
29 травня в кінотеатрах стартував прокат психологічного трилера «Точка зіткнення» з Беном Фостером та Кобі Смолдерс у головних ролях. Сюжет стрічки заснований на однойменному оповіданні канадського письменника та журналіста Рассела Вангерськи. В огляді нижче ділимося враженнями від цієї, на перший погляд, не надто примітної новинки прокату.
«Точка зіткнення» / Sharp Corner
Жанр психологічний трилер
Режисер Джейсон Бакстон
У ролях Бен Фостер, Кобі Смолдерс, Ґевін Дреа, Александра Кастільо, Джонатан Воттон, Рід Прайс, Лія Джонстон, Ендрю Шейвер, Боб Манн
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Здається, у родини Маккол (десь тут напевно гикнулося «праведнику» Дензелу Вашингтону) справи йдуть на краще. Джош, його дружина Рейчел та їхній син-школяр Макс нарешті переїжджають у будинок своєї мрії. З вірою у світле майбутнє вони облаштовуються у новому помешканні, і настрій в усіх настільки піднесений, що подружжя, поклавши малого спати, вирішує зайнятися сексом прямо на підлозі. Однак не встигають вони до ладу обрати зручну позу, як у вікно кімнати — сцена надзвичайно ефектна — зненацька влітає колесо від автомобіля.
Це один з місцевих старшокласників напідпитку не впорався з керуванням та на великій швидкості влетів у дерево, розташоване прямо поряд з будинком. Незабаром на цьому ж місці відбувається ще одна автотроща, а потім ще одна. Джош виявляє, що крутий поворот, який знаходиться прямо навпроти оселі, та ще низка певних факторів і призводить до системних аварій. Він загоряється ідеєю обов’язково врятувати наступного приреченого водія, і ця його одержимість призводить до того, що чоловік поступово втрачає не тільки себе, але й свою сім’ю.
Поряд з зовсім недавньою «Кривавою таємницею» «Точка зіткнення» став ще одним фільмом у нашому прокаті, котрий був схвалений критиками, а от глядачі, з огляду на рейтинги, його не дуже сприйняли. І дійсно, тутешня повільна, тягуча оповідь здатна відлякати частину аудиторії, та це геть не означає, що кіно не варте уваги.
В якомусь сенсі стрічка становить не тільки заявлений психологічний трилер, але й натуральний, нехай і суцільно химерний, фільм жахів, що заграє з типовим жанровим тропом «переїзд у проклятий дім». Щоправда, місцева родина стикається не з демонами чи якимись монстрами з горища, а зі справжньою людською одержимістю, а це звір куди загрозливіший за вигадані міфічні страшилки.
Необхідність врятувати чиєсь життя стає сенсом існування Джоша, за яким він не помічає, як руйнується його власне. На ненависній офісній роботі справи йдуть все гірше. Уваги сину він приділяє все менше. Як наслідок, з насторогою на свого коханого починає зиркати Рейчел. У вищезгаданій сцені сексу вона виборола право бути зверху, а згодом подружжя взагалі обмінюється гендерними ролями — поки жінка пропадає на роботі, чоловік завзято береться куховарити до приходу благовірної. Та головне — з надією поглядати у вікно — раптом саме зараз на дорозі знаходиться якийсь неуважний чи нетверезий водій.
Саме таку чоловічу м’якотілість і слабохарактерність критикував персонаж Джуліана Макмехона ще у свіжому в пам’яті «Серфері» з Ніколасом Кейджем — теж психологічному трилері, головного героя якого добряче поплавило, хоча новий будинок він тільки збирався придбати. Там, якщо згадати, місцевими культистами прославлялася токсична маскулінність на противагу розніженого сьогодення; що ж, з таким характером потрапити у зграю Макмехона у фостерівського Джоша не було б жодних шансів. Плюс його божевілля все ж відрізняється від типово кейджівського — от навіть в якийсь момент Джош хапається за бензопилу, як і Кейдж у «Менді», та цілі використання інструменту у них абсолютно протилежні.
З іншого боку, якби Смерть у поки ще актуальному в прокаті «Пункті призначення» все-таки мала обличчя, то це було б безмежно стомлене обличчя Бена Фостера. Та й популярну горор-франшизу ми згадали недарма, адже в одній зі сцен з-за рогу раптово виринає хрестоматійний, вщент завантажений колодами лісовоз — і що це, як не провісник жахливої катастрофи на дорозі?
А ще необхідно відзначити надзвичайно гарну роботу від 44-річного Фостера, який тонко відчуває свого персонажа, додає йому своєрідних штрихів у вигляді рухів, міміки тощо. Це дозволяє краще зрозуміти характер суцільно непримітного навіть за гардеробом Джоша, усвідомити його чи то екзистенційну кризу, чи бажання самоствердитись, чи все разом. Спрогнозувати його неминучість катастрофи персональної не складе ніяких труднощів.
«Точка зіткнення» не особливо розрахований на розвагу: скоріше стрічка не без успіху намагається тримати в помірній напрузі та вимагає від глядача посидючості і вдумливості. Хоча це досить цікаве і максимально приземлене, однак все ж похмуре, депресивне кіно. І перед переглядом варто зважити, чи дійсно вам потрібна ця історія про руйнівну силу всепоглинальної одержимості, що страшніша за будь-якого демона.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: