Мій ностальгічний ТОП-5 віртуальних перегонів минулих років та історія про те, як Logitech допоміг скласти іспит з водіння

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Візьми участь у конкурсі та виграй ігрове кермо G923 від?

Вітаю всіх поціновувачів віртуальних автоаркад, симуляторів чи просто любителів безцільно-медитативної їзди безкрайніми локаціями під гуркіт старих-добрих двигунів внутрішнього згорання. Одразу попереджаю, що це всього-на-всього мої спогади, які не претендують на якусь істину і поступово скочуються у ретроспективу. Тому, можливо, тим кого нервують теми з присмаком “зеленішої трави”, варто одразу “скіпнути” даний допис. Якщо ж ви не проти поринути у минуле, то сідайте зручніше, не забувайте про ремінь безпеки та беріть у свої руки кермо WASD.

Вступ

З самого малку більшість дітлахів мріє керувати власним транспортом та з нетерпінням чекають свого повноліття, щоб записатися до автошколи та отримати водійське посвідчення – квиток у світ доріг. Дивлячись в дитинстві іноземні фільми, мене завжди дивував і водночас викликав божевільну заздрість той факт, що прості старшокласники в США “розсікали” на автомобілях (хоч і батьківських) – оце я розумію “Американська мрія”… Паралельно з тим у простому українському провінційному містечку, ми – дітлахи тих часів, перебували в специфічних реаліях початку 90-х, коли автомобіль був розкішшю, а не засобом пересування.

Кількість автовласників у дворі типової багатоповерхівки я міг перерахувати на пальцях однієї руки. З усім тим, всі ми хотіли хоча б віртуально відчути себе не просто автомобілістом, а ще й “крутим гонщиком”, в стилі однойменного персонажа Сільвестра Сталлоне. Ніби прочитавши наші думки, на допомогу всім мрійникам прийшли відеоігри про перегони…

Перший віртуальний автодосвід

Я довго намагався згадати, яка була моя перша гра на автотематику. Спочатку рився у старих DOS архівах, щоб освіжити пам’ять, але потім зрозумів, що шукаю не в тому напрямку. Приблизно в 1994-му році я вперше побачив у чужих руках справжній портативний гейм-девайс. Я думаю, ви зрозуміли, що мова йде про звичайнісінький тетріс – маленьке і доступне диво того часу. Перші моделі, які з’явилися у місцевих щасливчиків, підтримували тільки класичні варіанти складання блоків. Але трошки пізніше офлайнова ігрова бібліотека тетрісів поповнилася новими забавками, в число яких увійшли так звані “гонки”. Всього декілька рідкокристалічних кубиків та дитячої фантазії було достатньо, щоб відчути себе тим самим пілотом формули-1.

Мій ностальгічний ТОП-5 віртуальних перегонів минулих років та історія про те, як Logitech допоміг скласти іспит з водіння — Найдоступніші автоперегони 90-х

Надалі, стрімкий розвиток комп’ютерної техніки та ігрових приставок не давав схаменутися і буквально за декілька років віртуальні автоперегони ставали все більш реалістичними. Тож я спробую пригадати свої улюблені “гоночки”, які принесли мені у свій час найбільше емоцій.

Комп’ютерні клуби початку 2000-х – трек майбутніх автолюбителів?

В більшості випадків не так багато батьків могли дозволити своїй малолітній дітлашні насолоджуватися власною PlayStation, не кажучи вже про божественний персональний комп’ютер. Звісно, еталоном серед приставок служила PlayStation, що була дуже популярною на початку 2000-х, забезпечивши Sony прорив в ігровій індустрії, де до того моменту безальтернативно панували Nintendo і Sega. Але в силу чималої вартості для гаманця “пересічного” багато хто в домашніх умовах перебивався в основному звичайними 16-бітками. Картриджі до них можна було купити чи обміняти в однокласників, у салонах прокату, стихійних ринках та ще в багатьох атмосферних і забутих місцях того часу.

Однак, що ж було робити тій решті школярів з палаючими очима, які мріяли порулити на WASD та стати переможцями віртуальних заїздів? На допомогу їм прийшли священні храми геймерських розваг – комп’ютерні клуби, які в народі називались просто “Ігровуха”. Спочатку вони були обладнані приставками Sony PlayStation, а згодом їх замістили білі системні блоки з “пузатими” CRT-моніторами. Саме там, всього за декілька гривень на годину можна було пограти у найпопулярніші хіти тих років. В тому числі в усіх клубах можна було зустріти флагманів серед автоперегонів, що випускалися компанією Electronic Arts. Так-так – це серія ігор Need for Speed. Можна довго сперечатися, які з них варті уваги чи згадки, тут у кожного є своя думка…

Багато хто ностальгує та розхвалює Need for Speed: Underground, що побачила світ у 2003 році. Не буду сперечатись, що графіка на той час там була досить непогана, відчувалася атмосфера в стилі нелегальних вуличних перегонів з фільму Форсаж (2001). Якщо до нього нічні заїзди були долею декількох фанатів, то після прем’єри тюнінгувати тачки почали навіть жителі глухої провінції (у міру своїх можливостей). Не дивно, що тренд уловила й ігрова індустрія. Тому про Need for Speed: Underground знали майже всі мої однолітки та з задоволенням грали в ігрових клубах. Особисто мені не подобалась її стилістика і вічна ніч “андеграунду”, тому я надавав пріоритет іншому стилю віртуальних перегонів, які вправно (як для свого часу) реалізували розробники у попередній частині Need for speed.

Need for speed: Hot Pursuit 2 – приниження копів

Ця аркада побачила світ завдяки EA Games у 2002 році й випускалась на ПК і PS2, завоювавши серця багатьох гравців. Коли я вперше зайшов у гру і побачив неймовірне на той час інтро під пісню “Going Down On It”, то відчув неймовірний драйв і бажання покласти стрілку віртуального спідометра в космос, а тахометр відправити у червону зону.

В перших же перегонах на нас чекав Opel Speedster, в очах будь-якого підлітка того часу – це вже суперкар. Вже в дорослому віці довелося один раз порулити цим авто у реальності. Тепер я розумію, чого його видавали одразу на початку гри, машина дуже маленька, тісна та незручна, по своїм характеристикам з суперкарами й “поруч не стояла”. Її інженерам горіти в пеклі, хто в темі, той мене зрозуміє:)

Після процесу споглядання першої машини нарешті розпочинаємо перегони! Спроби вирватись вперед нерідко провалюються, адже важко не відволікатися від дороги, милуючись масштабними пейзажами, які тоді виглядали вражаюче очами невибагливого геймера. Саме тому ця гра подобалась мені більше за темний та похмурий Underground. Ні про яку адекватну поведінку автомобіля чи взаємодію з зовнішніми об’єктами навіть не йшла мова. Зате це компенсовувалось різноманітністю локацій та їх протяжністю, а також незабутніми втечами від всюдисущих копів. На даний час “дубовість” автомобілів та нереалістичність їх поведінки викликає тільки посмішку.

FlatOut2 … we have a city to burn!

На щастя ера комп’ютерних клубів завершилася для мене з придбанням власного персонального комп’ютера. Скажу відверто, я не був великим фанатом ігор на автотематику, тим більше, що у 2000-х роках з самого початку вистачало хітів серед усіх жанрів. Як можна відволікатися на перегони, коли виходять такі хіти як: Far Cry, FallOut 3, Counter-Strike, Doom3, Silent Hill, Half-Life 2, GTA: Vice City & San Andreas, Fable, The Elder Scrolls: Oblivion, F.E.A.R… Все ж таки інколи я був не проти поганяти декілька кіл в стару-добру Hot Pursuit 2, попередньо “чітерським” способом розблокувавши всі траси та автомобілі.

Все змінилося, коли я вперше завантажив на свій комп’ютер шедевр від Bugbear Entertainment – неймовірний FlatOut 2.

Перше, що впадало в очі – це достойна графіка водночас з дуже помірними системними вимогами. На момент виходу гри у 2006 році моя конфігурація вже була дещо застаріла: Intel Pentium D (Socket 478), 512 Мб оперативної пам’яті DDR, та GeForce 6600 на 256 Мб. До речі, цей комп’ютер дотепер в робочому стані, хоч і припадає пилюкою на стелажі серед інших його колег. Але навіть на такому обладнанні можна було викрутити всі налаштування на максимум! Розробники наочно показали, як за допомогою простенького і застарілого у наш час API – DirectX 9.0с можна реалізувати чудову картинку, передавши атмосферні пейзажі: осінні села, поля, пустелю, закриті на ремонт “гоночні” треки, міста з дзеркальними хмарочосами, відблиски сонця на чорному асфальті…

Ні одна автоаркада у світі на той час не могла похвалитися такою фізикою та масштабом руйнувань на локаціях. Гра заохочувала трощити все підряд, нагороджуючи за це гравця закисом азоту та додатковими балами, які витрачалися на переобладнання своїх розвалюх. Крім того, окремої згадки заслуговували веселі забави – це додатковий режим з різноманітними божевільними конкурсами, у яких тіло водія нарівні зі своїм ракетомобілем виступало інструментом для здобуття перемоги. В одному з них ми жбурляли його через лобове скло, вибиваючи страйк у гігантському боулінгу… В іншому пролітали через десятки вогняних кілець та приземлялися охолодитися у басейні… Ще дуже драйвовим був режим дербі, в якому на гіганській арені необхідно в прямому сенсі знищити автівки всіх опонентів, а самому залишитися останнім вижившим.

Окремої поваги заслуговувала персоналізація своїх суперників. До середини гри ти вже знав на пам’ять їхні імена, біографію та колірну гамму їх автомобілів. Кожен з них мав навіть свій унікальний стиль водіння: ви ніколи не сплутаєте бронетанковий натиск Софії Мартінес з безтолковою їздою у виконанні Саллі Тейлор.

Хоча локації для перегонів не здатні запропонувати таку протяжність, як у Need for speed: Hot Pursuit 2, але вони вражають своєю різноманітністю, наповненістю та атмосферою. І наостанок, окремої уваги заслуговує підбірка “важких” треків, які до сих пір знаходяться у моєму плейлісті на магнітолі.

Richard Burns Rally – правий під 90!

Приблизно в той же час я познайомився з симулятором ралійних перегонів. Перше, що дивувало – це те, що гра не допускала тебе до участі у змаганнях до того часу, поки ти не пройдеш автошколу. І тут мене чекав перший шок, поведінка авто не мала нічого спільного з усім тим, що я грав до того часу. Мені здається, що згодом реальна автошкола на категорію B була значно простішою, ніж віртуальна у Richard Burns Rally. Найменша помилка і твій синенький Subaru вже лежав у кюветі, весело викидаючи клуби пару з пробитого радіатора. Ця гра вже точно хотіла зовсім іншого підходу, а також вимагала забути про використання таких звичних WASD (хоча я спочатку проходив її на клавіатурі).

Другим шоком стало різноманіття налаштувань підвіски. На той час я ще не особливо розбирався у технічній частині автомобілів, тому поняття не мав, що робити з жорсткістю чи довжиною основної та допоміжної пружин, впливом кліренсу на поведінку авто залежно від типу та рельєфу покриття. Не кажучи вже про якісь премудрості у вигляді кутів розвалу, сходження, кастеру, нахилу осей стійок, довжиною рульових тяг і т.д. Але незнайомі слова розбудили інтерес розібратися в цих термінах, тому можна сказати, що RBR став для мене першим стимулом до пізнання технічної частини авто.

Графіка в симуляторі не дотягувала до рівня FlatOut 2, але робила ставку на реалізм і особисто в мене не викликала негативу. Вже з перших похмурих англійських доріг ти розумієш, що тут все серйозно і по-справжньому. Перед початком ралі слід уважно ознайомитися з прогнозом погоди, щоб оптимально вибрати покришки, інакше не варто очікувати на поступки чи милосердя зі сторони навколишнього світу.

Окрему увагу хочу приділити режиму повторів. Такий реалізм кадрів та вдалі ракурси я зустрічав тільки в Race Driver: GRID, яка вийшла дещо пізніше. Тому дуже часто переглядав свої вдалі заїзди по декілька разів, отримуючи естетичне задоволення.

Grid 2 – золота середина?

На цьому етапі читач може зробити мені зауваження: чому я пропустив легендарну Race Driver: GRID і згадав тільки другу частину, яка є більш спірним продуктом від Codemasters? Відповідь проста: я перелічую не самі достойні проєкти, а ті, що лишили якийсь емоційний слід в моїй пам’яті. Першу частину я дуже тьмяно пам’ятаю, хоч і грав в неї якийсь час. Особливо в ній запам’ятались “нескінченні” заїзди в рамках 24-годинних перегонів Ле-Мана і дуже якісно реалізовані повтори заїздів.

Однак повернемося до Grid2, вперше я запустив її десь у 2013 році на конфігурації: Intel Core i5-3470, 8 Gb DDR3, GeForce 650. Фанати першої частини нерідко заявляють в один голос, що гра не варта пам’яті свого попередника, але для мене якраз вона стала золотою серединою між аркадою та автосимулятором.

Grid2 вийшла дуже спірною і до особливостей її механіки потрібно звикати вже в ході перегонів. Багато питань виникає до фізики зіткнень, результат яких неможливо передбачити – це вам не FlatOut2. Тут не хочеться зайвий раз наближатись до суперників, загалом, фізика зіткнень ближче до археологічної Need for speed: Hot Pursuit 2, тільки без копів та з іншими режимами гри. До слова, в Grid 2 ми зустрічаємо трасу, яка дуже нагадує Sequoia National Park в Hot Pursuit 2, а це черговий флешбек у минуле і плюс до харизми.

Дивно виглядає механіка безтолкового росту популярності та кількості фанатів, яка зростає після кожного нового змагання. Можливо, розробники думали, що цим підвищать відчуття значущості перемог. Як по мені, з погляду гравця, доцільніше розвивати персоналізованість опонентів як у FlatOut2.

Загалом, те що перекриває численні недоліки Grid2 – це чудова графіка, яка навіть тепер виглядає дуже пристойно. При першому запуску гри я був приємно здивований, коли побачив локацію в Чикаго: по вулицях вітер ганяв газети, метро іскрило, вражала деталізація авто та загального оточення, а також ефекти під час їзди. Не скажу, що граю в неї постійно, але раз в декілька тижнів з’являється бажання проїхатись декількома знайомими трасами у своє задоволення.

Dirt Rally – улюблений ралійний симулятор

З часом, періодично згадуючи хардкорність Richard Burns Rally, хотілось пограти у щось подібне, але з сучасною графікою. І тут виходить у світ достойний представник автосимуляторів – DiRT Rally. Ралі завжди приваблювало мене змінними факторами погоди, стану дороги та високої швидкості на вузьких доріжках, де пілот не в змозі швидко доїхати без допомоги штурмана.

У ньому нам доступні для випробувань різноманітні автомобілі від 60-х років і до наших днів. Я не фахівець з “гоночних” симуляторів, але вважаю, що в грі є справді хороша модель керування, яка відносно реалістично впливає на автомобіль, особливо при використанні керма зі зворотнім зв’язком (про яке розкажу пізніше). Крім того, тут досить безжальна система пошкоджень, що не вибачає помилок й ускладнює і без того небезпечні заїзди. DiRT Rally містить 6 локацій для їзди та понад 50 етапів.

Хоч я і вважаю DiRT Rally чудовою грою, але не можу рекомендувати її всім, скоріше мазохістам та ентузіастам віртуальних перегонів, які є фанатами ралійного спорту.

Як руль від Logitech допоміг мені скласти іспит з водіння…

Прочитавши цей заголовок, ви напевно покрутили вказівним пальцем біля своєї скроні, адже як можна написати таку нісенітницю?

Однак давайте про все по черзі… Як я вже писав раніше, мій інтерес до автотематики ріс поступово і частково ґрунтувався саме на віртуальних перегонах, які поступово зробили плавну підводку від аркад до симуляторів та цікавості до реальної технічної частини.

Свої перші права на категорію B я отримав досить просто, адже в той далекий час було значно менше вимог. Теоретичну частину в МРЕО вдалося здати тільки з другого разу, а от з практичною частиною все було значно простіше. Хоча в автошколі я тренувався на дизельному Reno Logan – це нікого не цікавило і на іспит з водіння мене посадили в жигулі (на якому раніше я ніколи не їздив). Бонусом був шок від “невнятної” куліси та ідіотської відстані між педалями газу і гальма. На щастя потрібно було всього лише зрушити з місця і зробити одне коло по автобазі: ніякої тобі їзди по місту на камеру під запис, безвідкатного рушання вгору, паралельної парковки та заїздів заднім ходом…

У міру зростання мого водійського стажу та досвіду з часом я отримав права майже по всім категоріям, в тому числі й на автобус, але залишалась остання відмітка, яка була мені необхідна “для галочки” – категорія CE (тягач з напівпричепом). Це вже були роки, коли значно зросла суворість до виконання вимог на практичному іспиті, але водночас, у рамках водійського навчання катастрофічно бракувало годин для відпрацювання практичних навичок. Тобто, неможливо ретельно підготуватися до практичного іспиту з водіння, покатавшись всього п’ять-десять раз. Сам іспит проходив у декілька етапів: самий простий з них з них – це їзда за заздалегідь узгодженим маршрутом. Він вважався складеним за наступних умов:

Якщо не допустити більше ніж три типові помилки;
Не створити ситуацію, що викликала необхідність втручання екзаменатора ДТП;
Не відмовитися виконати вправу практичного іспиту.

Заїзд під рампу – найстрашніше випробування для новачків.

На другому етапі необхідно було виконати заїзд під рампу. Саме ця вправа викликає найбільше проблем у будь-якого початківця категорії CE. Чому так? Вся справа криється в тому, що керуючи звичайним легковим автомобілем, бусом, вантажівкою без причепа чи автобусом принцип руху заднім ходом не міняється: в яку сторону ми повертаємо руль, в таку сторону і рухається задня частина нашого транспортного засобу. У тягачі з напівпричепом (в народі “Фура”) все йде з точністю до навпаки. Напівпричеп рухається в іншу сторону, оскільки колесами, що його спрямовують умовно можна назвати весь тягач. Цей маневр потребує певного часу відпрацювання, якого не завжди достатньо при практичному навчанні в автошколі. Тож який вихід у цій ситуації?

Logitech Driving Force GT + Euro Truck Simulator

Добрий десяток років я був і лишаюсь у захваті від медитативної серії комп’ютерних ігор в жанрі автосимулятора вантажних перевезень. Тому коли я готувався до практичного іспиту на категорії С1E, CE, то вирішив саме в ній доповнити свої практичні заняття з водіння, а саме тренувати навички заїзду під рампу, що було самим проблемним місцем в реальності. Для цього необхідно було докупити руль, який би підтримував кут повороту під 900 градусів і мав би зворотний зв’язок. На щастя, досить недалеко його продавав один чолов’яга, у якого він вже 5 років припадав порохами на антресолі (класична ситуація таких пристроїв).

В комплекті була коробка, документи, блок живлення, руль, блок з педалями – це був мій перший досвід з ігровими маніпуляторами такого типу, тому порівнювати було ні з чим.

Logitech Driving Force GT являв собою ігровий маніпулятор у вигляді руля для ПК, що підтримував оборот на 900 градусів, доповнювався секвентальною коробкою передач, двома педалями, як на звичайному авто з коробкою автомат і великою кількістю кнопок. Руль підключався до комп’ютера за допомогою USB, крім того, підтримував платформи PlayStation 2/3. Для коректного розпізнавання та налаштування у ПК на сайті виробника необхідно завантажити спеціальну утиліту, де виконуються необхідні налаштування, в тому числі сила зворотного зв’язку. Після цього пристрій чудово розпізнається в іграх. Logitech Driving Force GT мав дуже зручну систему кріплення, за допомогою якої кермо кріпилось до стола міцно та надійно.

Коробку передач тут можна і не використовувати, адже вона не є повноцінною і виконує швидше роль п’ятого колеса, її простіше замінити дублювальною парою кнопок на самому кермі.

Плюсом можна відмітити той факт, що блок педалей міцно стояв на підлозі, але сам хід педалей і їх відчуття мені не сподобалися. Але що вимагати від бюджетного маніпулятора? Головна його задача для мене, як я вже казав раніше – це відпрацювання заїзду під рампу і все. Після тижня тренувань настав час йти на перше практичне заняття. Годі й уявити здивування інструктора коли я з першого разу досить чітко і вдало виконав необхідний маневр: заїзд як з лівої, так і з більш складної правої сторони. Звісно, автосимулятор не дає можливості відтренувати відчуття нових габаритів і висоти транспорту, але зате допоміг не переживати за найскладніший для себе маневр, із-за якого більшість не складали іспит своїми силами. За місяць практичне водіння було позаду і я отримав вже своє п’яте посвідчення водія з важливою для мене на той час категорією.

Звісно, після того руль мав відправитися на чергову антресоль чи всім відомий майданчик по продажі б/у, але маніпулятор дуже сподобався моїй дитині. Тому мені прийшлось трошки переосмислити робочий стіл для комп’ютера. В пару до основного 32-дюймового 4К монітора Dell, я під’єднав ще й 42” телевізор для віртуальних автобаталій. Сину найбільше сподобалось грати у: Dirt Rally, FlatOut2, Grid 2 і, звісно, в ETS.

Що ж тепер з моїм Logitech Driving Force GT?

На жаль, 2022 рік вніс свої корективи не тільки у моє життя, вся техніка була продана влітку, але залишилися світлини та відео, враження і головне – емоції. Купив би я зараз собі ігровий маніпулятор схожого типу або класом вище? Напевно, ні, на то є декілька причин:

Мені подобається реальне водіння, якщо я хочу покататися, то для цього вже недостатньо віртуальних забавок
Ніякий руль, навіть дуже дорогий, з кріслом та купою сервоприводів, трьома моніторами та імітатором механічної коробки ніколи не замінить реальної їзди, яка приносить справжнє задоволення

Але, як кажуть: на все свій час, комусь ці пристрої приносять щастя та дають поринути у світ, який не доступний в реальності. Комусь створюють підґрунтя для подальшого розвитку в плані автотематики. Комусь, як мені, допомогли відточити реальну навичку, яка була необхідна для водія CE категорії. Тому однозначно дані пристрої завжди будуть мати певний попит серед фанатів автосимуляторів чи аркад.