Творчість Йоргоса Лантімоса завжди приваблює незвичними сетингами та фабулами, але у своїй основі залишається вкрай людяною. Людяність у його роботах доходить майже до примітивізму, а істини, які режисер намагається донести, в чомусь банальні. Але від цього не менш важливі, а образність його кіномови підносить усю структуру на принципово новий рівень. «Бідолашні створіння» — новий фільм Лантімоса, ідею якого він виношував з 2009 року. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшов підсумковий результат.
Плюси:
акторська гра Емми Стоун, що розкриває нові грані її таланту; поєднання гротеску і театральності; сильний і поданий під цікавим кутом феміністське посилання
Мінуси:
занадто велике охоплення тем шкодить цілісності сприйняття історії (за винятком центральної сюжетної лінії); Лантімос точно може набагато краще; специфічний гумор
«Бідолашні створіння» / Poor Things
Жанр драма
Режисер Йоргос Лантімос
У ролях Емма Стоун, Віллем Дефо, Рамі Юссеф, Марк Руффало
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb
Сюжет фільму розгортається навколо дівчини Белли (Емма Стоун). Вона покінчила життя самогубством, але доктор Годвін Бакстер (Віллем Дефо) повернув її до життя. Однак Белла стала за рівнем усвідомленості немов новонароджена. Тепер їй наново доведеться дізнатися всю правду про світ, людей навколо і саму себе. При цьому становищем Белли захочуть скористатися далеко не найдоброзичливіші особистості.
Зав’язка фільму стовідсотково багатьом нагадає знаменитий роман Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей». Подібну фабулу в популярній культурі використовували вже десятки, мабуть, навіть сотні разів. Але істина дещо цікавіша. Кіно засноване на однойменній книзі Аласдера Грея. Лантімос був знайомий із письменником особисто і дуже поважав його. Грей помер у 2019 році у віці 85 років. Тому фільм варто сприймати ще і як своєрідну данину поваги автору.
Режисер дає змогу глядачам зануритися в авангардну, ексцентричну подорож, яка дуже багато бере з театральних постановок і, як не дивно, класичних екранізацій не менш класичних романів на кшталт «Віднесених вітром».
Найочевидніше в такому векторі кіно — його візуальна мова. Костюми та декорації тут підібрані ідеально, заслуговують на аналіз самі по собі. Адже, приміром, зміна вбрання Белли демонструє особистісне зростання дівчини та її внутрішні переживання.
Стежити за Еммою Стоун у ролі Белли тут — суцільне задоволення. Дівчина ніби зуміла відкрити в собі нові грані акторського таланту, тож ментальна еволюція головної героїні відчувається максимально закономірною.
Один-єдиний образ тут поєднує дуже багато думок, емоцій, тез і висловлювань. Але всі вони скріплені видатними здібностями Стоун, тому Белла завжди залишається цілісною.
Гідна реалізація головної героїні неймовірно важлива для місцевої історії. Адже через Беллу знімальна команда проводить нам невеличку екскурсію злетами та падіннями людського суспільства. Це не можна назвати дослідженням чи аналізом, адже для цього фільму бракує глибини. Натомість Лантімос обирає прогулянку людськими вадами та чеснотами, перетворюючи їх на дивовижні, але все-таки декорації.
Ще одна важлива складова фільму — роль жінки в суспільстві та розвитку цивілізації загалом. І ось цю сюжетну лінію вже можна без сорому назвати фундаментальною для кіно.
Стосунки Белли з іншими персонажами складаються в комплексний соціологічний портрет жінки, її свобод і прагнень. Нехай вас не обманює обраний сеттинг Вікторіанської епохи, адже місцеві істини націлені на цілком сучасного глядача.
Не забуває Лантімос і про свій улюблений гротеск, що межує з боді-горором. У «Бідолашних створіннях» задосить неприємних, майже до огиди моторошних сцен. Однак вони успішно вписуються в загальне полотно подій завдяки піднесеності інших елементів.
Декаданс тут зустрічається із софізмом і гуманізмом, зливаючись у дивовижних формах і грамотно обігруючи контрасти. І це той випадок, коли настільки розумні слова зовсім не соромно використовувати для опису кіно.
У фільмі також задосить гумору. Він тут їдкий, цинічний, гостросоціальний і відчутно вульгарний, що тут приховувати. Комедійна складова вимагає пристосування до себе, на яке піде не кожен глядач, це вже очевидно.
Можливо, тому що у своїй основі гумор кіно звертається до дещо специфічної категорії глядачів. Утім, своє заслужене місце він отримав, а нам тільки й залишається, що прийняти правила, які задав Лантімос.
При цьому не можна сказати, що нова робота Лантімоса стала одкровенням або знаменним ривком уперед для нього самого. Усе шоу краде Стоун, саме взаємодія акторки та режисера стає головним урочистість фільму, причому з явною перевагою на бік першої. Ті ж «Вбивство священного оленя» і «Лобстер» Лантімоса сильніше полонили духовністю та естетичністю.
Частково варто звинувачувати величезний розкид тем і подій, які спробував охопити автор кіно. Але нехай не всім вдається достукатися до сердець під час перегляду, основа фільму від цього ніяк не страждає.