Серія «Голодні ігри» продовжує залишатися одним із найяскравіших представників жанру young adult, тобто дещо примітивних, але таких, що чіпляють і цікавих історій про «майже дорослих підлітків». На початку нульових ця своєрідна адаптація «Королівської битви» викликала справжній фурор і породила величезні армії фанатів. У 2023 році вогонь фанатської любові дещо вщух, але автори не забули про франшизу. Тому на екрани вийшов фільм-приквел «Голодні ігри. Балада про співочих птахів і змій», заснований на однойменній книзі. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло кіно.
Плюси:
чудова робота з сетингом; максимально продумана історія становлення лиходія; технічне виконання на висоті
Мінуси:
фільм усе ще young adult, тому подекуди надто наївний для своєї історії; окремі елементи та персонажі не отримали належного розкриття
«Голодні ігри. Балада про співочих птахів і змій» / The Hunger Games: The Ballad of Songbirds and Snakes
Жанр антиутопія
Режисер Френсіс Лоуренс
У ролях Том Блайт, Рейчел Зеглер, Джейсон Шварцман, Пітер Дінклейдж, Джош Андрес Рівера, Віола Девіс
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Події «Балади про співочих птахів і змій» розгортаються за кілька десятків років до початку оригінальних «Голодних ігор». Відлуння війни ще живі в серцях багатьох, а окремі повстанські загони становлять серйозну загрозу для Капітолія. Молодий Коріолан Сноу (Том Блайт) відчайдушно намагається вижити серед лиску та лицемірства Капітолію, прагнучи відновити велич своїй родині. Заради цього він стає ментором на ювілейних десятих Голодних іграх. Він бачить потенціал в одній зі своїх підопічних — дівчині Люсі Грей Бейрд (Рейчел Зеглер). І має намір за допомогою неї реалізувати всі свої амбіції. Тільки ось шлях до перемоги супроводжується багатьма неоднозначними рішеннями, які поступово розкривають справжню особистість Сноу.
Коріолан Сноу — один із центральних лиходіїв оригінальної серії «Голодні ігри». Тому фінал приквела відомий усім із самого початку, нехай і в загальних рисах. Ми розуміємо, що Сноу стане одним із головних ідеологів Голодних ігор. Але як саме це сталося?
Фільми, які ставлять запитання «як?», а не «що?», завжди складніше знімати. Адже вони працюють на півтонах і зі складними людськими емоціями. До того ж тут у нас приквел, який має акуратно в підсумку злитися в симбіозі з оригінальними фільмами, а в ідеалі — розкрити їх із нового боку. Так, це екранізація книжки, що дещо полегшує роботу зі сценарієм з точки зору продуманості. Але в іншому праця все одно відчутна.
І приквел впорався зі своїм головним завданням. Так, завжди варто пам’ятати, що це все ще young adult, тож особливої моральної амбівалентності не чекайте. Тут вистачає порожніх, але пафосних фраз, а емоційний спектр у героїв не надто широкий. Багато з них так і зовсім зводяться до одного архетипу. Тому в плані півтонів свої очікування варто все-таки зменшити.
Але тим дивніше, як вдало фільм поводиться зі своїми персонажами, акцентами і настроями, щоб вибудувати чітку історію становлення лиходія. Цілі та мотиви Коріолана будуть зрозумілі всім, його зіткнення з Голодними іграми та реальним світом потроху формує його підсумковий характер. У фіналі ви не почнете виправдовувати його, що також важливо для історій про лиходіїв. Адже багато аналогічних сюжетів намагаються викликати співчуття до того, кого ще недавно ви ненавиділи. У «Баладі про співочих птахів і змій» такого немає, але Коріолан однаково стане більш неоднозначною фігурою у вашій свідомості.
Приквел цікавий ще й концептуально, адже дає змогу поглянути на Голодні ігри з боку менторів.
Вони здебільшого холодніші та відчуженіші, адже ставки для них не настільки високі. Тут, до речі, ховається ще одна опущена можливість фільму, адже залаштункові інтриги розгортаються лише навколо Коріолана, а інші ментори здебільшого йдуть фоном. Але основним думкам кіно це особливо не заважає.
Особливо коли настає третій акт історії, що різко виділяється своєю тональністю на тлі всіх інших сцен. Він здається більш дорослим і серйозним, бо стає кульмінацією становлення Коріолана. Нехай він дещо сумбурний і метушливий, його значущості та своєї сумної поетичної краси це не применшує.
Можливо, комусь третій акт зможе довести, що «Голодні ігри» подорослішали разом зі своїми читачами та глядачами. Це прекрасний фільм з технічного погляду, як і раніше, але в плані своєї наповненості він точно робить крок уперед. Все ще зберігаючи в собі світлу наївність і віру в майбутнє, але розбавляючи її неприємною правдою, що майбутнє — це завжди втрати, їхнє подолання та неоднозначні рішення.
«Балада про співочих птахів і змій» здатна вплинути навіть на людей, яким не сподобалася жодна з частин «Голодних ігор». Це доводить, що франшиза повернулася до нас не просто так. І точно існує не дарма.