
Кіновсесвіт Marvel показав індустрії, як необхідно об’єднувати різні фільми в єдиний наратив. На жаль, майже ніхто це майже не засвоїв. Однією з перших обпеклася Universal Pictures зі своїм «Темним Всесвітом», заснованим на класичних монстрах. Але те, що не працює у форматі загального всесвіту, цілком гарне як самостійний проєкт. Частково саме так з’явився «Ренфілд». В рецензії нижче ми розповідаємо, наскільки вдалим вийшов фільм.
«Ренфілд» / Renfield
Жанр комедійний горор
Режисер Кріс МакКей
У ролях Ніколас Кейдж, Ніколас Голт, Аквафіна, Бен Шварц
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Історія фільму концентрується на стосунках Дракули (Ніколас Кейдж) та його слуги Р. М. Ренфілда (Ніколас Голт). Вони разом уже багато років, а завдяки Дракулі Ренфілд отримав доступ до секретів вічного життя. Однак з часом слуга усвідомлює, що його стосунки з господарем ненормальні. І коли вони разом перебираються в Новий Орлеан, Ренфілд вирішує нарешті покінчити з усім. Тільки зробити це не так вже й просто.
Ніколас Кейдж останніми роками знімається у фільмах, основний фокус у яких тримається на головному герої або його стосунках з якимось конкретним персонажем. Саме на такій структурі трималася «Нестерпний тягар величезного таланту». «Ренфілд» не став винятком із нового кар’єрного вектора Кейджа.
Основу фільму придумав Роберт Кіркман, відомий за коміксами «Ходячі мерці» та «Невразливий». З фантазією та незвичайними ідеями у письменника повний порядок. І нехай сценарієм «Ренфілда» він не займався, а залишився тільки в продюсерах, типовий для Кіркмана підхід все одно помітний майже в кожній сцені.
Для глядачів це означає, що відчутний рівень жорстокості тут поєднується з дещо абсурдним гумором. Але в контексті незвичайного погляду на Дракулу все виглядає доречно. Навіть коли на екрані розгортаються абсолютні дурниці, якихось додаткових претензій до сценарію не з’являється — настільки тут усе грамотно поєднується одне з одним.
Основна причина, заради якої варто йти на «Ренфілда» в кіно, — акторська гра Кейджа і Голта. Їхні персонажі вийшли харизматичними самі по собі, а разом вони так взагалі сяють на екрані. Їхні токсичні стосунки та спроби покінчити з ними — основні двигуни місцевої історії.
Проблеми починаються в ті моменти, коли сценарій намагається розповісти щось більше, ніж дивну історію стосунків двох не менш дивних людей. А таких моментів у фільмі задосить. Тут вам і любовна лінія, і побічні історії, і спроби показати гротескну кримінальну драму.
Тільки ось усе це не працює і відволікає від основної суті кіно. Замість спроб розібратися в собі та одне в одному герої витрачають час на своєрідні «додаткові завдання» — і в такі моменти «Ренфілд» дуже сильно просідає. Як для кіно, основна перевага якого — це головні герої, стосунки цих головних героїв занадто часто відсуваються на другий план.
«Ренфілд» постійно тримає гідний рівень гумору. Він тут дуже чорний і похмурий, місцями — майже абсурдний. Але при цьому завжди волає до зрозумілих усім людям питань взаємостосунків.
«Ренфілд» — щиро смішний фільм, який при цьому ніколи не скочується у відверті дурниці.
Настрій під час перегляду чимось нагадує фільми епохи VHS або кінокартини, які призначені одразу для показу у ТВ-ефірі. І це, мабуть, найкраще описує всього «Ренфілда».
Перед нами продумане і зроблене з душею, але все-таки дещо простакувате кіно. За межами своїх головних героїв йому бракує оригінальності, а цікаві ідеї тут губляться в потоці не дуже привабливих моментів.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: