Українське кіно рідко випускає щось святкове без бажання “зробити по-голлівудськи”. І це нормально, адже ми тільки шукаємо власний стиль, особливо в жанрі різдвяних комедій, де завжди є баланс між щирістю та кітчем. Новий фільм “Вартові Різдва” — саме та спроба знайти цю золоту середину. Без надмірного пафосу, зайвих спецефектів, але з відчуттям, що автори справді хотіли зробити щось тепле. І хай результат не дотягує до чогось над якісного, проте як для нашого кінематографа, все ж це приємна, святкова історія, що легко сприймається у кіно.
Плюси:
атмосферна зимова казка з українським колоритом; приємна операторська робота і гарна візуальна складова; спроба зробити сімейне кіно у святковому настрої; деякі актори справді стараються й тримають рівень
Мінуси:
жахливі рекламні інтеграції; відчутна поверховість сценарію та шаблонність гумору; дивна і незвична поведінка Святого Миколая; інколи стрічка буксує; все ще використовуємо крінж-моменти як спробу розмішити глядача.
“Вартові Різдва”
Жанр різдвяна комедія
Режисер Олександр Кірієнко
У ролях Станіслав Боклан, Майкл Кукуюк, Катерина Кузнецова, та ін.
Прем’єра 13 листопада 2025 року, кінотеатри
Сюжет фільму “Вартові Різдва” простий, як і належить різдвяному фільму, але в ньому є родзинка. У центрі подій троє головних свят року: Святий Миколай, Дух Різдва та Санта Клаус, які раптом дізнаються, що хтось намагається “вкрасти” їхнє свято. Між ними розгортається змагання хто з них справжній символ Різдва, хто заслуговує любов дітей, і хто зуміє врятувати чарівну ніч, поки все не зіпсується.
Ідея з протистоянням святкових легенд сама по собі дуже крута, хоч і подана максимально просто. Автори не намагаються занурюватися в філософію, роблячи ставку на легкий гумор і родинний вайб, що, власне, і тримає фільм на плаву.
Троє головних героїв виконані у впізнаваних, але по-своєму цікавих інтерпретаціях. Святий Миколай — сучасний, енергійний, з жартами на межі молодіжного сленгу, через що фільм часом балансує між кумедністю і відвертим крінжем. Дух Зими часто незадовлений життям. А Санта Клаус типовий “західний гість”, який вносить до всієї історії трохи самоіронії та вічної боротьби між нашими ітачужими традиціями. Їхні характери виписані не дуже глибоко, але хімія між трійцею працює, бо є жарти, суперечки, теплі сцени й навіть натяк на справжню дружбу під усім цим святковим хаосом.
Саме взаємодія трьох головних персонажів важлива причина, чому “Вартові Різдва” дивитись цікаво. Так, сценарій простий, передбачуваний і не завжди витриманий у ритмі, але динаміка між героями додає фільму життя.
Втім, проблеми сценарію не можна не помітити. Місцями жарти здаються чужими, ніби їх писали для іншої аудиторії. Частина сцен повторює одна одну. Але дивним чином це не псує враження. Бо в жанрі різдвяного кіно логіка завжди стоїть на другому місці після відчуття тепла. А от із цим у фільму все добре, він насправді випромінює свято, щирість й очікування дива.
Є ще одна річ, яка відчутно підриває ефект. Здається, що творці фільму не до кінця вирішили, для якої аудиторії вони його роблять. Часом “Вартові Різдва” виглядають одночасно і для дітей, і для дорослих, і для тих, хто давно вже не вірить у дива, а це створює певний тональний розрив. Гумор місцями таки занадто дитячий, діалоги надто прості, персонажі не завжди мають логіку вчинків; і коли фільм намагається стати “сучасним”, вкидаючи сленг і жартівливі образи, він автоматично втрачає класичну казкову магію. Ось тут і видно проблему, бо жанр без чіткої референції, де святий міг би бути спокійним і мудрим, але замість цього маємо сучасного блогера у костюмі.
Технічно фільм “Вартові Різдва” теж виглядає більш ніж гідно. Картинка яскрава, операторська робота приємна, композиційно кадри вибудувані з любов’ю до деталей. Особливо гарно виглядають нічні сцени з вогниками, є в них справжня різдвяна магія. Декорації та костюми створюють атмосферу, у якій хочеться залишитися ще трохи, навіть коли історія вже добігає кінця. Музика акуратно підтримує настрій. Вона іноді легка, іноді емоційна, без спроб “тиснути” на сльозу, і це великий плюс.
Щодо акторів, то тут без сюрпризів, але все стабільно добре. Станіслав Боклан вкотре доводить, що він універсальний. Навіть у простому жанрі він виглядає переконливо, додаючи своєму герою глибини просто поглядом чи інтонацією. Катерина Кузнєцова приємно дивує, адже її персонаж не центральний, але саме вона додає людяності до всього цього святкового безумства. Є й кілька другорядних акторів, які часом переграють, але це не критично, комедія завжди дозволяє трохи перебору.
Основна проблема, яка кидається в око (і не лише в цьому фільмі, на це хворіє весь український комерційний сегмент) — це нікуди не придатна, жахливо знята та аби як вмонтована рекламна інтеграція. Наш кінематограф завжди у всьому цілиться на Захід, але там рекламу вплітають у сценарій настільки органічно, що глядач її навіть не помічає.
У нас же просто крупним планом є пачка майонезу, наприклад. Ніхто не має нічого проти реклами в кіно, це ваші гроші, ваша фінансова підтримка, окей. Але ж це можна зробити красиво: інтегрувати у сцену, обіграти діалогом, зняти з розумом, щоб не вибивалося з історії. На жаль, у “Вартових Різдва” цього знову не сталося. І це, повторюся, проблема не лише цього фільму — це хвороба всього нашого кінематографа. Сподіваюся, колись це зміниться, бо подібні речі реально ріжуть око і псують сприйняття навіть найтеплішої історії.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: