48 секунд проходить з того моменту, коли я натиснув «почати нову гру» до моменту, коли зробив перший постріл. Тому вступ до цієї статті я написав по аналогії з героєм мого сьогоднішнього огляду. І я надзвичайно радий, що видавець (Bethesda Softworks) не став наполягати на подібному до Fallout 4 старті. Гра вийшла в п’ятницю 13-го на всіх основних платформах (PC / PS4 / X1), а попереднє завантаження стало доступним з 11 травня.

З самого початку гри я одразу отримую пістолет та (вже) славнозвісний костюм десантника (чи морпіха, не важливо). Немає часу розбиратися що сталося, чому і як. Важливо тільки знати, що робити далі і отримувати завдання. Тому перший інформаційний дисплей, який намагається розповісти нам в чому справа, головний герой просто розбиває об стіну. Поки що відомо одне – демони всюди, а щоб дізнатись масштаби катастрофи, потрібно відновити живлення супутника. Все, поїхали!

За хвилину я вже знаходжу дробовик і знаю всі три клавіші, необхідні для гри (це окрім управління та стрільби). Далі – перша зона, яку необхідно зачистити від демонів. Музика на фоні підтримує картинку, звуки пострілів змушують сабвуфер підстрибувати (мене, до речі, теж)… Ейфорія від гри просто таки зашкалює!

Починаю doomати – невже це черговий шедевр, той самий «правильний» рімейк класичної версії? Граю далі, а там буде видно!

Let’s Rock!

Із уривків сюжету можна зрозуміти, що Марс заповнений демонами майже повністю. Таємничий експеримент наукової бази пішов не так, як очікували (хоча, може це й був їхній план!). Одна з учених з ім’ям Олівія хоче відкрити портал прямо з пекла, а її колега Семюел намагається зупинити це безумство. Зупинити з нашою допомогою, звісно. Це все, що читачу потрібно знати про сюжет. І це добре, бо я з самого початку чомусь налаштувався грати в старий добрий DOOM. Де пачками винищуєш монстрів, ураганом проносишся темними коридорами та вбиваєш чергового боса.

Після зачистки першої локації, такого собі гаражу, чи то критого ангару, наш герой заходить у ліфт, де йому пробують нав’язати чергову порцію сюжету. Вчений Семюел знову щось розповідає, але наш герой зміг вислухати тільки перші два речення. Після чого, легким ударом кулака розбиває дисплей на шматочки… Тут вмикається потужний рок, а на екрані красується логотип “DOOM”. Вступна частина та розминка закінчились – сподіваюсь, надалі нас чекає чистий екшн, без пауз та метушні.

Мій протеже виходить з ліфту подихати свіжим повітрям Марсу. Попереду просто неймовірної краси пейзаж червоної планети, буревій роздмухує пісок по скелям, а небо криваво-помаранчевого відтінку. Коли я зістрибнув з чималої висоти і вцілів (вау!), мене чекала ще одна локація для зачистки, цього разу під відкритим небом. Ну що ж, з радістю повторюю цю операцію. До речі, демони не завжди помирають з першого пострілу. Якщо пошкодити їх частково, вони починають блимати синьо-помаранчевим – гра підказує, що час виконати так зване «звіряче вбивство» (glory kill в англ. версії). Перші рази від анімації просто хочеться стрибати на місці від щастя! Із задоволенням спостерігаю, наскільки майстерно мій герой розбиває голову демона або відриває йому кінцівку і засовує прямо в горлянку. О так, це справжній DOOM (ні, я не псих, не подумайте). Кожна локація для зачистки має свою неповторну мелодію. Таку собі отруйну суміш важкого року й треш металу, приправлену дрібкою електро-синтезу. Моя рекомендація – проходьте гру тільки в навушниках, а ще краще в кімнаті з мінімумом освітлення – це дозволить глибше поринути в атмосферу.

Knee deep in the dead!!

Я буду намагатися не проводити паралелі з оригіналом 90х років, хоча й дуже хочеться. Так, більша частина монстрів та зброї переїхала сюди з мінімальними косметичними змінами. Сюжет, а точніше його мінімалізм й загальна абсурдність – теж. Але який процент гравців DOOM 4 (2016) чуло чи бачило оригінал, випущений років з 20 назад? Може, відсотків з двадцять, а то й менше. Спеціально для них в гру додали частинки рівня виконані в графіці тих часів – різниця просто шокуюча. Щось я відволікся, продовжу далі про гру.

Новий DOOM виглядає достойно. Тобто присутнє те неперевершене відчуття, коли графіка наступного покоління грає всіма барвами на твоєму екрані. Демони розлітаються на шматочки, кров покриває стіни, а звірячі вбивства чудово вписуються в атмосферу. Помітна увага розробників до деталей – кожний рівень має свою родзинку, а кожна стінка має свої кишки, труп чи пляму крові. І наш герой тільки додає барв у все це безумство, розвішуючи залишки демонів по стінам. Ось тільки шкода, що вся ця краса з часом зникає – після вбивства чергового монстра і його труп (чи залишки), і патрони \ аптечки згорають з характерним звуком. Що заважало розробникам залишити всі трупи на місці та влаштувати конкурс по нетрадиційному мистецтву – для мене загадка.

Після зачистки перших трьох локацій під відкритим небом треба видертись на кран і перестрибнути на балкон. Те ще заняття. По-перше, я не очікував стрибків у Doom (та й взагалі, в будь-якому шутері) окрім тих, що необхідні для ухиляння від пострілів супротивників. По-друге, сама система стрибків зроблена трохи неінтуїтивною. Спочатку згадується недавній Tomb Raider, але потім усвідомлюєш, що твій герой не Лара Крофт. А щоб видертись на той кран потрібно хвилин з 10 – починаєш про себе сподіватись, що це більше не повториться. Адже один невірний крок або невчасно натиснута клавіша пробілу – і наш герой летить в безодню, а гра починається з останнього чек-поінта. І якщо ці чек-поінти більш-менш адекватно розставлені на початку, після середини гри інколи просто вголос говориш все, що думаєш про розробників. Особливо “радує” локація з мостом (завдання Cross the bridge) та вежею (Argent tower) – там я настрибався досхочу. А далі – гірше, місця зачистки стабільно розбавлені ось такими «веселими» елементами. Таке враження, що розробник спеціально затягував гру. До речі, про час проходження.

Гра складається з півтора десятка локацій, її легко можна пройти на середньому рівні складності годин за 10-15. Залежно від того, скільки часу вам знадобиться на пошук додаткового матеріалу. Починати гру із найнижчого рівня взагалі не рекомендую, герой практично безсмертний. Особисто я проходив на третьому, мінімально відволікаючись на посторонні елементи (про них трохи пізніше) і мав би вкластись в годин 15, якби не… Якби не баг зі збереженою грою. Справа в тому, що DOOM сам по собі вилітає абсолютно випадково та ще й без жодної помилки. Так, ніби гру вимкнув рубильником через Alt+F4. Ну вона в мене вилітала й раніше, я просто починав з останнього чек-поінта і все. До певного моменту, коли вона черговий раз вилетіла, а після рестарту радісно повідомила, що моя збережена гра не підлягає відновленню. І взагалі перекинула мене в режим девелопера з доступом в консоль, вимкнувши досягнення в Стімі та мультиплеєр заодно. Як результат – 4 чи то 5 годин гри коту під хвіст. Збережену гру відновити неможливо, а форум Bethesda Softworks вже заповнений відгуками таких же щасливчиків.

RIP AND TEAR!!!

Коли почав гру з початку, я старався бути справжнім оптимістом. Знайшов ще кілька прихованих предметів, без проблем зачистив усі зони з першої спроби та почав копіювати збережену гру щоразу після закінчення рівня.

Далі про можливості гри та додатковий контент.

По-перше, всю зброю можна вдосконалювати. Спочатку треба знайти дрона, який дозволить відкрити альтернативний режим (наприклад, зробить з нашого дробовика гранатомет). Далі, за вбивство кожного демона починає заповнюватись спеціальна шкала в правому верхньому куті екрана. При її заповненні видають одне очко вдосконалення, яке можна витратити на той самий гранатомет. Для прикладу, зменшити час його перезарядки або збільшити радіус дії вибуху. Для кожної зброї є дві модифікації (окрім пістолету та бензопили). Перемикатись між модифікаціями можна клавішою R – раджу вам одразу переназначити її, так як в більшості шутерів це клавіша перезарядки. А в DOOM перезаряджатись взагалі не потрібно (і це плюс!). Вся зброя різна сама по собі та, разом з модифікаціями, добряче урізноманітнює геймплей. Особливо приємно бігати з бензопилою і спостерігати анімацію вбивства кожного демона. Але потім бензину для пили все менше і менше, а спостерігати одну й ту ж саму анімацію 100 разів підряд стає нецікаво. Так само, як нецікаво стає виконувати звірячі вбивства. І якщо бензопилою можна просто не користуватись, то відмовитись від звірячих убивств не вийде – на деяких рівнях це єдиний варіант поповнити здоров’я та патрони (а згодом і броню).

По-друге, можна вдосконалювати костюм. По карті заховані трупи колишніх охоронців нашої бази, з яких можна витягнути спеціальний чіп. Вдосконалювати можна п’ять різних категорій:

—          Навколишнє середовище: тут можна знизити пошкодження від вибухів та інше;

—          Сканер локацій: допомагає шукати сховані предмети та наносить їх на мапу;

—          Спорядження: більше запасів та швидша перезарядка;

—          Підсилення: збільшує ефективність цих самих підсилень та час їх дії;

—          Спритність: дозволяє швидше перемикати зброю та скоріше вилазити на виступи.

Підсилення бувають чотирьох видів — чотирикратне пошкодження від пострілів, безсмертя, прискорення бігу та режим берсерка (наш герой голими кулаками розриває будь-якого монстра).

Удосконалення костюму практично не впливає на гру, тому можна не переживати, якщо десь пропустив чіп. У більшості випадків вони розкидані так, що пройти повз них просто нереально.

По-третє, можна збільшити запас здоров’я, броні та амуніції. Для цього потрібно знайти згустки енергії, ось вони вже заховані краще і просто так по дорозі не валяються. Знову таки, це не критично – пройти гру можна і не вдосконаливши жоден з трьох пунктів.

Далі, в прихованих місцях на карті є рунне каміння. Доторкнувшись до одного можна пройти невелику міні-гру, як от вбити 30 монстрів з дробовика за 10 секунд. Як винагороду дають руну, яку можна вставити в костюм і отримати бонус. Збільшити радіус підбору аптечок та патронів та кількість цих самих патронів, які випадають з трупу. А найбільш важлива руна додає випадання броні, що на останніх рівнях досить критично.

У зовсім секретних місцях заховані великі запаси броні, патронів а також милих DOOM-ляльок – зменшених копій нашого головного героя в різних забарвленнях. А ще по рівнях розкидані таємні важелі, якщо їх потягнути можна відкрити вхід у таємну локацію. Та й взагалі, у грі велика кількість різних пасхалок й посилань на оригінал. Чого варті частини рівнів, виконані в старому графічному оформленні! Різниця в технологіях за ці 20 з чимось років просто шокуюча. Однак, для мене знову загадка — чому розробники вирішили показати цю пасхалку всім за два тижні до виходу гри, вказавши точне місце розташування важеля?

Час від часу мені траплялись ще й інформаційні термінали та мобільні телефони, що відкривали частинку сюжету або додаткову інформацію про персонажів чи демонів.

Все вище вказане є додатковим контентом, який не має жодного впливу на успіх в проходженні гри. І якщо виконувати рунні завдання хоч якось цікаво (чисто для різноманітності), то шукати й роздивлятись інші елементи бажання немає – хочеться бігати по рівню й винищувати все зло. А не читати про особисті переживання доктора Семюеля! Інколи це просто неможливо і десяток кат-сцен насильно будуть пояснювати нам сюжет, по 5 хв кожна. Пропустити їх не можна, чому – незрозуміло. Мабуть розробник намагався вгодити всій аудиторії, а, як ви знаєте, гра вийшла ще й на консолях…

Кілька слів про дизайн рівнів. Візуально – вони прекрасні. Як я писав вище, кожний рівень є неповторним та має власну родзинку. Але деякі з них я би назвав перевантаженими, занадто багато розгалужень і куточків. Особливо це дістає, коли десь пропустив жовту чи синю перепустку для того, щоб відкрити наступні двері і її потрібно шукати по всьому рівню. Найбільш парадоксально, що навіть карта тут не допоможе, адже перепустки на ній не відображаються! Та й знайти щось на карті той ще виклик – вона досить заплутана й неінтуїтивна. Інша справа коридори наукової бази, темні й наповнені несподіванками – те, що треба! Відкриті простори пекла теж виглядають візуально привабливо, але бажання id Software урізноманітнити гру стрибками в стилі Tomb Raider на користь явно не пішло.

Крім звичайних демонів, в другій половині гри буде ще кілька босів. Їх настільки мало, що хочеться плакати. Невже решту зусиль компанія витратила на мультиплеєр і майбутні DLC?? А може вони старались зробити один в один з оригінальною частиною? Чому ж тоді DOOM 3 мав їх більше, ніж DOOM 4? Більше про босів писати не буду, щоб не зіпсувати задоволення тим, хто ще тільки планує пройти цю гру.

У грі є ще 2 додаткові рівні складності, які відкриються після проходження одного з трьох початкових. Взагалі, вони між собою не відрізняються – монстри ведуть себе однаково, відмінність тільки в пошкодженнях та кількості аптечок й амуніції. Найвищий рівень складності (Ultra Nightmare) дозволяє зберігатись тільки раз, тобто при смерті героя грати доведеться з початку. Чи є в мене бажання проходити гру ще раз? Ні, як мінімум до того часу, поки не виправлять баг зі збереженими іграми.

CHAINSAW MASSACRE!!!!

Окрім сюжетної лінії, в Дум є ще дві опції – мультиплеєр ти SnapMap. Для входу в будь-який з цих режимів гра автоматично перезапускається, що для мене є черговою загадкою. Невже в 2016 році немає технічної можливості реалізувати все в одному, без перезапусків???

В мультиплеєрі, до речі, нічого надзвичайного. Є кілька різних режимів гри (починаючи від стандартного Death Match) та набір карт. Стиль – щось подібне до старого доброго Unreal Tournament. Ось тільки у мультиплеєрі DOOM вас чекають тонни чітерів, незбалансована зброя та інші баги. І якщо до самого концепту в мене претензій немає (так, я й не чекав нічого нового), то грати з іншими чітерами людьми поки що теж не збираюсь.

SnapMap – це третій режим, де кожен охочий може створити власний рівень з власним геймплеєм. Це може бути і гра в одиночку на виживання, і щось подібне до класичного death match. А взагалі – будь-що, на розсуд і вміння спільноти. Здавалось би чудова ідея, але й тут розробник зміг зіпсувати всю «малину» — він ввів обмеження в максимум 4х гравців на карту. Можливо, пізніше це обмеження відмінять, проте зараз маємо те, що маємо.

На цьому етапі варто відзначити, що за гру просять 60 доларів (базова версія) або цілу сотню – за делюкс (базова + season pass). Ну ок, думаю жадібність розробників змусила їх піти на типовий для сучасного гейм-деву крок – випустити половину гри (або дві третіх, хто наскільки жадібний), а решту продати під виглядом DLC. Ще б пак! За 40 доларів нам пропонують мультиплеєр, костюми, додаткові рівні та ще незрозуміло що! Невже лаври Battlefield чи Call of Duty не дають спокою Bethesda Softworks? І вони випустили чергового претендента на їх трон, а кампанію додали в гру чисто «для галочки»? Тоді ясно, чому вона займає, в кращому випадку, годин з 15 і бажання проходити її ще раз абсолютно немає.
Гра проходилась на наступній конфігурації:

OS: Windows 10 x64

CPU: Intel i7-6600k @ 4Ghz

RAM: 16Gb DDR4 2666Mhz

Graphics: AMD R390X 8Gb | 1440p @ 60Hz

Storage: SSD 256Gb

Офіційні системні вимоги:

Мінімальні:

OS: Windows 7/8.1/10 (64-bit versions)

CPU: Intel Core i5-2400/AMD FX-8320 or better

RAM: 8 GB RAM

Graphics: NVIDIA GTX 670 2GB | AMD Radeon HD 7870 2GB or better

Storage: 55 GB

Рекомендовані:

OS: Windows 7/8.1/10 (64-bit versions)

CPU: Intel Core i7-3770/AMD FX-8350 or better

RAM: 8 GB RAM

Graphics: NVIDIA GTX 970 4GB | AMD Radeon R9 290 4GB or better

Storage: 55 GB available space
Плюси:

• Відмінна графіка та деталізація рівнів, спецефекти й освітлення;
• Музика, озвучення та загальна атмосферність гри;
• Динамічний поєдинок з достатньою складністю AI;
• Зброя, монстри та сюжет знайомі зі старих добрих часів;
• Класичний мультиплеєр та режим SnapMap з потенціалом;
• Перша гра, де я дивився субтитри до кінця!

Мінуси:

• Сюжетна лінія тривалістю 15 годин, повторюваність ігрових елементів, перегравання близьке до нуля;
• Спірний дизайн деяких рівнів, де стиль їх проходження нагадує Tomb Raider;
• Баг зі збереженою грою та ввімкнена за замовчуванням сумнівна опція з прискоренням миші;
• Відсутність балансу в мультиплеєрі, баги та чітери; обмеження в 4 гравця для режиму SnapMap;

Новий DOOM – це вже не коридорний шутер з мінімумом сюжету та додаткового матеріалу. Це спроба переосмислити оригінал, зберегти все класичне та додати щось нове. І якщо із завданням зберегти класику розробник впорався, то коли додав нові елементи, тільки нашкодив грі.

На даному етапі гра викликає в мене, в основному, здивування разом із задоволенням. Тобто, чим далі рухаєшся по сюжетній лінії, тим частіше дивуєшся і менше отримуєш кайфу від гри. А коли покінчив із останнім босом і побачив титри (до речі, титри тут варті уваги!) я взагалі зловив себе на думці — невже це все, кінець?! Гра залишає багато питань без відповіді, зокрема — що ж розробник хотів донести до гравця, першокласний ремейк оригіналу чи продовження серії? Мені це до сих пір не зрозуміло. І ще купувати гру я би радив через місяць-два, коли виправлять основні недоліки. Краще під час розпродажу. Або прямо зараз, якщо вам не терпиться випустити сльозу ностальгії при вигляді какодемона.
P.S.
Огляд російською мовою можна прочитати тут, а подивитись запис мого стріму на ютубі — ось тут (коротко про гру та перші кілька рівнів).