Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Останнім часом фільми Marvel засмучують не тільки глядачів своїми порожніми сюжетами, а й акціонерів не менш болючими касовими провалами й лише третій Дедпул дещо підсолодив, а точніше “підзолотив” цю гірку пілюлю. Кінокритики своєю чергою заговорили про занепад супергеройського кіно і хоча я не належу до цих шанованих людей, пропоную вам кілька думок про причини такої ситуації.

Існує багато версій того, що пішло не так у кіновсесвіті Marvel. Серед них називаються і засилля політкоректності у сценаріях і намагання корпорації Disney повністю контролювати виробничий процес та врешті-решт звичайна жадібність, що перетворила виробництво нових фільмів на такий собі конвеєр зі штампування шаблонної та нудної супергероїки. Проте, усе це не заважало кіностудії ще зовсім недавно знімати якісне кіно. Думаю, проблема тут дещо складніша і вимагає глибшого аналізу.

Як ми дійшли до цього?

Особисто мені завжди подобалися блокбастери. Вони цікаві, динамічні та розважальні, а ще розраховані на масового глядача, до якого належу і я. Такі фільми є чудовим маркером суспільних настроїв та трендів. І що не кажіть, а Голлівуд завжди умів робити універсальне та масове кіно. Тому такий збій свідчить про швидкі та кардинальні зміни у сучасному світі, а також про те, що Marvel порушила певні базові канони при написанні історій, які тепер не зачіпають душевні струни любителів кінокоміксів. Щоб зрозуміти, як ми дійшли до життя такого, потрібно повернутися на початок.

А почалося усе зі стрічки «Залізна людина». Не знаю, чи це була геніальна здогадка, чи проста удача, проте цей фільм став основоположним для кіновсесвіту, тому, що абсолютно точно вгадав нового героя нашого часу.

Тоні Старк — геній, мільярдер, плейбой, філантроп є центральним персонажем КВМ та справжнім героєм Америки. Крім того, він відтворює фундаментальний для християнської цивілізації сюжет зі спасителем, що ціною власного життя рятує світ. Також великим успіхом став вибір Роберта Дауні-молодшого на головну роль, який вміло поєднав бунтарський, іронічний та інколи нігілістичний характер Тоні Старка з його трагічною долею рятівника людства. Тому цілком закономірно, що персонаж Дауні гине в епічному фіналі «Месники: Завершення».

Така роль просто створена для цього актора, на що вказує його успіх в іншій серії фільмів про Шерлока Холмса. Якщо так подумати, то Холмса можна назвати супергероєм того часу. Дауні зобразив свого героя дуже схожим на Тоні Старка і це сподобалося глядачам та осучаснило уже знайомого нам персонажа.

Однак, тут з’являється перша серйозна проблема кіновсесвіту Marvel – спаситель за всіма канонами має воскреснути, як це зробив Конан Дойл, що спочатку вбиває Шерлока Холмса, а потім повертає його до життя.

Технічно це зробити зовсім нескладно маючи чарівну паличку у вигляді мультивсесвіту, але таке повернення може стати як великим успіхом та відкрити друге дихання для КВМ, так і закінчитися повним провалом.

Та схоже кіностудія вирішила вчинити оригінально і повернути актора у ролі суперзлодія Доктора Дума. Якщо згадати на кого перетворився прототип Залізної людини у реальному житті, вибір видається досить символічним. Втім, яким би не був результат, питання про майбутнє кіновсесвіту залишається відкритим. Зрозуміло, що повернення колишніх акторів чи персонажів Marvel є лише тимчасовим рішенням, а в повітрі повисає наступне питання, що робити з ідеєю мультивсесвіту, яка, як ми тепер бачимо, стала глухим кутом в еволюції супергероїки.

Епоха мультивсесвітів

Мультивсесвіт — концепція відома не тільки у світі фантастики, а й серед науковців. Існують різні теорії існування багатьох світів. Це і всесвіти, що виникають у рамках багатосвітової інтерпретації квантової механіки, а також багатовимірний світ з теорії струн. Проте не схоже, що ці гіпотези спричинили прорив у теоретичній фізиці, як і антропний принцип, який можна до них застосувати. Згідно з ним, наш Всесвіт такий тому, що тільки в ньому може з’явитися людина. Тобто, існує величезна, а можливо і нескінчена кількість всесвітів, але ми можемо існувати тільки в деяких з них. Ось таке просте пояснення того, чому наш світ такий, а не інакший. От тільки ніяке це не пояснення. Воно більше схоже на релігію, ніж на науку.

Подібна проблема з мультивсесвітом виникає й у нових фільмах Marvel. Крім того, що це сильно ускладнює сам кіновсесвіт, існування багатьох світів нівелює усі події, які відбувалися до їх появи.

Яка тепер різниця, що Росомаха помер у фільмі Логан, коли можна взяти ще одного з іншого всесвіту. В такому разі втрачається відчуття остаточності та трагічності, що присутнє у реальному житті та надає сенсу подіям у вигаданому.

З одного боку нам хочеться мати можливість другого шансу, щоб все можна було переграти та виправити, але з іншого — це лише ілюзія, спокуслива фантазія, яка робить кіновсесвіт Marvel фабрикою нескінченних камео заради фансервісу та безплідних сюжетів для одноразових попкорнових фільмів.

Цей спосіб непогано спрацював в останніх Месниках, проте перша частина для мене є все-таки кращою у плані драматургії та атмосфери, ніж фінал. Хоча і друга була досить непогана, думаю, саме через остаточну загибель деяких ключових героїв вдалося підтримати потрібний рівень драматизму. Так, подорожі у часі дали змогу анулювати дії Таноса по знищенню половини населення всесвіту, але ціна однаково виявилася високою. Така вдала екранізація була скоріше виключенням, ніж правилом і ставка на мультивсесвіт не спрацювала.

Проте, розчарування у супергеройському кіно пов’язане ще й з подіями, які відбуваються з нами тепер. Погодьтеся, що сучасні політичні лідери та еліти на Заході зовсім не схожі на героїв з кінокоміксів. Уявіть собі, яким би був сюжет кінофільмів Marvel, якби він писався на базі трагічних подій в Україні. Чи багато людей пішли б у кінотеатри, якби Капітан Америка був не тим молодим і сильним Стівом Роджерсом із КВМ, а старим та втомленим чоловіком, якого показали у фіналі Месників? А як би ви реагували, коли у розпал війни з Таносом Залізна Людина бігала б до нього домовлятися про будівництво нових заводів?

Погодьтеся, контраст занадто сильний, щоб його ігнорувати. У фіналі Месників ми б побачили не епічну битву сил добра проти сил зла, а супергероїв другого плану, що відчайдушно б’ються з військом Таноса і навіть стримують його, в той час, коли славетні Месники стоять в стороні та спокійно за цим спостерігають. Інколи вони висловлюють занепокоєння або своє захоплення, чи навіть підкидають якусь зброю, але так, щоб не дай Боже сильно не зашкодити противнику, а то раптом буде ескалація. Ось таке абсурдне кіно виходить.

Тому зовсім не дивно, що останнім часом кіноглядачі так полюбили антигеройські фільми. Але таке захоплення є скоріш за все тимчасовим, як протест проти засилля супергероїки. Самі по собі вони не несуть глибоких сенсів, а є, як правило, міксом насилля, жорстокості, цинічності та жартів нижче поясу. Та з часом усі ці смерті та кров на екрані набридають, а нескінченні жарти перетворюють сюжет на пародію.

Світу потрібен новий герой?

Рано чи пізно, а глядачі знову захочуть побачити на екрані героя, який не буде ховатися за іронією чи жартами або власною байдужістю і ставши вразливим, знову боротиметься зі злом. Такий сюжет ми бачимо у вже згаданому мною фільмі Логан, де Росомаха гине рятуючи дівчинку, яка є образом нового, кращого світу. Тут мені раптом згадався фільм Леон, де усе це уже було показано, правда без фантастичного антуражу. Добро завжди робить тебе вразливим, але тільки так можна перемогти справжнє зло, тому що ця перемога вимагає самопожертви й часто тільки любов може нас спонукати до неї.

То яку ж відповідь можна дати на питання, що стоїть у назві цього допису? Схоже, що найкращі часи Marvel уже позаду і ця величезна машина продовжує рухатися лише за інерцією.

Вона і надалі буде знімати кінокомікси й деякі з них будуть досить успішними, але того домінування та популярності як раніше уже не буде. Ми живемо у драматичний момент історії, але він так чи інакше закінчиться. Це передчуття про народження нового світу уже витає у повітрі. Важко сказати яким він буде, проте цей світ точно потребуватиме нових героїв. Та чи означає це кінець супергероїки як жанру? Звісно ні.

Прийде час і людям знову будуть потрібні супергерої та, скоріш за все, вони знову у них розчаруються.

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.