Для декого Рідлі Скотт назавжди залишиться режисером із зіпсованою репутацією. А все через «Прометея» та «Чужого: Заповіт», які справили далеко не найкраще враження на світового глядача. Настільки «не найкраще», що це змусило забути декого про велич «Того, хто біжить по лезу» і «Чужого». На цьому тлі дещо тьмяніє той факт, що Скотт також любить знімати історичні драми та епіки. Він вирішив нагадати про цей бік своєї творчості фільмом «Наполеон» з Хоакіном Феніксом. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло кіно.
Плюси:
розкішне відтворення занепадницької величі Франції; прекрасна акторська гра Фенікса і Кірбі; Скотт не заглиблюється у філософію, вона тут присутня на мінімальному рівні, дозволяючи гідно розкритися основному сюжету; видовищні баталії
Мінуси:
призма, через яку Скотт розкриває Наполеона, сподобається не всім; битвам трохи не вистачає опрацьованості
«Наполеон» / Napoleon
Жанр історична драма
Режисер Рідлі Скотт
У ролях Хоакін Фенікс, Ванесса Кірбі, Тахар Рахім, Пол Ріс, Едуард Філіппона
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
На момент початку подій фільму Наполеон Бонапарт (Хоакін Фенікс) — молодий офіцер, який бачить у Великій французькій революції ідеальну можливість втілити в життя свої амбіції. Політичні зміни у Франції стали ідеальним ґрунтом, щоб Наполеон зміг пробитися до влади. Для цього він використовує свої зв’язки та успіхи в битвах. Паралельно майбутній імператор знайомиться з дівчиною Жозефіною (Ванесса Кірбі), в яку закохується. На паралелях між складним життєвим шляхом Наполеона і його не менш складними стосунками з коханою і будується весь фільм.
Нехай «Наполеон» — історична драма, Скотт не надто сильно женеться за достовірністю. Швидше навіть навпаки. Він використовує образ Наполеона і деякі відомі історичні факти про нього, щоб розповісти цілісну історію зі своїми моралями і мотивами, які властиві виключно художнім фільмам. Тож не особливо бушуйте з фразами «такого не було!», коли Наполеон, наприклад, стріляє з гармат по пірамідах у Єгипті. Усі ми розуміємо, що такого не було, а знято все було заради красивої картинки.
І картинка тут не просто красива — вона максимально розкішна. Не просто дорога, приваблива чи естетично приємна. Саме розкішна, цілком відповідаючи розкоші французьких палаців та імператорів.
Декорації та костюми підібрані ідеально, кожен кадр дарує візуальну насолоду. Пафос і помпезність Скотт зумів укомплектувати у формат кіно. І це вже саме по собі досягнення.
Пафос і помпезність присутні окремо в місцевих битвах. Вони тут масштабні та вкрай жорстокі. Жорстокість, до слова, у «Наполеоні» натуралістична і показана без зайвої скромності. Що лише підсилює загальну хаотичну атмосферу у Франції часів досягнень Наполеона.
Величезні баталії вийшли надто хаотичними. Коли справа стосується загальних планів і прольотів камери над полем бою, «Наполеон» мають чудовий вигляд Але варто творцям фільму хоч трохи спробувати сконцентруватися на менших сутичках, загальна картинка руйнується.
Локальні сутички занадто змазані, камера ніби не знає, що вам показувати. Звісно, це теж можна прийняти за режисерський прийом. Але перед переглядом варто враховувати цей факт.
Битви також працюють на розкриття характеру Наполеона. Адже той вважає, що він завжди та в усьому правий. І поки його супроводжують успіхи, так думають і всі інші. Тільки от егоїстичний характер Наполеона і його владні амбіції фільм розкриває ніби третім планом. Список втрат французької армії в самому фіналі робить для цього більше, ніж весь інший сценарій.
Утім, у цього є своє виправдання. Призма погляду на життя Наполеона в новій роботі Рідлі Скотта — стосунки імператора з Жозефіною. Саме їм приділяється основна увага історії. Навіть політика і військові звершення Наполеона знаходять своє відображення в його нескінченному потязі до Жозефіни. Який далеко не взаємний, але й зовсім холодною дівчину назвати не можна.
Наполеон і Жозефіна у фільмі — вкрай дивна пара. В окремих сценах її ще можна спробувати охарактеризувати якимись патернами та архетипами, але цілісна картина зливається в дивовижний калейдоскоп. Їхнє кохання вкрай схоже на кохання реальне, а аж ніяк не кіношне. Воно складне, божевільне, сповнене мук і протиріч. Але тому, як не дивно, більш цінне й бажане.
Любовна лінія не знецінює інших якостей Наполеона. Саме через неї у фільмі варто розглядати образ імператора, нехай комусь таке рішення може здатися спірним. Адже виходить, що Скотт зняв ніяку не історичну драму, а драму цілком звичайну. Про двох великих людей, які разом чи то гасили, чи то розпалювали ще сильніше обопільну велич.
Дві з половиною години «Наполеона» проходять майже непомітно. У ньому пафос голлівудський змішується з пафосом мало не елліністичним. Адже який це Рідлі Скотт, якщо він не заграє з піднесеними темами? Однак у «Наполеоні» він обмежився підтекстами та півтонами, а масовому глядачеві подарував гарний у всіх ключових елементах фільм.
Утім, розмови про «Оскар» варто притримати. Адже кіно не вистачає надриву, свого максимально пронизливого моменту. Так само як акторській грі Фенікса, яка гарна, але гарна не зовсім на тому рівні.