Відкриваючи нову книгу Крістофера Паоліні, автора вже культової серії «Ерагон», я чекав на велику історію, повну пригод і драми. Але «Фрактальний шум» перевертає все з ніг на голову, змушуючи читача заглибитися в себе. Роман став приквелом в новій серії письменника, що називається «Фракталверс» і випускається в Україні видавництвом Yakaboo Publishing. Також сюди входить інший, фактично перший роман «To Sleep in a Sea of Stars», який скоро також вийде в цьому ж видавництві.

«Фрактальний шум»/ Fractal Noise

Автор Крістофер Паоліні
Перекладачки Наталія Семущак, Ірина Гудкова
Видавництво Yakaboo Publishing
Мова Українська
Кількість сторінок 384
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 145×215 мм
Сайт yakaboo.ua

«Фрактальний шум» не про бій за колонії, міжзоряні війни чи нову цивілізацію, яку треба відкрити або знищити. Вона про щось значно тонше, глибше — про болючу людську свідомість, яка намагається втриматися на краю болю, горя, втрат і нескінченного ходіння кудись, де, можливо, немає нічого. Але йти треба. Ставимо одну ногу перед іншою, і знову. І знову. Бо інакше смерть. Фізична чи ментальна, яка іноді страшніша. Якщо вам вже цікаво, то читайте далі, бо Паоліні однозначно зміг мене здивувати.

У далекому майбутньому, на одному з країв освоєного космосу, екіпаж корабля «Адамура» виявляє щось незрозуміле — гігантську діру на поверхні планети Талос VII. Це не просто дірка в землі. Це справжній виклик. Іншопланетна таємниця, що вабить, загроза, яку неможливо ігнорувати людству.

Для головного героя, ксенобіолога Алекса Крічтона, ця експедиція не лише службове завдання, а й шанс упоратися з власними травмами, дати лад внутрішньому хаосу, пережити втрату дружини, та зрозуміти, чи можливо знайти сенс там, де ніщо не має значення. Але чим далі він та його команда не менш травмованих колег заходять, у буквальному й метафоричному сенсі, тим очевидніше стає: загадка, з якою вони зіткнулися, не зовнішня. Вона в них самих. І відповідь може виявитися страшнішою за запитання.

Крістофер Паоліні виявляється вміє писати про фізичне виснаження так, ніби сам іде цим шляхом. У «Фрактальному шумі» ходьба не просто спосіб пересування. Це акт, який з часом стає стражданням, зусиллям, що перевіряє межі витривалості тіла. І водночас це єдиний спосіб не зламатися. Цей елемент не просто для декорації чи заміни екшену, він є суттю всієї історії. Просте фізичне пересування Алекса крізь безлюдний іншопланетний ландшафт не менш напружене, ніж будь-який космічний бій. Кожен крок болить і щось нагадує. І саме в цих повторах руху та болю людина розкривається.

Це не історія, яка валиться на читача дією. Навпаки, вона повзе вперто, невідворотно, але це ідеально відповідає змісту. У «Фрактальному шумі» майже немає екшну у звичному сенсі. Є тиша. Є інопланетний сигнал, який повторюється кожні 10,6 секунди. Є фонове гудіння думок, які неможливо вимкнути. Це також роман першого контакту, але письменник бере інший кут, під яким люди стикаються із собою та минулим.

Тут все відбувається повільно, з тривалими паузами. Сцени повторюються, що створює певний темп оповіді. Алекс Крічтон та колеги роблять ті самі речі. Вони йдуть. Вони розкладають табір. Вони слухають. Вони міркують. Вони сперечаються. Вони збирають табір. Вони йдуть. І так по колу.

Але всередині кожна з цих дій — важливий етап для усіх. Поступова трансформація під тиском обставин і минулого, що не відпускає. І якщо про травму головного героя читачу розкривають усі деталі, то про проблеми інших трьох персонажів можна лише здогадуватися по натяках та висловах. Але в кінці пояснень і відповідей не буде. І це круто, бо так буває й в житті.

Філософська частина роману постійно проступає у деталях. У міркуваннях про сигнал та діру, яку зробили прибульці, про повторюваність та позаземне життя, про розвиток цивілізації, про віру та Бога. І тут Крістофер Паоліні не дає готових відповідей, а запрошує до розмови. У романі немає ідеологічного пресингу, готових висновків чи відповідей. Але тут є простір для роздумів, що іноді важить суттєво більше.

Водночас з цим «Фрактальний шум» моторошний роман. Не через класичний страх, а через невизначеність. Через відчуття, що діра в планеті не є відповіддю на усі запитання, що у кінці шляху з’являться лише нові, але зупинитися ніяк не можна.

А ще тут немає великої розв’язки та будь-якої ясності. Натомість є чесність, бо світ не завжди зрозумілий, а наші місії не завжди про порятунок. І оце найкраще та найважливіше, на мою думку, що автор зміг донести до читача.

Попри всю цю описану вище філософську глибину, Паоліні не жертвує доступністю. Текст легкий та читабельний, стиль ясний та змушує швидко читати роман. Усі наявні науково-фантастичні концепції подано просто та без надмірної технічності. А якщо що, то в кінці є словник, довідник та описана історія всесвіту. І подібне дуже важливо, особливо в романі, де повільний темп і густа емоційна атмосфера. Легкість викладу тут не суперечить складності змісту. Навпаки, вона її підтримує і робить книгу фактичним бестселером, бо вона читається із захопленням. А ще про неї хочеться розказати іншим. Що я й роблю.

Крістофер Паоліні написав наукову фантастику, яка не втрачає фантастичного масштабу, але залишається до болю інтимною. Його всесвіт великий. Але ця конкретна історія мала та камерна. І завдяки цьому вона звучить сильно, майже оглушливо.

Мені сподобалося саме видання. В нього адекватна якість та обкладинка, що привертає увагу. Правда, я, як завжди, не задоволений, бо мені здається в ній мало фантастичного і такого, що відразу вказує на жанр. Але все як є. Головне, що переклад гарний, ляпів чи одруківок я не знайшов, мені сподобався папір, шрифт та його розмір. Лясе немає, але доступні ілюстрації.