Рецензія на мультсеріал “Дивні Дива: Оповідки з 85-го” / Stranger Things: Tales From 85

Всесвіт “Дивних див” продовжує розростатися, і цього разу у форматі анімації. “Оповідки з 85-го” — спроба повернути глядача у той самий Гокінс між другим і третім сезонами, де, здавалось би, усе вже більш-менш спокійно, але ми ж прекрасно знаємо, що для цього міста “спокійно” — поняття дуже умовне. Формат коротших епізодів, знайомі герої та нова історія виглядають як ідеальний спосіб ще раз зайти в улюблений світ, але питання залишається відкритим: це справді доповнення до історії, чи просто ще одна можливість затримати фанатів поруч?

“Дивні Дива: Оповідки з 85-го” / Stranger Things: Tales From 85

Жанр наукова фантастика, пригоди, жахи
Шоураннер Метт Даффер, Росс Даффер
У ролях Лука Діас, Бруклін Дейві Норстедт, Еліша Вільямс, та ін.
Прем’єра 23 квітня 2026 року, Netflix

Події серіалу “Дивні Дива: Оповідки з 85-го” розгортаються взимку 1985 року, коли герої намагаються повернутися до нормального життя після  подій другого сезону, але Гокінс знову починає підкидати їм проблеми.

З’являється нова загроза з Вивороту, і знайома компанія дітей береться розслідувати дивні події, майже без участі дорослих. До них приєднується нова героїня Ніккі, яка допомагає їм своїми винаходами і додає нової динаміки команді. В цілому це класична для серіалу історія: трохи містики, трохи пригод і ще одна спроба врятувати місто від того, що знову вилізло не звідти, звідки треба.

Ще до прем’єри творці “Дивних див” брати Даффери обіцяли, що їхній всесвіт буде розширюватися кількома спін-офами, приквелами та іншими проєктами. Поки готується повноцінний приквел, імовірно про походження Вивороту і про те, як саме він першочергово опинився у нашому світі, франшиза поповнилася анімаційним спін-офом про вже знайомих нам героїв.

Стіва взагалі показали лише на один епізод (який і став найвище оціненним) — і на цьому, дякуємо, до побачення. Тож якщо оцінювати “Оповідки з 85-го” саме як місток між сезонами, який мав акуратно підлатати канон і зробити деякі стосунки логічнішими, то ця місія однозначно провалена. Йдемо далі.

Нові персонажі, а особливо Ніккі, викликають ряд питань. Перше і головне з них — навіщо? Героїня драйвова, смішна, вона додає до нашої групи певне різноманіття, а за допомогою її модних винаходів діти отримують нові інструменти для боротьби з черговим ворогом із Вивороту. Але проблема у тому, що якщо прибрати Ніккі з сюжету, майже нічого глобально не зміниться. Абсолютно.

Більшість сцен із її участю могли б існувати і без неї, а її функції легко роздали б уже знайомим персонажам. Тим паче це виглядає дивно з огляду на наступні сезони. Наш клуб гокінських мисливців на привидів тут доволі сильно здружився з Ніккі, особливо Вілл, і під час перегляду у глядача логічно виникає відчуття фальшу та оте саме “навіщо?”. Бо ти пам’ятаєш, що у трьох наступних сезонах ніхто жодного разу не згадував жодну Ніккі. Тому навіщо вводити героїню, яка не просто мало впливає на сюжет, а ще й трохи шкодить канону — питання відкрите.

Можливо, творці розраховують на подальший розвиток цього анімаційного напрямку, але в межах першого сезону це рішення виглядає не дуже переконливо.

В “Оповідках з 85-го” нічого настільки жорсткого немає. Хіба що головний поганець, який спочатку виглядає, м’яко кажучи, слабкувато, зрештою отримує по заслугах, і все. Більше нічого такого яскравого у цьому плані згадати складно. Через це спрощення, звісно, страждають і дорослі сюжетні лінії. Стів забирає лише один епізод, який, до речі, у підсумку вийшов одним із найкращих, і, думаю, творці самі зрозуміють свою помилку.

Ненсі з’являється на половину наступного, Джонатан взагалі отримує секунд п’ятнадцять, Гоппер присутній у більшій кількості серій, але теж не має достатньо часу, щоб справді вплинути на історію. А Джойс, мама Вілла, з якої, можна сказати, і почалася вся ця історія, взагалі не з’являється. Ба більше, герої навіть жодного разу нормально про неї не згадують. Ми розуміємо: серії по 30 хвилин, інший формат, інша аудиторія, інший темп. Але ж не можна так сильно плювати на ключових персонажів, та ще й на улюбленців фанбази.

Персонажі хоч і анімаційні, та з іншими голосами, проте це все одно ті самі улюблені розбишаки з оригіналу, яких ми полюбили та за чиєю історією слідкували майже 10 років. І саме це багато що рятує. Бо навіть коли ти бачиш сценарну умовність, навіть коли розумієш, що канон тут місцями тріщить по швах, все одно приємно повернутися у Гокінс, знову побачити цю компанію, знову почути знайомі жарти, знову відчути цей вайб підліткової пригоди, де дружба, рації, велосипеди і монстри з іншого виміру чомусь досі працюють краще, ніж половина сучасних дорогих фантастичних проєктів.

Зав’язка хоч і банальна, і глядач зі стажем розкусить майже все вже на другому-третьому епізоді, але за цим усе одно цікаво спостерігати. Попри те, що ми не отримали очікуваного розвитку відносин Макс з Ел чи Стіва з Дастіном, нам показали Вілла з іншого боку. Ми слідкували за розвитком романтичних стосунків Лукаса з Макс, яким тут приділили більше часу. Також нам нарешті показали ріст Дастіна як самостійного персонажа, а не просто хлопця, який жартує, кричить у рацію і час від часу рятує ситуацію знаннями з настільних ігор.

Було цікаво спостерігати і за Ел та її інтеграцією у цей новий для неї світ, де все чуже, незрозуміле, іноді навіть смішне, але поруч є друзі, які допомагають їй не почуватися чужою. Загалом у цьому плані шоу спрацювало значно краще. Сподобалося також, як наша компанія юних детективів розслідувала нові дивні дива у Гокінсі та намагалася докопатися до правди, щоб вчергове врятувати місто, але вже майже без дорослих. Це теж ріст персонажів, якщо розібратися, хоч і не все було логічно на цьому шляху.

Адже тоді і ти був значно молодший, і світ навколо наче й справді здавався трохи яскравішим. І от за ці приємні емоції серіалу однозначно лайк. Бо навіть якщо він не додає франшизі чогось принципово важливого, він хоча б дозволяє ненадовго повернутися у стан, коли ця історія ще була новою, теплою і майже магічною.

Анімація виглядає круто. За першими анонсами здавалося, що тут на першому місці буде карикатура, але стартові уявлення виявилися хибними. Намальовано плавно, без зайвих перегинів, із хорошим відчуттям руху та настрою. Створіння взагалі виглядають яскраво і пропрацьовано до найдрібніших деталей, що викликає лише візуальне захоплення. Анімаційний формат дозволив творцям значно сміливіше працювати з монстрами, екшеном і Виворотом, тому деякі сцени справді виглядають так, як у лайв-екшен і навіть краще.

Звісно, не всі персонажі однаково схожі на своїх реальних прототипів. Ненсі і містер Кларк, наприклад, місцями виглядають так, ніби їх малювали по пам’яті після довгої перерви. Але через обмежену кількість екранного часу цих персонажів це не надто кидається в очі. До головної компанії звикаєш швидко, а після кількох епізодів узагалі перестаєш думати про те, що перед тобою вже не живі актори, а анімаційні версії знайомих героїв.