
У 2021 році американський комік, драматург та автор жахів Крістофер Б’юлман випустив роман “Чорноязикий злодій”. Для поціновувачів його творчості це було дивно, бо письменник ніколи не писав високе, класичне темне фентезі, а тут взяв та й видав подібну велику книгу. Виявилося, що цей роман не просто успішна спроба опанувати новий для автора жанр, а й намір вдихнути в нього нове життя за допомогою брутального гумору, нестандартної магії та фокусу на особистому яскравому голосі протагоніста. Це доказ того, що іноді свіжа кров справді може додати щось новеньке в жанр, в цьому випадку іронії, грубості, брутального шарму та нової енергії. У 2025 році книгу випустило в Україні видавництво Vivat, тому тепер прочитати цей чудовий та смішний роман може кожний.
“Чорноязикий злодій” / The Blacktongue Thief
Автор Крістофер Б’юлман
Видавництво Vivat
Мова Українська
Кількість сторінок 480
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 165×240 мм
Сайт vivat.com.ua
Кінч На Шаннак довго навчався на злодія у Гільдії Тих-Хто-Бере. Це відбувалося в борг, тому тепер хлопець винен цій могутній організації купу грошей. Головний герой відпрацьовує як може, береться за сумнівну роботу, грабунки тощо. Зв’язавшись з бандою біля дороги, Кінч стає учасником нападу на воїтельку Ґальву. Чудом залишившись після чого живим герой, через завдання від Гільдії, стає напарником дівчини та відправляється з нею до далекої країни Устрім, на яку напали велети. Ґальва шукає там свою королеву, а завдання Кінча теж з цим якось пов’язано. На шляху героїв чекає незвичний чорний кіт, кракен та морські пригоди, любов та втрати, гобліни, маги та відьми, а ще купа проблем та жорстока реальність.
Крістофер Б’юлман зміг створити класичний роман в жанрі темного фентезі. І тут важливо уточнити, що “Чорноязикий злодій” також насичений чорним гумором, чарівною недбалістю і, найголовніше, тут є реалістичний, ніби справжнй головний герой. Водночас в книзі немає притаманному жанру пафосу, або насильства заради насильства, тому що треба відпрацьовувати відношення до жанру темне фентезі. Натомість тут є багато веселощів та суму, є чорний гумор і безнадійна закоханість у життя, яким би складним воно не було.
Головний герой Кінч На Шаннак не сприймає себе надто серйозно. І в цьому його головна сила як оповідача. Роман написаний від першої особи і це дуже складно реалізувати, бо автору потрібно через одного героя передати реалістичний магічний світ, інших персонажів тощо. Але Крістоферу Б’юлману це вдалося.
Голос Кінча зухвалий та самоіронічний. Він сповнений похмурого, чорного гумору і непристойностей, що рідко здаються штучними. Він говорить прямо, без цензури, часом грубо, часто дотепно і завжди щиро. Його напарниця Ґальва — незламна воїтелька, загартована у Гоблінських війнах. Її вірність обов’язку, стримана емоційність і рішуча відданість своїй місії створюють гострий контраст із легковажним, іронічним Кінчем, що робить їхню взаємодію особливо напруженою і динамічною. Створення подібного дуету не просто сюжетна зав’язка — це авторський поштовх до феєричної проте класичної пригоди з пункту А в пункт Б. Усе це приправлено фентезійним антуражем та багатошаровими роздумами про самотність, борг, покуту і надію.
Світ роману — безумовна перевага твору. Він не лише глибоко продуманий та розписаний, а й наскільки це можливо, дійсно відчувається реальним. Тут немає нескінченної експозиції, тобто розповідей про світ, що гальмують оповідання. Автор вміло вплітає в кожну сцену інформацію про місцеву історію, магію, політикку, релігії і міфологію. Також багато чого розповідає сам Кінч, але він робить це настільки весело, незвично та з гумором, що читати його іноді довгі розповіді цікаво, а головне смішно.
Читач ніби відчуває, що цей світ існував до сюжету і продовжить бути після нього. Його побудовано не як декорацію, а як справжній живий організм, де вулиці пахнуть смертю, де боги мають обличчя, а герої — шрами. Це світ, де гобліни не просто потвори, а жахіття з плоті й крові, де велетні не казки, а загроза, що нависає над північчю, а магія — не лише сили, бо це вагома частина культури. Сама ж магічна система тут глибока, химерна, часто дика й непередбачувана, як сама природа цього світу.
Структура роману “Чорноязикий злодій” проста й ефективна. Прямолінійний сюжет зі стандартними пригодами героїв не заважає насолоджуватися авторським стилем та постійними жартами головного героя. Подібне навпаки дозволяє повністю зосередитись на персонажах і світі, не відволікаючись на багатошаровість оповіді, складну політику чи десятки героїв. Автор, здається, свідомо вирішив не дивувати читача хитромудрими поворотами, натомість зробив ставку на людей, атмосферу й діалоги. І це, на мою думку, спрацювало. Кожен крок подорожі Кінча постійно стає нагодою розкрити цей світ, себе, інших, моральні компроміси та незручну правду.
Головна розвага книги однозначно персонажі. Кінч тримає оповідь на своїх плечах, і судячи з того наскільки вдалим вийшов цей герой в письменника, мало кому вдалося б це краще. Його голос — справжній скарб для читача.
Цей протагоніст нахабний, іноді дурнуватий, майже завжди злісний, але ніколи не байдужий. Його взаємодія з Ґальвою, та іншими персонажами, що з’являються на шляху героїв викликає сміх, напругу та щире захоплення. Саме ці моменти дивної балаканини, суперечок, флірту чи моральних зіткнень додають роману глибини та цікавості.



Розумію, що найпростіша структура пригоди може бути для когось мінусом, бо подібних фентезійних подорожей з точки в точку вже написано безліч. Так, дійсно це можливо, але мені здається, що згадана вище ставка автора на інше однозначно спрацювала, тому вам варто лише почати читати і відірватися буде складно. Звичайно, якщо ви любите темне фентезі та чорний гумор.
Також зазначу, що майже усю увагу історії прикуто до Кінча. Інші персонажі часто тьмяніють на його фоні. Вони можуть бути яскравими у перших сценах, але надалі лишаються радше функцією, ніж особистістю. Крім того, Кінч не демонструє очевидної еволюції героя. Тобто він залишається тим самим зухвалим пройдисвітом від першої до останньої сторінки. Єдине, що він змінює свою думку та ставлення до Гільдії, що дуже важливо для історії, але це всі зміни. Це точно не заважає насолоді від книги, проте воно все ж трохи знижує глибину історії. Було б цікаво побачити більше змін, внутрішніх коливань або принаймні натяку на те, що події залишили на персонажі суттєво більший слід.
Згадані вище недоліки губляться на тлі того, наскільки добре Крістофер Б’юлман тримає баланс між темним і смішним, страшним і сентиментальним. Авторський гумор не вбачається фарсом, а лише інструментом виживання. Війна, смерть, гобліни-канібали, кракени, відьми з ногами, відрізаними від трупів — все це існує у всесвіті, де жарти єдина можливість не зламатися. Принаймні для головного героя. Це не просто смішки — це гумор, що народжується на межі життя й смерті, коли інакше цей жах навколо просто не витримаєш.





Саме видання має збільшений формат (165×240 мм) та більш-менш жанрову фентезійну обкладинку. Звісно, хотілося б більшого, але це точно краще, ніж просто абстрактна картинка, що ми часто бачимо в багатьох інших випадках. Мені подобається жовтавий товстий папір та зручний для читання шрифт. Лясе не завезли, як і ілюстрацій. Проте є мапа світу.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: