Сорок років тому, наприкінці червня 1983 року, в Японії представили домашній комп’ютер MSX. Сьогодні ця платформа майже забута, хоча свого часу вона встигла завоювати популярність у Японії та в деяких інших країнах Азії, а також в Південній Америці та в Європі. Від своїх численних колег та суперників цей ПК відрізнявся оригінальним прагненням його розробників створити свого роду «еталон» — уніфікувати весь зоопарк несумісних одна з одною платформ, які на той час пропонувалися непрофесійному користувачеві, на основі одного апаратного стандарту. Замір цей зрештою не виправдалася, а тепер вважається одним із гучніших провалів в історії індустрії взагалі та Microsoft зокрема. Однак доля MSX не позбавлена інтересу та цілком заслуговує на окрему розповідь. Це також стосується й деяких сторінок історії становлення японської індустрії персональних комп’ютерів.
Автором ідеї MSX є не Microsoft, а японський підприємець Кадзухіко Нісі (西和彦, Nishi Kazuhiko). Він також відомий під квазізахідним псевдонімом «Кей». Нісі народився 1956 року в місті Кобе, в родині власників приватної школи. Всупереч багатьом традиціям своєї країни, Нісі не тільки не пішов стопами батьків, але ще й кинув навчання на факультеті машинобудування престижного університету Васеда. На другому курсі він зацікавився комп’ютерами й в результаті став автором та редактором піонерського японського журналу, присвяченого цим новим пристроям.
Перший номер видання з лаконічним заголовком «I/O» вийшов у листопаді 1976 року тиражем 3000 екземплярів. На той час промисловість Країни сонця, що сходить, давно вже стала перетворюватися на одну з передових у світі й не дуже сильно відставала від США. Початок японської комп’ютерної індустрії було покладено ТК-80 від Nippon Electric Company (NEC), що з’явився в тому ж самому році.
За легендою, розробник цього пристрою Томіо Гото надихався фотографією американського аналога — KIM-1 авторства Чака Педдла. ТК-80 — дві літери означали скорочення від «Training Kit» — становив собою повноцінний комп’ютер лише досить умовно. Користувачеві пропонувався набір для самостійного складання, що він після обробки паяльником перетворювався на «процесор на платі», оснащений міні-дисплеєм та клавіатурою з шістнадцятковими символами та придатний хіба що для першого навчального знайомства з подібною технікою.
Цифра в назві відсилала до використовуваного ЦПУ — μPD8080A, аналога Intel 8080 власного виробництва NEC. Блок живлення на необхідні 5 і 12 вольтів в комплект не входив, а в пам’ять ємністю 512 байтів вміщалися лише близько п’ятисот символів.
ТК-80 надійшов у продаж 3 серпня 1976 року за ціною в 88,5 тисяч єн — приблизно 295 доларів у цінах 1976 року (або майже 1600 у 2023 році з урахуванням інфляції). Нагадаємо, що KIM-1, який з’явився тоді ж, коштував трохи дешевше, 245 доларів. На превеликий подив самих розробників вони продали близько 70 тисяч екземплярів цього пристрою. Він став першою ластівкою японської комп’ютерної промисловості та привернув до неї увагу віждносно широкого кола ентузіастів.
TK-80: «тренувальний набір» для знайомства з мікропроцесорними пристроями. Джерело
Середину квітня 1977 року Кадзухіко Нісі та творець TK-80 Томіо Гото провели в США на комп’ютерній виставці у Сан-Франциско. Вона наочно показала початок «революції» домашніх ПК, що почалася саме в цей час. Саме тут вперше представили Apple II. Також можна було подивитися на вже анонсований раніше Commodore PET.
Обидва японці були вкрай вражені, особливо відставанням їхньої країни від Америки, яке тоді виразно намітилося. Нісі дійшов висновку, що в Японії TK-80 нехай і зробив свого роду «бум», проте залишався справою нечисленних любителів-ентузіастів, практично іграшкою. Тоді як у США ЕОМ нового типу стають по-справжньому персональними та можуть бути використані найширшим колом користувачів для серйозної роботи.
Повернувшись додому, Кадзухіко, ґрунтуючись на своєму першому письменницько-редакторському досвіді (у «I/O» йому належала низка статей про комп’ютерні ігри, що на той час тільки-но зароджувалися), зайняв грошей у своєї бабусі та разом з двома друзями заснував компанію ASCII.
Першим починанням став запуск однойменного комп’ютерного журналу. Пілотний номер, що вийшов у липні тиражем у 5000 екземплярів, починався з редакційної статті, в якій викладалися враження Нісі від заокеанської поїздки. Епоха недовгого існування комп’ютерів як хобі проголошувалась завершеною, а в майбутньому їм прогнозувалася роль звичних побутових пристроїв, подібних до радіо або телебачення, але, на відміну від них, заснованих на діалозі та комунікаціях, а не на передачі інформації в односторонньому напрямі. До речі, темою всього номера стало цифрове розпізнавання голосу — ще одна ідея, яка відсилала скоріше до майбутнього, ніж до реалій 1970-х.
Липневий номер журналу «ASCII» вийшов із цифрою «7» на обкладинці, проте був насправді найпершим і з’явився 18 червня 1977 року. Джерело
Не менш корисним надбанням Кадзухіко Нісі, отриманим у результаті постійних подорожей до США, стали нові знайомства. Невдовзі після заснування власної компанії він зустрівся на одному з комп’ютерних заходів з Біллом Гейтсом.
Розмова, розрахована на пів години, тривала за даними три години, а за іншими — цілих вісім. Двоє підприємців відразу сподобалися один одному. Співзасновник Microsoft був старший за свого японського колеги всього на кілька місяців і так само, походячи з солідної родини, покинув навчання в університеті заради захоплення комп’ютерами. Крім того, обидва 22-річні юнаки вже були керівниками серйозних компаній, а ще виглядали набагато молодшими за свої роки, попри носіння окулярів. Пізніше, у 1986 році, Білл Гейтс згадував: «Для хлопця з Японії Кей був схожий на мене набагато більше, ніж будь-хто з моїх знайомих».
Щоправда, Нісі не був настільки ж упевненим у собі та агресивним у плані ведення бізнесу, як його американський друг. Зате він заражав своїх колег чарівністю та ентузіазмом, а незабаром став не лише представником компанії Білла Гейтса в Японії, а й віцепрезидентом як ASCII, так і Microsoft. За наявними даними, незабаром після створення альянсу з ASCII частка японського ринку в доходах Microsoft досягла близько 40%.
Крім іншого, саме Кадзухіко Нісі, за його словами, вдалося в 1981 році умовити Гейтса та Аллена, які були сповнені сумнівів, погодитися на пропозицію IBM щодо створення операційної системи для нового ПК — майбутньої DOS, ліцензувавши для цього вже готові напрацювання Seattle Computer Products.
Двоє друзів, колег та однолітків — Білл Гейтс та Кадзухіко Нісі. Цим знімком Гейтс поділився на своїй сторінці Facebook
Першим успішним спільним контрактом для Кадзухіко Нісі та Microsoft стала відповідь японської промисловості на американську «революцію 1977 року», анонсована в травні 1979-го. Це був PC-800 — перший місцевий персональний комп’ютер, заснований на ще одному власному процесорі від NEC, μPD780, сумісному цього разу вже із Z80.
Відповідальний за розробку PC-8001 Кадзуя Ватанабе, один із керівників NEC, прийняв рішення ліцензувати Microsoft BASIC, що став де-факто стандартом індустрії, яка зароджувалася. Як згадував Томіо Гото, варіант N-BASIC, який з’явився у результаті, обійшовся японцям за практично символічні гроші.
PC-8001, що містив 16 КБ ОЗУ і вмів виводити 8-колірну графіку з роздільною здатністю 160×100, коштував 168 тисяч єн (близько 1300 доларів на той час і понад 4000 доларів за сьогоднішнім курсом). За три з половиною роки він розійшовся у кількості близько чверті мільйона машин.
Слідом за NEC Microsoft BASIC перейняли й інші японські розробники комп’ютерів. Сам Кадзухіко Нісі, крім PC-8001, брав участь у дизайні ще й іншого знакового пристрою — Kyotronic 85 від корпорації Kyocera.
Один із перших в історії портативних ПК, що пізніше отримали назву «ноутбук», Kyotronic 85 відрізнявся вбудованим рідкокристалічним дисплеєм на вісім рядків по 40 символів у кожному і важив близько півтора кілограма при розмірі в 30 на 21,5 на 5 см.
Правда, в самій Японії особливої популярності він не здобув. Зате його охоче ліцензувала американська Tandy Corporation, яка випустила новинку у квітні 1983 року під ім’ям TRS-80 Model 100. За спогадами Білла Гейтса, ця модель стала останнім комп’ютером, для якого він власноруч написав досить великий обсяг програмного коду.
Одна з ідей Кадзухіко Нісі, що була реалізована у вигляді портативного ПК. Джерело
На той час Нісі був вже захоплений новою своєю ідеєю, що прийшла йому на думку ще в 1981 році під час спілкування зі співробітниками IBM. Вона розвивала практично ті самі думки, які він висловлював ще в піонерському номері журналу ASCII.
Обговорюючи можливу появу світ суто домашнього комп’ютера, над яким «блакитний гігант» замислювався тоді спільно з Microsoft, японський віцепрезидент компанії наполягав на недоцільності монополізації як апаратної, так і програмної складової ПК. Як приклад Нісі наводив відеомагнітофони формату VHS, що став — за результатами «війни» з Betamax — стандартом індустрії та звичним вже побутовим приладом, однаково визнаним практично всіма виробниками як цих пристроїв, так і відеокасет.
Успіх IBM PC на ринку професійних ПК завдяки ідеям сумісності та відкритої архітектури був безперечним. Проте з домашніми та розважальними пристроями все виглядало тоді набагато менш однозначно. Багато платформ, що з’явилися по всьому світу, були несумісні між собою. Для кожної машини доводилося розробляти власне програмне забезпечення. Навіть якщо переважна більшість із них використовувала той чи інший діалект BASIC від Microsoft, цей останній все одно доводилося портувати й модифікувати для кожної окремої моделі
На думку Нісі, це виявлялося марною тратою сил і часу. За його улюбленим порівнянням, комп’ютери повинні були незабаром стати такими ж звичайними предметами домашнього побуту, як і телефони. А для цього необхідно взяти курс на їхню повну апаратну сумісність між собою. За наявності одного стандарту, кожна модель такого ПК могла б використовувати будь-яке програмне забезпечення, куплене або позичене у друзів у будь-якій точці земної кулі.
Думка, з якою навряд чи були б раді погодитися виробники оригінального запатентованого обладнання, але яку напевно прийняли б з розкритими обіймами розробники як ПЗ, так і різноманітної периферії. По суті, Microsoft за ініціативи свого енергійного японського віцепрезидента задумала тоді взяти на себе те саме завдання з уніфікації, яке згодом успішно виконає вже Windows, нехай і не без допомоги Intel.
MSX першої моделі у рішенні від Sony. Джерело
Певний час Кадзухіко Нісі справді робив спроби впровадити в MS-DOS графічний інтерфейс користувача, задовго до появи Windows. Однак здійснити цю ідею на початку 1980-х не вдалося, а тому вирішили створити нову платформу.
Задуманий комп’ютер отримав назву MSX, яка невдовзі стала предметом найрізноманітніших тлумачень. Хтось розшифровував цю абревіатуру як «MicroSoft eXtended» (за ім’ям версії BASIC), інші — як «Matsushita, Sony and (X)others», із зазначенням найперших виробників, які зацікавилися цією ідеєю. Сам Нісі в різні роки теж пояснював цю назву різним чином, у тому числі і як скорочення від «Machines with Software eXchangeability».
Хоча набагато більш вірогідним здається, що спочатку обрали більш-менш оригінальне та мнемонічне сполучення трьох латинських літер, що навіювало аналогії з тим самим VHS як успішним прикладом подібної ж стандартизації побутових пристроїв іншого класу.
Основною відмінністю MSX від конкурентів мав виступити ретельно опрацьований BIOS. Він забезпечував не лише стандартизованість, а й розширюваність, незалежність від обладнання та можливість підключення plug & play периферії з мінімальною участю користувача. Згідно з задумом, більшість деталей комп’ютера могли бути замінені іншими з можливістю внесення відповідних модифікацій до системи вводу-виводу BIOS.
Щоправда, така замінність не повинна була стосуватися головного в домашньому ПК — звуку та графіки. Їх планувалося реалізувати в чітко прописаному та обов’язково кращому вигляді, ніж той, яким характеризувалися наявні на той час стандарти IBM PC у вигляді чотириколірного CGA й одноканального PC Speaker.
Моделі від різних виробників могли називатися різним чином, проте наявність плашки «MSX» ясно натякала на сумісність даного ПК з однойменним стандартом. Джерело
Базовою платформою Нісі обрав модель від маловідомої американської компанії Spectravideo. В особі своєї гонконгської філії вони якраз звернулися до нього восени 1981 року з проханням допомогти в розробці восьмибітного ПК. Прототип був готовий вже наступної зими.
В доведенні його до ладу Кадзухіко Нісі допомагали керівники двох великих японських компаній — Кадзуясу Маеда з дослідницького відділу Matsushita та другий син засновника Sony Масао Моріта. Сьогодні колишній віцепрезидент ASCII особливо пишається тим, що зміг умовити співпрацювати цих двох конкурентів, які між собою зазвичай ворогували.
Про свої плани з випуску MSX-сумісних комп’ютерів заявили не тільки Sony та Matsushita/Panasonic, але й такі гіганти японської (і не тільки) індустрії, як Canon, Casio, Daewoo, Fujitsu, Hitachi, JVC, Kyocera, Mitsubishi, Philips, Pioneer, Samsung, Sony, Toshiba, Yamaha та ін. А ось NEC, що спочатку теж зацікавилася цією ідеєю, в результаті все ж таки відмовилася від участі, віддавши перевагу власному індивідуальному шляху «несумісності».
Взята за основу під час створення прототипу модель називалася Spectravideo SV-318. Саме від неї MSX успадкувала процесор Zilog Z80 на 3,58 МГц та відеоконтролер TMS9918 від Texas Instruments. Останній з’явився ще 1979 року й був на той час вже далеко не найпередовим, але все ж умів виводити на екран 16-колірну картинку з роздільною здатністю 256×192 пікселів.
З інших системних характеристик запланований стандарт включав не менше 16 КБ ОЗУ та 32 КБ ПЗУ (що поділялися порівну між BIOS і MSX BASIC), триканальний звук на основі мікросхеми AY-3-8910 від General Instruments, порти джойстика та картриджа, а також касетний інтерфейс з 1200–2400 біт/с та клавіатуру на 72 клавіші.
Sharp HotBit MSX — бразильський домашній ПК. Джерело
Новинку анонсували наприкінці червня 1983 року. Вона чікувано викликала інтерес насамперед у тих великих — в основному, азійських та європейських — компаній, які не встигли ще, подібно до NEC, розробити власну, ні з чим більше не сумісну модель ПК.
Перші готові пристрої надійшли у продаж у жовтні того ж року. Досить гнучкі особливості стандарту дозволили приблизно дюжині виробників варіювати в допустимих межах і системні характеристики (так, обсяг ОЗУ становив від 8 до 64 КБ), і, відповідно, ціни. За пристрій просили від 200 до 400 доларів без урахування додаткового обладнання (наприклад, монітора, замість якого можна було підключати побутовий телевізор).
До середини літа 1984 року кількість розпроданих екземплярів становила понад 265 тисяч, а ось відомості щодо загальної кількості комп’ютерів, які розійшлися за весь час життя MSX, дещо різняться. Сам Кадзухіко Нісі озвучував дуже скромні показники в три мільйони в Японії та десь мільйон у решті світу. Хоча інші джерела кажуть про дев’ять мільйонів проданих в одній лише Країні сонця, що сходить. Хай там як, за цим показником MSX значно поступається Commodore 64 з його 12,5-17 млн та знаходиться приблизно на одному рівні або трохи попереду ZX Spectrum, Amstrad CPC і Apple II.
З одного боку, таку долю цілком можна вважати успішною для того часу. У самій Японії MSX виявився де-факто домашнім стандартом епохи 1980-х. Та й сама IBM, за чутками, поставилася до ідеї Нісі з великою увагою (мабуть, враховуючи його при створенні власного домашнього ПК, IBM JX, який з’явився на ринку Японії та Австралії з Новою Зеландією в 1984 році — але в результаті провалився так само як і його американський аналог IBM PCjr).
З іншого боку, якщо згадати наполеонівські плани творців MSX щодо уніфікації побутових комп’ютерів та їх повсюдного поширення на кшталт стаціонарних телефонів, можна цілком зрозуміти й тих критиків, які оцінюють цей проєкт не інакше як повний провал.
Зокрема, великим недоліком, що перешкоджав — крім іншого — успішному виступу японського ПК на надприбутковому північноамериканському ринку, була відсутність дисководу. Використання одних тільки касет і картриджів виявлялася кроком назад у 1977 рік.
Звичайно, як і у випадку з іншими платформами, розробники периферійних пристроїв не сиділи склавши руки. Наприклад, 1984 року Mitsumi представила для MSX накопичувач на дискетах оригінального формату Quick Disk діаметром 2,8 дюйма. Такий диск містив лише по 64 КБ на кожну зі сторін і зчитувався досить повільно. Не дивно, що внесення до «стандарту» він не відзначився і майже жодного поширення в результаті не отримав.
Дискета Quick Disk для MSX (зліва) поруч із подібним і так само незвичним носієм для приставки Famicom від Nintendo. Джерело
Кадзухіко Нісі та його колеги були чимало засмучені невдачею свого задуму. Sony з Philips, що спочатку входили до числа найбільших прихильників ідеї «стандартизації», незабаром почали скаржитися на те, що MSX і не думає поширюватися з тією ж популярністю, що телефони або телевізори. Та й сама Microsoft, будучи формально одним із творців нового ПК, що не поспішала займатися його розповсюдженням і явно схилялася у бік IBM PC.
Нісі згадував, як він намагався в якості експерименту умовити свою бабусю завести собі комп’ютер як звичайний домашній пристрій. Особливих аргументів на користь того, що ПК здатний успішно замінити папір для письма, калькулятор для розрахунків і телефон для спілкування у нього тоді не знайшлося. Однак у результаті він дійшов висновку, що слід взяти курс на здешевлення обладнання та на мережеві можливості. Комп’ютер без мережі, вирішив він, подібний до автомобіля без дороги, що виявляється лише занадто коштовним пристроєм для караоке.
Зрозуміло, будь-яка модифікація вимагала повного оновлення стандарту, а тому виявлялася складнішою, ніж випуск нової версії якоїсь із пропрієтарних платформ. У 1985 році представиил прототип формату MSX2. З мережевими можливостями поки що не дуже складалося, та й процесор залишився тим самим, хоча мінімальний обсяг пам’яті збільшився до 64 КБ.
Повністю переробленою виявилася візуальна складова, за яку відповідала вже спеціально розроблена мікросхема від Yamaha V9938 («MSX–Video»). Вона додала до наявних режимів ще три — 16-колірні 512×212 і 256×212, а також 256-кольорний 256×2. Звук виводився за допомогою Yamaha YM2149, що був аналогом старого чіпа від TI, який, однак, міг замінюватися опціональним Yamaha Y8950 (він же «MSX-Audio»), вже з дев’ятиканальним FM-синтезом.
Клавіатура отримала окремий цифровий блок, а також інші дрібні покращення, актуальні більше для набору ієрогліфів. А проблему носія вирішили оснащенням більшості моделей приводами для читання стандартних 3,5-дюймових дискет. Управління такими здійснювалася за допомогою операційної системи MSX-DOS — схожої одночасно і на MS-DOS, і на CP/M.
Покращена модель MSX другого покоління від Philips із двома довгоочікуваними дисководами стандартного формату. Джерело
Додавання до переліку можливих носіїв інформації ще й нових приводів CD-ROM, що одного часу проєктувалося, так зрештою і не дійшло до кінцевого покупця. Натомість MSX може похвалитися статусом чи не єдиного в історії ПК, здатного програвати лазердиски (LaserDisc, LD). Це були пращури CD — відеоплатівки діаметром 30 см, що з’явилися ще наприкінці 1970-х та призначалися для домашніх кінотеатрів. Проте широкого поширення так і не отримали й залишилися практично невідомими за межами Японії та США.
Подібні побутові пристрої випускала токійська корпорація Pioneer. Вона ж представила і власну MSX-сумісну модель ПК, PX-7, що вміла підключатися до програвача LD-7000 або його аналогів (які до комплекту базового постачання, звичайно, не входили).
Крім додаткового інтерфейсу (який Pioneer продавала також і окремо, тим самим дозволяючи підключити до програвача своєї марки будь-який інший MSX-сумісний ПК), до PX-7 додали чотири нові клавіші для управління лазердисками.
Щоправда, як і сам цей носій, подібний комп’ютер популярності практично не здобув. У тому числі через надто високу ціну комплекту всього необхідного обладнання та кожну з нечисленних доступних для нього ігор. Проте завдяки подібним пристроям гри для MSX могли показувати зображення такої високої чіткості та кольоровості, яка станом на 1984 рік була недосяжною для інших платформ, включаючи різноманітні консолі.
Задня обкладинка конверта однієї з ігор для MSX-сумісного ПК, що виходила на лазерному диску, — зі скриншотами та короткою інструкцією щодо запуску. Джерело
Говорячи про незвичайні та найбільш примітні комп’ютери марки MSX, не можна не згадати і про сімейство YIS від Yamaha, яке здобуло популярність і в наших краях завдяки налагодженому експорту в республіки СРСР. Цей пристрій застосовувався тут виключно в освітніх установах у річищі курсу на ліквідацію комп’ютерної безграмотності. Починаючи з 1985 року було поставлено, за різними відомостями, від 4 до 7 тисяч ПК, що одержали позначення «Ямаха КУВТ» (від «комплект навчальної обчислювальної техніки»).
Цей самий комплект включав один покращений учительський ПК, з двома тридюймовими дисководами по 720 КБ, кольоровим монітором і принтером, а також 15 робочих станцій для учнів, оснащених всього лише монохромними дисплеями та позбавлених приводів. Зате будь-який такий ПК міг завантажувати програми з дискет завдяки мережному підключенню до робочого місця вчителя.
На жаль, подібні цікаві досягнення не могли перешкодити неухильному падінню популярності «стандарту», який так і не став загальноприйнятим. Комп’ютери рівня MSX2 продовжували випускати відразу кілька компаній по всьому світу, включаючи Philips, Sony, Sanyo, Mitsubishi, JVC, Daewoo та ін. Проте їх кількість і ентузіазм уже дещо зменшилися.
Крім країн Далекого та Близького Сходу, формат MSX отримав відносно широку популярність хіба що у Південній Америці (особливо у Бразилії), а з країн Європи — у Голландії (де його пропагувала Philips) та Іспанії. У середині 1980-х ідея восьмибітного ПК виглядала вже застарілою. Конкурувати з 16-бітними машинами він міг завдяки їх значно вищій початковій ціні, яка в ході подальшого розвитку технологій постійно знижувалася.
У самій Японії MSX практично за всіма характеристиками вже поступався таким ПК, як сімейство PC-9800 від NEC, а пізніше і X68000 від Sharp або FM-Towns від Fujitsu. Не кажучи вже про міжнародні Amiga або Atari ST. Тоді як з точки зору асортименту ігор йому було складно конкурувати з популярними приставками на кшталт NES (вона ж Family Computer від Nintendo).
YIS-503IIR — учнівський варіант Ямаха КУВТ. Джерело
Microsoft на той час уже практично втратила інтерес до цього формально ще свого дітища, — а через рік після виходу MSX2 відбувся і розрив відносин американської компанії з ASCII. Керівництво Microsoft давно вже трохи дратували нестандартні методи роботи японського віцепрезидента.
Останньою краплею стало те, що Кадзухіко Нісі витратив мільйон доларів на рекламний трюк, що включав модель бронтозавра в натуральну величину, встановлену біля одного з токійських вокзалів. «Всі пам’ятають цього динозавра», — згадував згодом Кадзухіко Нісі, — проте Білл Гейтс жарт не оцінив. Партнерство Microsoft з ASCII розірвали у 1986 році, коли Microsoft відкрила вже повністю власне представництво в Японії, перше за межами США.
Проте діяльність Кадзухіко Нісі та його корпорації тривала. 1989 року ASCII стала першим японським видавцем програмного забезпечення, який виставив свої акції на токійській біржі. Ці торги одразу зробили Нісі мультимільйонером.
Роком пізніше компанія сама розробила новий процесор, покликаний прийти на зміну давно застарілому ЦПУ від Zilog. Й навіть зайнялася його випуском у власному виробничому підрозділі.
R800 (літера в назві надсилала до технології RISC) працював на частоті 7,159 МГц і був уже 16-бітним, забезпечуючи при цьому повну зворотну сумісність з Z80, що дозволяла запускати на нових ПК всі програми для старого сімейства.
Втім, ці заходи виглядали ґрунтовно запізнілими. Дві останні модифікації стандарту, MSX2+ 1988 року та MSX TurboR (заснований на R800) у 1990-му, вже не вийшли за межі Японії. А останній різновид так і зовсім був представлений на ринку лише двома моделями від Panasonic — останнього, найстійкішого прихильника стандарту MSX. Хай вони й залишалися у виробництві аж до 1994 року.
Журнал ASCII, з якого все і почалося, виходив у друкованому виданні до 2008 року включно. А потім ще протягом двох років існував як бізнес-додаток, перш ніж остаточно перейти в онлайн.
При цьому Кадзухіко Нісі ніколи не забував і про найвідоміший проєкт свого життя! У 2001 році він навіть проголосив «відродження MSX», заснувавши для цього організацію під назвою MSX Association та випустивши на різних платформах офіційний емулятор MSX PLAYer.
Водночас оголосили про створення One Chip MSX — аналога старого ПК на сучасній елементній базі. Виробили кілька тисяч таких пристроїв. Проте поширювалися вони знов-таки лише у Японії.
У 2023 році 66-річний Нісі, як і раніше, сповнений енергії та планів. Лише кілька років тому він нарешті завершив університетську освіту, захистив дисертацію і сам взявся за викладання. Ну, а зараз зайнятий створенням портативного пристрою MSX0 для застосування у сфері Internet of Things. Вже наступного року він має дати потомство у вигляді спочатку MSX3, що під’єднується до телевізора, а потім і суперкомп’ютера MSX Turbo!
Кадзухіко Нісі у 2023 році з прототипом новенького MSX0. Джерело
Тим часом будь-який користувач і сьогодні може познайомитися з MSX епохи 1980-х за допомогою емулятора. Замість MSX PLAYer, що давно вже не розвивається, варто порадити openMSX, fMSX, blueMSX або просто всеїдний MAME.
Серед сотень та тисяч ігор і програм, що виходили для платформи, очікувано переважають японські (і япономовні) речі. Проте багато з них перекладалися англійською хоча б неофіційно, та й увагу любителів розваг цілком здатні до себе привернути.
Одними з найякісніших та видомих ігор вважаються видання Konami. Наприклад, саме на MSX2 побачили світ перші роботи геймдизайнера Хідео Кодзими, що отримав згодом усесвітню славу — Penguin Adventure (1986 рік) та Metal Gear (1987 рік).
Деякі ігри для платформи MSX/MSX2: колаж зі скриншотів емулятора blueMSX