Слешери — жанр, який пережив уже кілька життів: від «Гелловіна» і «П’ятниці, 13-го» до іронічного «Скріму» й ультранасильницького «Жахаючого». Але «Клоун Френдо»вирішив піти іншим шляхом — не ставати новим шоком, а радше повернути глядача у знайоме болото криків, крові й підліткових дурощів, де щось страшне ховається в кукурудзі. Стрічка знята за однойменним молодіжним романом і має всі шанси сподобатися тим, хто ностальгує за ерою VHS-слешерів, але хоче чогось трішечки новішого. Останнє важливо, бо в центрі тут знову провінційне містечко, знову школярі, вечірки і, звісно ж, клоун.

«Клоун Френдо» / Clown in a cornfield

Жанр слешер, комедія, …
Режисер Елі Крейг
У ролях Кеті Даглас, Кевін Дюранд, Кассандра Потенца
Прем’єра 8 травня, 2025 року

Події фільму «Клоун Френдо» розгортаються у типовому американському містечку, яке має не менш типовий набір проблем: занепад, нудьга, підлітки з телефонами, роздратовані батьки і страшилка про колишнього маскота кукурудзяної фабрики — клоуна Френдо.

Усе це ідеальне тло для фільму, який, на перший погляд, виглядає як класичний слешер із 90-х, але вже за п’ятнадцять хвилин розкриває справжнє обличчя — не клоунське, а доволі хитре. Бо що може бути кращим за чергову історію, де когось рубають посеред поля? Хіба що історія, яка розуміє, що її сюжет — це мем, і користується цим по максимуму.

У центрі сюжету — старшокласниця Квінн. Вона з батьком переїжджає до маленького містечка після особистої трагедії. І поки дівчина намагається адаптуватися, містечко починає збирати кровавий врожай. Хтось у масці Френдо полює на школярів, а глядач намагається вгадати, це серйозне кіно чи все ж таки сатира. Відповідь десь посередині.

Найближчий аналог — «Scream» із тінейджерами з Ютубом, і трохи провінційною «Техаською різаниною». Тільки тут усі мають смартфони, але не завжди мають мізки.

Персонажі — карикатурні, але не дратівливі, вони радше функції, ніж герої, але працюють в межах жанру. Головна героїня, у виконанні Кеті Даглас, викликає симпатію і не намагається бути супергероїнею — у цьому її плюс. Її Квінн — не клішована дівчина зі сталевими нервами, а просто людина, яка змушена давати відсіч і бажає лише одного — вижити.

Це не «Жахаючий» і точно не Арт зі своєю яскравою, та до біса детальною різаниною. «Клоун Френдо» більше балансує на межі чорної комедії, ніж намагається вжахнути до втрати сну. Більшість сцен викликають не «о май гад», а «ну ясно», і ця передбачуваність дивним чином працює на користь фільму — ти ніби знову дивишся це на VHS, і це частина кайфу.

Музика і звук — суто для фону. Не виносять, але й не запам’ятовуються. Точно не та частина, про яку хочеться говорити, але вона тримає ритм. І головне: фільм не затягується. Кіно відбувається достатньо всього, щоб глядач не нудьгував. Тут дійсно мало чого такого, що хочеться перемотати.

Акторський склад працює саме так, як має працювати у хорошому слешері: без зайвої глибини, але з чітким розумінням, що їхні герої — більше архетипи, ніж повноцінні персонажі.

Кеті Даглас у ролі Квінн тримає увагу глядача і встигає бути і жертвою, і героїнею, навіть коли сценарій змушує її ухвалювати рішення рівня «а давай зайду в темний сарай одна». Решта молоді — типажна, але симпатична. Відчувається, що ніхто не намагається грати ультра глибоко, але водночас і не переграє, що для жанру «маски, кров і крики» — вже велика перемога.