Восени минулого року виповнилося сорок п’ять років з моменту початку продажів відразу трьох моделей домашніх ПК, які назавжди змінили історію, а як наслідок — і весь спосіб життя значної частини сучасного людства. Нещодавно ми вже знайомили наших читачів з одним із представників «великої трійки 1977-го» — TRS-80.
Сьогодні ж хотілося б згадати про інший піонерський комп’ютер для масового користувача — Commodore PET. Тим більше, що історія його появи на світ тісно переплетена з долею TRS-80, і Apple II. Цей ПК представили публіці в січні того ж року, за кілька місяців до обох своїх майбутніх конкурентів. А значить цей факт дозволяє нинішнім власникам торгової марки Commodore називати його, нехай і не зовсім коректно, «першим у світі персональним комп’ютером».
Історії компанії Commodore та життя її засновника, що іммігрував у США з Німеччини, колишнього в’язня Освенциму, підприємця польсько-єврейського походження Джека Трамела (1928–2012), відомого своїм бурхливим темпераментом і нелегким характером, була вже присвячена стаття, що з’явилася на ITC.ua майже десять років тому: «Commodore та Atari: комп’ютери, які побудував Джек».
Однак у випадку з Commodore PET «батьком» цього ПК є далеко не тільки сам Трамел як керівник компанії, що його випустила. Основним творцем як самого комп’ютера, так і його мікропроцесору був Чарльз Педдл (1937–2019), більш відомий під прізвиськом «Чак».
Чак Педдл походив з бідної родини канадсько-британського походження. Він виріс у штаті Мен на півночі США. З дитинства займався важкою фізичною працею, але зміг все ж таки потрапити до місцевого університету, де вивчав піонерський, для того часу, курс теорії інформації.
У 1961 році він влаштувався інженером-електронником у General Electrics. Там Педдл працював, окрім іншого, над одним із перших жорстких дисків, а також над електронним касовим апаратом — далеким пращуром сьогоднішніх терміналів та банкоматів.
Однак у 1970 році ця компанія вирішила піти зі сфери виробництва комп’ютерів і Педдл, свідомий того, щоби пов’язати свою долю саме з цими електронними пристроями, звільнився. Разом із кількома колегами вони заснували власну маленьку фірму Intelligent Terminal Systems.
Утім, серйозна робота в галузі мікропроцесорів, що були тоді останнім словом інформаційних технологій, вимагала доступу до напівпровідникових фабрик і була безумовно не по кишені такому «стартапу». Саме тому через кілька років проєктування Чак погодився на роботу в компанії Motorola. При цьому він поставив умову, щоби його власні напрацювання можна було використовувати та поза цієї корпорації.
Група під керівництвом Тома Беннета, співробітником якої він став, займалася створенням восьмибітного мікропроцесора 6800. Сам Педдл вважав цей пристрій першим «справжнім» комп’ютерним ЦПУ. А інтелівські 4004 і 8008 були, на його думку, не більш ніж мікросхемами для калькуляторів.
Чак Педдл у 2014 році під час багаточасового інтерв’ю, що він дав співробітникам каліфорнійського Музею комп’ютерної історії. Джерело
«Дільницею» Чака Педдла в роботі над архітектурою Motorola 6800 були насамперед серійний інтерфейс, інтерфейс вводу-виводу, а також PIA (Peripheral Interface Adapter — адаптер інтерфейсу для периферії), над яким разом із ним працював інший майбутній творець ЦП для Commodore PET — Білл Менш (нар. 1945).
Як автор такого роду пристроїв Чак був змушений чимало їздити країною, спілкуючись з потенційними покупцями та кінцевими користувачами — інженерами та програмістами. Завдяки такому спілкуванню він невдовзі зрозумів, що клієнтів цікавить щось більш універсальне, а головне — набагато дешевше, ніж задум керівництва Motorola (який спочатку розраховував поставити на свій продукт цінник у 360 дол. за штуку).
Однак усі спроби Педдла вплинути на зміну стратегії корпорації виявилися марними. Вже на початку 1974 року начальство звинуватило його чи не в саботажі доведення до розуму та рекламування їхнього продукту і розпорядилося припинити всі досліди зі спрощення створюваного мікропроцесора.
Через кілька місяців Чак і ще семеро його однодумців, тобто майже половина всього відділу розробників 6800, покинули Motorola. В пошуках нових виробничих потужностей вонинезабаром приєдналися до іншого колективу під назвою MOS Technology (від «Metal Oxide Semiconductor»).
Ця маленька компанія, що розташовувалася в Пенсільванії та займалася випуском нескладних мікросхем для калькуляторів. Проте її керівник Джон Пайвінен повністю підтримав ідею Педдла, що полягала в тому, щоб розробити й випустити процесор, не менш потужний, але набагато дешевший, ніж Motorola 6800.
Розробники поставили собі планку в п’ять доларів при гуртових закупівлях, а вартість за один екземпляр повинна була становити 25 доларів. Водночас Motorola та Intel продавали свої мікропроцесори по 250 доларів за штуку (у перекладі на ціни 2023 ці суми приблизно дорівнюють, відповідно, 160 і 1600).
Таке суттєве здешевлення досягалося деяким спрощенням та удосконаленням архітектури, а також скороченням набору інструкцій. При цьому в роботу було запущено відразу два проєкти: команда під керівництвом Реда Оргілла працювала над процесором 6501, сумісним за своїми контактами з Motorola 6800, тоді як Білл Менш і його група займалися створенням повністю оригінального 6502.
Завдяки наявному досвіду вже в середині 1975 року Чак Педдл зміг представити публіці практично готові пристрої та навіть продати кілька екземплярів 6501 по 20 доларів за штуку на комп’ютерній виставці у Сан-Франциско.
Агресивна реклама MOS 6501 не могла не дратувати конкурентів в особі Motorola та Intel. Щоправда, останню компанію більше хвилювали власні аналогічні проблеми: процесор Z80, який розробляла група інженерів, що вийшли з Intel. Джерело
Восени 1975 року вище начальство Motorola визнало правоту ідеї Педдла (звинувативши в її недооцінці менеджерів середньої ланки — керівництво відділу напівпровідників). Вони знизили ціни на свій 6800 до 69 доларів за штуку, а також подали до суду на MOS загалом та на групу Педдла зокрема.
Сам Чак зробив усе можливе, щоби не дати приводу звинувачувати його колектив у порушенні авторських прав, але один зі співробітників, всупереч забороні, при звільненні з Motorola захопив із собою документацію проєкту 6800. Та й за своїм фінансовим становищем маленька компанія в будь-якому випадку не могла тягатися з великою корпорацією, здатною витрачати мільйони на послуги адвокатів.
В результаті MOS була змушена підписати «мирову», виплативши 200 тисяч доларів штрафу і відмовившись від розробки 6501. Останній момент якраз проблеми не складав, бо Педдл все одно вважав цей пристрій суто демонстраційним експонатом і пробним каменем на шляху до 6502. Оле ось фінансові проблеми, разом із втраченим на судові позови часом, не могли не давати про себе знати.
Тут-то й приспів Джек Трамел, який дізнався про важке становище MOS Technology. Він викупив цю компанію в 1976 році в обмін на акції своєї Commodore, які в результаті швидко злетіли в ціні.Проблема самого Трамела полягала в тому, що у сфері виробництва калькуляторів, які тривалий час були основним джерелом його доходу, ставало все складніше конкурувати з японськими фірмами, що досягли рекордного для тих років здешевлення та мініатюризації.
Джек намагався ліцензувати у них технології CMOS та LCD, але заокеанські ділки свідомо йому відмовляли. Так що залишалося тільки шукати власну напівпровідникову базу в США і Чак Педдл з його 6502 становив у цьому відношенні досить вигідну перспективу.
Практично одночасно Трамелу вдалося все ж таки придбати в Каліфорнії компанії з виробництва і рідкокристалічних приладів, і інтегральних мікросхем, але, за спогадами Педдла, недолік цього підприємця полягав у несхильності працювати на довгострокову перспективу. Якщо японці були здатні витратити кілька років на доведення проєкту до пуття, то Джек Трамел звільняв будь-кого, хто не міг надати готовий результат уже через три місяці.
У MOS тим часом був напоготові не тільки 6502, а й ідеї щодо того, як цей процесор можна було б оптимальним чином використовувати. Чаку Педдлу постійно доводилося зустрічатися на різних виставках із програмістами, які зізнавалися, що вони хочуть отримати одразу готовий комп’ютер, а не збирати його з деталей, як це було заведено серед ентузіастів того часу.
Педдл, Менш та інші інженери при створенні MOS 6502 думали, як не дивно, не стільки про домашні комп’ютери, скільки про широкий спектр зовсім іншого обладнання, як професійного, так і споживчого — від касових апаратів до літаків. Власне ПК здавалися їм тоді надто вже специфічними пристроями.
Хоча при цьому був у них і власний «майже комп’ютер» — KIM-1, від Keyboard Input Monitor. Машина, створена для демонстрації можливостей свого процесора, щоб його можна було кудись встромити та одразу спробувати у справі.
Прямо на материнську плату було вбудовано мініатюрну клавіатуру з шістнадцятирічних чисел, калькуляторний LCD-дисплей на шість символів, інтерфейс для підключення магнітофона та 1 КБ оперативної пам’яті. А ось блок живлення доводилося вже купувати окремо. Натомість ціна становила лише 245 доларів (або понад 1200, якщо переводити в ціни 2023 року).
Попри те, що для широкого поширення KIM-1 не призначався ні за задумом творця, ані за своєю скромною конфігурацією, поява його реклами на сторінках журналу BYTE у квітні 1976 року привернула увагу не тільки професійних інженерів, а й ентузіастів-аматорів. А заразом і продемонструвала як Чаку Педдлу, так і Джеку Трамелу перспективи створення повноцінного ПК.
KIM-1 ніколи не призначався для масових продажів, а становив собою лише дослідний взірець для демонстрації можливостей процесора 6502. Однак у результаті, на подив самих своїх творців, його продали кілька тисяч, а то й десятків тисяч екземплярів. Джерело
Ідея створення доступного повністю готового комп’ютера в середині 1976 року просто-таки літала в повітрі. Джон Роач із Tandy Corporation навіть поділився своїм аналогічним задумом із Commodore. А пізніше, вже в січні наступного року, продемонстрував прототип TRS-80, запропонувавши здійснити його доопрацювання та запуск спільними зусиллями.
Але співпраця не відбулася. Трамел зажадав, щоби Radio Shack у відповідь придбали для дистрибуції всю його лінійку калькуляторів, на що в Tandy піти не могли. Так що обидві компанії завершували розробку своїх ПК окремо і як конкуренти. Apple Стіва Возняка і Стіва Джобса незабаром стала вже третім гравцем у цій боротьбі.
«Конструкторний» Apple I популярності не здобув, але все ж таки базувався на MOS 6502. Тому Педдл був непогано знайомий і з цим пристроєм, і з його авторами. Андре Сузон, віцепрезидент Commodore, який відповідав за розробку новинок, запропонував своєму шефу придбати «стартап» двох Стівів для полегшення власного виробництва. А Чак ще й залучив до цієї угоди як партнера юного Білла Гейтса. Але тут уже Джек Трамел не захотів платити чималу суму у 150 тисяч доларів, яку запросив Джобс.
Андре Сузон запропонував назвати комп’ютер, що розроблявся компанією, Commodore PET. Попри те, що останнє слово завжди писалося великими літерами, насправді спочатку воно зовсім не було абревіатурою (хоча згодом і розшифровувалося різним чином, від офіційного Personal Electronic Transactor до Peddle’s Ego Trip, і навіть як ініціали дружини Джека Трамела).
Історія цього імені цікавіша. Віцепрезидент компанії запропонував таку назву, побачивши в каліфорнійських магазинах іграшку під назвою Pet Rock. Придумав її в 1975 році рекламний агент Гері Дал (1936–2015). Якось він посперечався в барі зі своїми друзями про те, яким має бути ідеальний домашній улюбленець. Несподівано йому спало на думку, що найкращим кандидатом буде простий гладкий камінь. Його не потрібно годувати та вигулювати, він не буде проявляти непослух і поводитися неналежним чином, а також він не може захворіти.
В результаті Гері вирішив продавати таких «улюбленців» як сувеніри. В комплекті, крім власне каменю, йшла симпатична картонна коробочка (з прорізаними в ній дірками для дихання), підстилка з соломи та гумористична брошура на тему того, як про цього улюбленця слід дбати і як його рекомендується дресувати. На деякий, нехай і нетривалий час, ця іграшка за чотири долари за штуку стала дуже популярною в США і зробила свого автора мільйонером.
Той самий камінь — «домашній улюбленець», що неочікувано позичив своє ім’я одному з перших домашніх ПК
Сузон і Педдл були однієї думки: їх комп’ютер мав бути таким саме «улюбленцем» — якомога більш домашнім, доброзичливим і легким у «муштрі». Чималу увагу було приділено зовнішньому вигляду, тобто дизайну корпусу.
«Родзинкою» Commodore PET був підхід «все в одному». Моноблочний ПК був тоді дивом. Корпус цей створювався з металу, бо з метою економії Трамел використовував напрацювання своєї ж фабрики в Торонто, що виробляла металеві шафки для офісних паперів. Джек зізнавався: «Я нічого не розумію в комп’ютерах, зате я знаю, як продавати коробки!».
Педдлу на пару з промисловим дизайнером Ларрі Хіттлом була надана можливість змінити форму пристрою на не таку прямокутну, як у шафок. Так що монітор становив своїми обрисами трапецією і був намертво прикріплений до корпусу, хоча і виглядав немов би окремою конструкцією. Зате цікавою особливістю ПК був спосіб його відкривання.
Щоб отримати доступ до материнської плати, верхню частину разом із монітором потрібно було підняти. У комплекті для цього був особливий тримач. Загальний вигляд виходив дуже стильним — в дусі популярного у 1960–70-х роках «технофутуризму».
Корпус Commodore PET відкривався доверху, подібно капоту автомобіля. Цілу третину внутрішнього простору займав блок живлення зі значного розміру трансформатором. Джерело
Набагато більше Чака Педдла турбувала внутрішня складова Commodore PET, особливо програмна. Адже згідно з його задумом, сама потреба в такому небаченому раніше класі пристроїв, як власні («персональні») комп’ютери, обумовлювалася тим, що в країні, та у світі, з’явилася значна кількість програмістів, які знали мову BASIC і були готові писати на ній найрізноманітніші додатки. Але ці люди не мали можливості купувати дорогий «машинний час» для доступу до великих ЕОМ.
Педдл був повністю солідарний з Біллом Гейтсом у тому, що BASIC не варто недооцінювати. Ця мова є достатньо універсальною для створення широкого спектра програм. Саме тому Чак відправився в Альбукерке в офіс Microsoft і постарався ліцензувати для Commodore популярний на той час Microsoft BASIC, який почав поширюватися ще разом з Altair 8800, а тепер був адаптований і для MOS 6502.
Педдлу з Трамелом вкрай пощастило. Зазвичай дуже чуйний на нові віяння ринку Гейтс, вважав процесор 6502 ні на що серйозне не придатним через розмір стека всього у 256 байтів Не повіривши в майбутнє PET, чи не в перше й востаннє у своєму житті, відмовився брати відрахування за кожен екземпляр комп’ютера з ПЗ, продавши Commodore відкриту ліцензію за мізерну одноразову суму та ще й з відстрочкою платежів до початку продажу комп’ютера.
Однак Чак мав рацію в тому, що BASIC, працюючи як інтерпретатор одної інструкції за раз, не потребує великого стека ЦПУ. Компанія Трамела багато років продовжувала продавати все нові й нові моделі ПК з удосконаленими версіями BASIC, не відраховуючи Microsoft жодного зайвого центу.
Щоправда, в одну з таких версій Білл Гейтс все ж таки примудрився вставити й фірмову пасхалку — назву своєї компанії, що з’являється на екрані при натисканні певної послідовності клавіш і дозволяє прояснити питання з авторськими правами у разі можливих розбіжностей.
Чак Педдл презентує Commodore PET на сторінках вересневого номеру журналу Personal Computer за 1977 рік. Джерело
Після анонсу цього ПК в середині 1976 року Джек Трамел дав Чаку Педдлу і його команді (у складі якої налічувалися, крім інших, два японських інженери та навіть син господаря Леонард, для контролю якості) всього шість місяців на доведення розробки до робочого стану. Він хотів презентувати новинку у січні 1977-го на виставці Consumer Electronics Show у Чикаго.
Ціною багатьох безсонних ночей інженерів, які завершили свою справу тільки вранці того ж дня, тому презентація таки відбулася. Через це Commodore PET випередив своїх конкурентів в особі Tandy TRS-80 та Apple II на відповідно чотири та шість місяців.
Щоправда, виставковий прототип був далеким від завершення, бо його збирали нашвидкуруч у дерев’яному корпусі та з монітором, переробленим із купленого в сусідньому магазині дешевого телевізора.
Однак і в готовій першій моделі, що отримала повну назву Commodore PET 2001, не все було зроблено однаково вдало (зазначене число, скоріше за все, нічого не означало, як і багато що в Трамела, було обрано виключно в декоративних цілях, для більшого затишку).
Конфігурація цілком відповідала рівню 1977 року. Процесор працював на частоті 1 МГЦ, обсяг оперативної пам’яті становив всього 4 КБ, а вбудований монітор діаметром дев’ять дюймів (трохи менш як 23 см) міг демонструвати лише чорно-білий текст у форматі 40 колонок на 25 стовпчиків.
Приємною особливістю моноблочного проєкту був вбудований касетний магнітофон, що розташовувався поруч із клавіатурою. Корпус виглядав досить компактно, але все ж таки важив близько 20 кг, тому назвати його портативним було складно.
PET оснащувався чотирма портами для підключення опціональної периферії: одним збоку і трьома ззаду. Також тут був оз’єм для модуля додаткової пам’яті, інтерфейс для другого магнітофона і два різновиди паралельних портів, включаючи програмований користувальницький і стандартний на той час IEEE-488, який дозволяв з’єднувати з комп’ютером принтер чи зовнішній дисковод
Ще одним примітним компонентом, що викликав у результаті найбільші нарікання, була клавіатура. Вона була гумова, зі 73 мініатюрними пласкими клавішами «калькуляторного» типу, розташованими занадто близько одна до одної. На відміну від більшості аналогів строго в рядок, вона, можливо, і виглядала стильно, але була дуже неергономічною. Ця модель досі вважається однією з найгірших в історії.
Клавіатура була найслабшою ланкою PET. Нехай і забезпечена окремим цифровим блоком, вона була вкрай невелика, що видно при зіставленні з розташованим поруч касетним магнітофоном, і незручна у використанні. Джерело
Під час першої демонстрації Commodore PET на публіці на повний готовий комп’ютер було заявлено неймовірно низьку ціну в 495 доларів. Для порівняння, Apple I роком раніше обходився у 666 доларів і це був конструктор для збирання без монітора з магнітофоном.
Ідеєю Трамела було брати за свій ПК передоплату, як свого роду кредит на виробництво обладнання. Формально компанія обіцяла відвантажити замовлення протягом 90 днів. Однак на практиці ці терміни часто не дотримувалися.
Спочатку Commodore могла випускати тільки по 30 машин на день, що було явно недостатньо для задоволення попиту. Проте, як згадував Чак Педдл, за невиконання своїх зобов’язань їм не довелося повертати жодного цента. Покупці так хотіли отримати комп’ютер, що готові були чекати тижні та місяці, а на кожній виставці вишикувалася черга з охочих здати гроші в обмін на обіцянки постачання у не дуже певному майбутньому.
З постачанням справа й справді складалася не дуже добре. Якщо прототип показали у січні, то перші кілька сотень готових пристроїв відвантажили насамперед рецензентам із профільних журналів та розробникам програмного забезпечення лише у жовтні, вже після надходження у продаж основного конкурента в особі TRS-80. Ну, а прості споживачі стали отримувати свої комп’ютери вже тільки починаючи з грудня, коли на горизонті з’явився Apple II.
Зіткнувшись з ажіотажем з боку покупців, Джек Трамел незабаром підвищив вартість базової моделі 2001-4 на сто доларів, до 595. Проте вже на початку 1978 року цей бюджетний варіант із 4 КБ оперативної пам’яті (з яких після завантаження BASIC із ПЗУ користувачеві залишалося від сили три кілобайти) було знято з виробництва на користь дорожчого та швидкого 2001-8 зі збільшеним у два рази обсягом пам’яті та з цінником у чималі 795 доларів.
За 1978 рік було продано близько чотирьох тисяч екземплярів Commodore PET. Це навіть трохи більше, ніж Apple II, але в кілька разів менше за TRS-80, який швидко став лідером індустрії. Для компанії Трамела PET виявився скоріше першим пробним каменем, далеко не у всьому успішним.
Натомість розробники досить швидко визнавали та виправляли свої помилки. Вже у 1979 році на зміну первістку прийшла модель 2001-N зі справжньою повноцінною клавіатурою та з обсягами пам’яті у 8, 16 або 32 КБ.
Ще через рік PET, моноблочний комп’ютер зі вбудованою клавіатурою, поступився місцем VIC-20 — «комп’ютеру, вбудованому в клавіатурі», куди більш досконалому. Ну, а Commodore 64, що вийшов у січні 1982-го, примудрився домінувати на ринку чи не більшу частину свого десятиліття. Втім, це вже зовсім інша історія.
Подальша доля Чака Педдла складалася не так щасливо. Не ужившись із Трамелом, творець PET перейшов 1978 року до Apple, але і там утримався всього кілька місяців через постійні сварки з Джобсом. Далі він повернувся назад у Commodore, щоб піти вже назавжди через два роки.
Разом із колишнім фінансистом цієї компанії Чак заснував власну фірму Sirius Systems Technology, де створив та випустив персональний комп’ютер Victor 9000. Цей ПК оснащувався чи не першими в цьому секторі індустрії двосторонніми НГМД (аж на 1,2 МБ) та жорсткими дисками. Однак це підприємство особливого успіху не здобуло і було змушене закритися вже наприкінці 1984 року.
Завдяки своїй компактності PET на деякий час виборов почесне місце в системі науки та освіти. На фото — лабораторія Pacific Science Center у Сіетлі, яка надавала будь-яким відвідувачам доступ до пристроїв нового типу. Всі 16 машин моделі 2001-N цілком вміли «ділити» між собою підключення до принтера та подвійного дисковода. Джерело
З точки зору практичного використання Commodore PET має на сьогодні лише історичне значення. На сучасних платформах існує чимало емуляторів цієї машини, включаючи, наприклад, VICE [https://vice-emu.sourceforge.io]. Проте, на відміну від свого прямого нащадка Commodore 64, ця перша модель сімейства не може похвалитися особливо примітним набором ПЗ.
Насамперед — через відсутність підтримки кольору та звуку (якщо не рахувати подоби PC Speaker), а також тому, що скромний розмір пам’яті навіть за допомогою опціональних додаткових плат розширення міг збільшуватися лише до 32 КБ.
Однак фіксований набір текстових символів, що містився в ROM, вмів виводити на екран і деяку псевдографіку. Це дозволяло не тільки малювати різні нескладні схеми та геометричні фігури за допомогою команди Print у BASIC, але і запускати такі ігри, як аркади Artillery та Space Invaders, стратегію Time Trek, картковий «Покер» і навіть тривимірні «лабіринти». Не кажучи вже про текстові пригоди та найпростіші настільні забави. Тож як мінімум кілька сотень ігор для Commodore PET таки виходило.
Для пізніших моделей випускалися, принаймні у Європі, навіть повноцінні графічні карти, що видавали картинку з роздільною здатністю 512 на 512 пікселів. Хоча на той час місце під сонцем вже було зайнято куди новішими та досконалішими машинами. І все ж таки Commodore PET назавжди залишиться в історії комп’ютерної індустрії, як один із перших домашніх ПК. До того ж моноблочний і вельми привабливий зовні.
Попри виключно чорно-білу палітру та текстовий режим, ігри на PET цілком могли становити інтерес. Джерело