Обзоры
Рецензія на фільм «Антон і червона химера»

Рецензія на фільм «Антон і червона химера»

Рецензія на фільм «Антон і червона химера»

«Антон і червона химера» – драма грузинського режисера Зази Урушадзе, що була знята за підтримки Держкіно. Події фільму розгортаються на півдні України у 1920-х роках. Стрічка показує дружбу двох хлопчиків, які живуть у безтурботному світі дитячих пригод, аж поки їхні сім’ї не стикаються із жорстокістю червоноармійців.

Антон і червона химера

Жанр драма
Режисер Заза Урушадзе
В ролях Нікіта Шланчак, Регімантас Адомайтіс, Микита Дзяд, Юозас Будрайтіс, Себастьян Антон, Володимир Левицький, Наталія Рюміна, Тетяна Грачик, Олег Симоненко
Студії ІнсайтМедіа, Georgian International Films, Cinevison Global
Рік виходу 2021
Сайт IMDb

Картину про терор більшовиків, які ще до подій Голодомору відбирали у селян харчі, фільмували в Одесі. Окрім України в знімальному процесі брали участь Грузія, США, Литва і Канада.

Головним на знімальному майданчику був Заза Урушадзе – грузинський режисер, відомий картиною «Мандарини» (Tangerines), яка була номінована на премії «Оскар» та «Золотий глобус». В основу сценарію свого нового фільму Урушадзе заклав сюжет книги канадського письменника Дейла Ейслера, який, в свою чергу, надихнувся родинною історією матері.

На жаль, для Зази Урушадзе фільм «Антон і червона химера» став останнім – режисер помер у 2019 році.

Слід зазначити, що події стрічки вигадані, але вони відбуваються на реальному історичному фоні. На Одещині дійсно були німецькі колонії, де на початку ХІX століття оселилися німці, які отримали землі у власне користування. Пройшли роки, змінилася політична ситуація. Нащадки колоністів, а також сусіди-українці, мали здавати радянській державі сільськогосподарські продукти, залишаючи собі невелику долю. Наказова політика обурювала селян, тому згодом з’явилися озброєнні повстання. Один з таких антирадянських опорів відбувся в німецькій колонії Гросс-Лібенталь (нині це селище Великодолинське неподалік Одеси) – саме його згадують персонажі картини, обмінюючись новинами.

Спочатку фільм знайомить нас з Антоном та Яшею – це безтурботні друзі, які ведуть довірливі бесіди, бігають по селищу та ховаються на сіні. Один з них німець, інший — єврей, проте різне виховання не впливає на щирість спілкування хлопців, чиї сім’ї живуть по сусідству. Та дорослі, на відміну від дітей, відчувають тривогу, і вона посилюється з приходом червоноармійців. Коли в родині Антона стається трагедія, односельчани починають говорити про повстання проти більшовицького пекла. Втілити його не так просто, адже місцеві знаходяться під вартою червоної армії. Більш того, за колоністами уважно слідкують, адже сюди має приїхати Лев Троцький.

Лев Троцький дійсно з’явиться в кадрі (його зіграв актор Олег Симоненко), коли більшовики підготують селище для його приїзду. Невідомо, чи був він одним з персонажів книги (роман Дейла Ейслера поки що не вийшов в Україні, тому ознайомитися з його текстом можливості немає), проте здається, що для більш вдалого сприйняття картини було б краще поставити вигаданого героя, який би став прототипом Троцького. Тоді його взаємодія з селянами, а також любовний роман з деспотичною лідеркою червоноармійців, були б більш художніми елементами сценарію. Адже жорстокість та цинічність дій загону червоноармійців зрозуміла і без особистих наказів відомого комуніста.

Та все інше у фільмі «Антон і червона химера» не викликає суперечливих емоцій. Ми бачимо сім’ї, які пручаються насильницьким діям, бачимо простих людей, які змушені бути подвійними шпигунами, та бачимо людське горе, яке повною мірою ще не можуть опанувати діти. До того ж на фоні ми чуємо проникливу музику (її написали композитори Мирослав Скорик та Патрік Каннелл), яка доповнює драму.

До речі, юні актори, які зіграли Антона та Яшу, створили два чудових дитячих персонажа – вони захоплені своїми іграми та смішними бесідами, що поки відволікають їх від дорослої реальності. У стрічці є сцена, в якій діти підглядають за більшовиками та чітко усвідомлюють сутність ворогів, проте через свій вік вони не розуміють весь жах озвучених планів. Здається, що саме дитяча наївність, скріплена дружбою, дає змогу бачити все у світлих тонах, і це відбивається на манері фільмування драми. Попри те, що історія фільму досить трагічна, стрічка ніколи не давить на глядача недоречними темними кадрами.

Ще в фільмі цікаво показаний рух повстанців, який, на перший, погляд ніби зовсім не існує. Проте коли радянські солдати забирають провізію, а згодом починають вбивати людей, місцеві бунтівники поступово починають проявляти себе. Хтось діє імпульсивно, а хтось дуже обережно – так, що ніхто не може запідозрити справжнього лідера повстання.

Під кінець драма вдало створює напруження від розгортання сюжету, в якому перемогу може перекреслити одна непередбачувана зустріч. Та найбільше «Антон і червона химера» запам’ятовується завдяки зворушливим моментам, в яких ми бачимо через що доводилося пройти героям, які залишили цей спогад до кінця життя. І фінальна сцена із сивими Антоном та Яшею, яка спочатку здається зайвою, раптово чіпає в саме серце.

4.5
Оценка ITC.UA
Плюсы: цікавий період історії, який став основою сюжету; дружба Антона та Яші; інтрига з повстанням; зворушливі моменти
Минусы: персонаж Лева Троцького
Вывод: остання робота режисера Зази Урушадзе, яка варта уваги глядача. Це чудова драма, в якій є історія дитячої дружби, на фоні якої розгортається більшовицький терор над колоністами.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: