Цей матеріал – не редакційний
Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Важко знайти людину, яка нічого не чула про головного космічного монстра — Чужого. Навколо цієї істоти виник цілий всесвіт: оригінальний і похмурий, він успішно перекочував з кіноекранів у книжки, фанфіки, комп’ютерні ігри та комікси… і продовжує розвиватись по цей день. В даній статті я спробую пригадати найцікавіше з кінострічок та ігор, що здатні занурити вас в оригінальну атмосферу похмурого майбутнього підкорювачів космосу, де людина — далеко не вершина харчової піраміди та аж ніяк не вінець розвитку…
Створення «Чужого»
Важко уявити, що така величезна франшиза народилася без вдалого збігу обставин. Працюючи над сценарієм «Чужого», Ден О’Бенон та Рональд Шусетт не розраховували, що їхні імена увійдуть до історії кіно. Початковий сюжет «Чужого» був далеким від того, що побачили глядачі: продюсери Девід Ґайлер та Волтер Гілл не раз його переписували. Саме вони включили до сюжету андроїда Еша (модель Hyperdyne Systems 120-A/2), додавши в горор нотки науково-фантастичної драми.
У результаті вийшла неймовірно красива та смілива для своєї епохи стрічка про те, як семеро космічних далекобійників знаходять на далекій планеті занедбаний корабель із яйцями невідомих істот та до чого призвела випадкова зустріч з невідомим інопланетним видом.
Ідея зробити героями фільму простих роботяг виявилася вдалою. Глядачам було легко асоціювати себе з такими персонажами, співпереживати їм та розуміти мотиви їхніх дій.
З оформленням фільму дуже пощастило. О’Бенон брав участь у роботі над «Дюною» Алехандро Ходоровський, і хоча проєкт був закритий, він дозволив сценаристу познайомитися з роботами Ганса Рудольфа Ґігера, одночасно жахливими та еротичними. На Скотта справив враження Ґігерівський альбом «Некрономікон», і він попросив художника зробити щось подібне.
Режисеру «Чужого» Рідлі Скотту творчість Ґігера теж припала до душі. Художнику доручили придумати вигляд прибульця на всіх стадіях розвитку, внутрішній вигляд інопланетного корабля та пейзажі іншої планети. Його моделі «лицехапів» були такі реалістичні, що при спробі привезти їх на фільмування до США Ґігера затримали на митниці. Не могли повірити, що це лише прикраси.
Страшенно реалістичні та одночасно чужі для нашого світу біомеханічні дизайни Ганса Руді Ґігера вражають з першого погляду. Навряд чи «Чужий» став би культовим, якби працював над його оформленням менш ексцентричний та талановитий художник.
Загалом вся команда виклалася на повну, інакше силами одного режисера, сера Рідлі Скота не вдалося б зробити такий шедевр самотужки, всі гарно попрацювали: гримери, декоратори і, звісно, акторський склад. Сігурні Вівер у ролі Еллен Ріплі стала яскравим прикладом мужньої та відважної фантастичної героїні.
“Чужий” знятий у широкому форматі (співвідношення 2.35:1), а це означає, що приблизно 50% зображення втрачається, якщо показувати фільм на телевізорі зі співвідношення сторін 4:3 (які були стандартом того часу). Навіть у сучасного телевізора зі співвідношенням сторін 16:9 – втрачається 33% зображення.
Зйомка «Чужого» на широкоформатну плівку дала режисеру Рідлі Скотту можливість використати всю площу кадру у своїх інтересах, наприклад, щоб приховати рух у затемнених кутах екрану. Більшість цих ефектів, що викликають тривогу (а саме вони відповідальні за задоволення від страху) губляться на недостатньо широкому екрані.
«Чужий», безумовно, містить ряд шокуючих моментів, які біограф Рідлі Скотта Пол М. Семон описав так:
«Скотт приділяє пильну увагу механіці створення кінематографічного занепокоєння за допомогою довгих, приглушених, затяжних кадрів та раптового порушення цього ритму за рахунок несподіваних звуків та рухів».
Історія відкривала величезні можливості для створення сиквелів та приквелів на будь-який смак. Всесвіт «Чужого», створений за канонами старої доброї фантастики, зовсім не дружній і таїть в собі масу небезпек і відкриттів — як і Земля зі зловісними корпораціями та андроїдами…
«Чужі» (1986) – від жахів до бойовиків
Попри чудових зборів «Чужого», Fox не поспішав давати зелене світло сиквелу. У свій час мало хто уявляв у який бік розвивати серію, в результаті Девід Гайлер зробив ставку на режисера Джеймса Кемерона, що подавав великі надії. Його сценарій до «Термінатора» вразив продюсера, і Кемерон став і сценаристом, і режисером сиквелу під назвою «Чужі».
Стараннями Кемерона з типового горору серія перетворилася на бойовик. Режисер був давнім шанувальником «Зоряного десанту» Хайнлайна і хотів зняти фільм не про безпорадні жертви, а про солдатів майбутнього, які готові зіткнутися з невідомою загрозою. Їхня історія в чомусь відобразила інтерес Кемерона до війни у В’єтнамі. Як і американські солдати, морпіхи у фільмі добре озброєні та навчені, але зустріч із невідомим противником на чужій території обертається для них справжнім жахом.
Всесвіт «Чужого» відмінно підійшов для космічного бойовика, і Ріплі, що вижила після першої частини, без проблем вписалася в сюжет. За п’ятдесят років, доки вона перебувала в кріогенному сні, на злощасній планеті, де її команда зіткнулася з Чужим, вже встигли заснувати колонію. Зв’язок із її жителями обривається, й на розслідування/зачистку туди прямує озброєний загін піхотинців. З ними летить і Ріплі, сподіваючись, що перемога над старим ворогом дасть їй можливість повернути старі ліцензії та допуски до своєї роботи, а також позбутися кошмарів. Що відбувається далі, здогадатися неважко. Замість одного природженого вбивці загін зустрічає цілий виводок потвор, котрі зробили колонію своїм будинком.
«Чужі» стали рідкісним сиквелом, який перегнав у популярності оригінал. Швидкий темп, кривавий екшн і хоробра героїня вразили як глядачів, так і критиків. З іншого боку фантазія Кемерона розширила всесвіт «Чужих». Виявилося, що ксеноморфи мають наділену інтелектом королеву, здатну відкладати яйця, а самі вони діляться на солдатів і робітників, як мурахи або бджоли. Вони не тільки сильні й живучі, а ще й настільки розумні та організовані, що стали гідними суперниками для людей.
Корпорація зла – Weyland-Yutani
Окрему увагу у всесвіті Чужого варто приділити корпорації «Вейланд-Ютані», яка постійно намагається отримати зразок Чужого. Основний напрямок її діяльності — освоєння нових планет та виробництво всієї необхідної для цього техніки, від космічних кораблів до скафандрів та бортового харчування. Вона ж випускає андроїдів, яких важко відрізнити від справжніх людей. Корпорація з’явилася внаслідок злиття американської компанії «Вейланд» та японської «Ютані».
І хоча у «Прометеї» та оригінальній тетралогії історія компанії викладена по-різному, її бізнес-модель залишається незмінною. “Вейланд-Ютані” – класична корпорація зла, яка готова на все, щоб отримати нові технології та заробити на них грошей. Вона посилає колоністів на населену Чужими планету, ставить нелюдські досліди та ліквідує небажаних свідків. За словами Ріплі, незрозуміло, хто гірший: Чужі, які вбивають з інстинкту, чи люди, що готові перебити один одного заради прибутку.
Падіння та забуття
Ще до початку роботи над третьою частиною від авторів відвернувся успіх, продюсери не могли вирішити, як розвивати історію. Для «Чужого 3» було написано декілька сценаріїв, але Шусетта і О’Бенона не влаштували історії про конфлікт двох держав, які конкурують в розробці біологічної зброї чи про зустріч ченців-пустельників з ксеноморфами…
У результаті в основу фільму ліг сюжет про довічних арештантів на планеті-в’язниці, що борються з монстром. Туди потрапляє Ріплі в компанії лицехапа, який після прильоту інфікує собаку (в іншій версії фільму — бика) ембріоном Чужого. Ріплі знову доводиться полювати на монстра, цього разу особливо швидкого, і місцеві в’язні не особливо прагнуть їй в цьому допомогти. Як на зло, усередині самої героїні також розвивається ембріон королеви Чужих, за яким уже летять безпринципні агенти корпорації. Особисто для мене, Чужий 3 – найулюбленіша і атмосферна частина в серії.
Фінальна сцена «Чужого 3» могла поставити ефектну крапку в історії серії. Але, всупереч на протести авторів франшизи, студія вирішила заробити ще грошенят. Черговий сценарій був замовлений у Джосса Відона, а режисерське крісло дісталося французу Жан-П’єру Жене. Вони намагалися знайти свіжий погляд на франшизу, що втрачала популярність, але натомість вийшла стрічка, яку з «Чужим» пов’язували тільки Ріплі та ксеноморфи. 
У новому фільмі військові клонують королеву Чужих (і Ріплі за компанію) та виводять декількох ксеноморфів. Цього разу Ріплі доводиться позбавлятися їх у компанії космічних піратів, причому клонована Ріплі практично супергероїня. Завдяки вбудованому в її ДНК генетичному коду прибульців вона стала значно швидшою і сильнішою, а її кров перетворилася на кислоту. Не на таке завершення чекали фанати та й ще один типовий бойовик не надто вразив пересічного глядача, про що свідчили скромні касові збори.
Чужий і Хижак
Кросоверів за участю Чужого було багато, але у масштабну серію переріс лише один. У 1989 році нацькувати ідеального вбивцю на природженого «хижака» додумалися на сторінках коміксу Alien vs. Predator видавництва Dark Horse. На великому екрані вони зустрілися лише 2004 року, у фільмі «Чужий проти Хижака». Видовище вийшло криваве, але безглузде, однак це не завадило через три роки випустити сиквел ще нижчої якості. Не дивно, що творці «Чужого» відхрестилися від цієї дилогії і її заведено вважати не канонічною.
«Прометей» – квінтесенція антилогіки
По-справжньому серія повернулася на великий екран у 2012 році, коли вийшов «Прометей» — амбітна фантастична стрічка, знята Рідлі Скоттом. Безпосередньо до історії «Чужого» вона не підводить, її найпростіше схарактеризувати як приквел до основної серії.
Зореліт «Прометей» летить із науково-дослідною місією на далеку планету. В надії знайти відповіді на питання про виникнення людства та сенс його існування екіпаж досліджує руїни інопланетних споруд, одна з яких виявляється космічним кораблем. Він тримав курс на Землю, але вся його команда, за винятком одного інопланетянина, що спав в кріогенній камері, загинула. Спроба встановити контакт із прибульцем провалюється, до того ж трюм його корабля набитий капсулами з чорною жижею, що викликає у людей страшні мутації. Під кінець фільму це призводить до появи “Проточужого”.
«Прометей» не соромиться порушувати вічні питання про віру та сенс життя, водночас розмірковуючи на такі популярні у фантастиці теми, як стосунки роботів та людей. Андроїд Девід у виконанні Майкла Фассбендера, на вигляд доброзичливий, але в глибині цифрової свідомості затаїв образу на своїх творців, став головною перлиною картини. Інші персонажі теж вийшли харизматичними, хоч і діяли нелогічно для професійних дослідників. Але це, мабуть, єдина вагома претензія до «Прометея». Фільм просякнутий духом старої доброї наукової фантастики, чий всесвіт сповнений смертоносних та небезпечних секретів. Хоча думки по фільму неоднозначні, але декому приємно пройтися запиленими доріжками далекого занедбаного світу в компанії героїв. Цьому сприяють гарне оформлення фільму, що поєднує дизайн Рудольфа Ґігера та сучасні дорогі спецефекти.
Чужий у відеоіграх
Після 1997 року Чужі надовго зникли з кіноекранів. Але франшиза не була забута: про ксеноморфів продовжували випускати відеоігри та комікси, а також з’явилася “колаборація” із «Хижаком».
Ігри зі всесвіту Чужих почали виходити невдовзі після прем’єри першого фільму. Спочатку з’явилися пригодницькі ігри для допотопних комп’ютерів та консолей, пізніше до моди увійшли аркадні автомати, де ксеноморфів можна було розстрілювати зі світлових пістолетів. З середини дев’яностих до початку двохтисячних світло побачили гібриди хорору і шутера Alien Trilogy та Alien Resurrection, а також онлайновий командний шутер Aliens Online, який випередив свій час.
Конфлікт Чужих та Хижаків з людьми став чудовою темою для відеоігор. Особливо вдалася серія шутерів від першої особи, розроблена Rebellion Developments. У ній можна було пограти за героя будь-якої фракції, причому кожен з трьох мав не лише свій сюжет, а й індивідуальний стиль гри.
Крім фільмів та ігор, за мотивами «Чужого» вийшло безліч романів і коміксів, як включених у канон, так і фанфіків, що залишилися в статусі. Зустрічаються різні тексти — від історій, як Ріплі рятує з лап ксеноморфів чергову групу колоністів (і у фіналі, щоб уникнути нестикування із сюжетами фільмів, втрачає пам’ять), до масштабних сторінок про захоплення Землі інопланетянами та спроби людей відвоювати планету. У книгах отримали розвиток такі незаслужено забуті у фільмах персонажі, як морпіх Хікс та дівчинка-колоністка Ньют із «Чужих».
Але якщо історії про сутички Чужих, Хижаків та людей ще виглядають переконливо, то на обкладинки коміксів про боротьбу Бетмена, Супермена, судді Дреда та Зеленого ліхтаря із ксеноморфами складно дивитися без посмішки. Адже видавалися вони не як пародія, а цілком серйозно. Супермену, наприклад, довелося зіткнутися з Чужим на планеті, де мало сонячного світла, через що супергерой втратив частину сили та не зміг швидко розправитися з монстром.
«Alien: Isolation» – апофеоз космічного жаху
Гра проходить від імені Аманди Ріплі, дочки Елен Ріплі. Через п’ятнадцять років після зникнення матері Аманда з невеликою командою вирушає на космічну станцію «Севастополь», з якою було втрачено зв’язок. На місці з’ясовується, що станцію тероризує Чужий, а ті, хто вижив, нікому не вірять і готові стріляти у всіх поспіль.
Перше, на що звертаєш увагу у грі – наскільки точно у ній відтворено антураж перших двох фільмів. Масивні ЕПТ-монітори, обладнання з аналоговими перемикачами, комп’ютери зразка 80-х з характерним DOS інтерфейсом. Навіть точки збереження створено у вигляді робочих станцій, у яких вставляється здоровенна карта пам’яті й у неї повільно записуються дані. Якщо про «Half-Life» та «Portal» можна сказати, що вони зроблені з непідробною повагою до фізики, то «Alien: Isolation» — це любов до механізмів.
Після сучасного мейнстриму із чекпойнтами на кожному кроці «Alien: Isolation» здається безжальною, як сам Чужий. Аманда повільно реагує, не вміє битися і спочатку майже не озброєна. Вороги чуйні, а зрозуміти, видно їм тебе чи ні, можна лише за їхньою поведінкою (індикатора освітленості, як у Thief, тут немає). Впоратися з більш, ніж однією людиною одночасно складно, а точки збереження іноді розкидані далеко і зберігатися дають не завжди. Ти знову і знову вмираєш, перезавантажуєшся, скрегочеш зубами, проклинаєш складність гри.
А потім з’являється Чужий. І стає ясно, що досі була лише розминка. Чужий перетворюється на джерело постійної загрози. Втекти від нього неможливо, убити також (на пізніх рівнях можна ненадовго відлякати), а якщо навести його на групу озброєних людей, це дозволить лише виграти трохи часу. Чужий непередбачуваний, він може з’явитися раптово після довгої перерви прямо над головою і затягнути слизькою лапою в дірку у стелі. Єдиним безпечним місцем, всупереч канону, спочатку здається вентиляція, але Чужий швидко розвіює цю помилку.
Чужий поводить себе точно як у фільмах: він дуже чутливий і начебто насолоджується процесом полювання. Ось ви ховаєтеся під ліжком, а в кімнату заходить Він, обходить кімнату кілька разів, виходить і знову заходить, довго дивиться в бік Ріплі, відвертається і кудись застрибує. Шум затихає, небезпека, здавалося б, минула, можна вилазити з укриття. Але варто було тільки трохи висунутися, як перед очима з’являється слинява паща. Чужий не пішов, він просто влаштував пастку.
За всіх переваг «Alien: Isolation» підійде не всім: це повільна гра з неідеальним управлінням і довгим періодом входження. Перші кілька годин вона може просто бісити. Але, якщо ви терплячі та володієте міцними нервами, то незабаром виявите, що від неї важко відірватися.
«Aliens vs. Predator 2» (2001)
«Хто крутіший — чужі чи хижаки?» — це питання здавна цікавило шанувальників кінематографа не менше, ніж можливий поєдинок Сталлоне та Шварценеггера. Варто зауважити, що вони вже боролися з початку 90-х років минулого століття на сторінках коміксів, книг і, звичайно, у відеоіграх. Першим проєктом, що об’єднав ксеноморфів та хижаків, став не найкращий бойовик для Super Nintendo від видавництва Activision. Потім компанія Capcom продовжила експеримент на гральних автоматах.
Дія «Aliens versus Predator 2» розгортається через п’ятдесят років після закінчення фільму «Alien 3». На планеті LV-1201 дослідники корпорації «Вейланд-Ютані» виявили залишки давньої цивілізації та своїх старих знайомих – Чужих. Таке сусідство не зупинило людей. Вони спорудили науковий комплекс і почали вивчати знахідки, паралельно проводячи незаконні та вкрай жорстокі експерименти. Незабаром база та прилеглі до неї території стали полем битви та мисливськими угіддями.
Кожен із трьох героїв переслідує свої цілі: Чужий рятував вулик і Королеву, Хижак розбирався з давнім ворогом — генералом Риковим, Морпіх Гарісон разом із командою товаришів опиняється в пастці й просто намагався вижити. У протагоністів вистачало особистих проблем, проте історія більше не була набором незалежних пригод. Стежки героїв перетиналися. Вчинки одних безпосередньо впливали на долю інших. При цьому усі сюжетні лінії мали логічний фінал.
Вперше я познайомився з цією грою десь у 2004 році та перепроходив її багато разів. Навіть якийсь час грали кооперативний режим силами локальної мережі, так-так нормального інтернету тоді ще не було.
У підсумку хочу сказати: щоб зробити видатний проєкт на основі популярної франшизи, потрібно скласти воєдино багато компонентів, тому хороший результат виходить в одиниць. На щастя, розробники з Monolith Productions майстерно вписали свій сюжет у всесвіт Чужих і Хижака, а також реалізували безліч нововведень щодо першої частини. «Aliens versus Predator» 2 – це унікальне поєднання героїв, можливостей та відчуттів з історією, що інтригує відточеним балансом. Гра по праву вважається найвищою точкою еволюції серії, й навіть «Aliens vs. Predator» (2010) і близько не змогла до неї наблизитися.
«Aliens vs. Predator» (2010)
Якщо коротко говорити про гру 13-річної давності — вона все ще цікава для фанатів всесвіту. Звісно, не без ложки дьогтю, але про все по черзі… 
У графічному плані гра виглядає досить добротно, а для посилення ефекту від приємної графіки можна додати різкості текстурам за допомогою SweetFX. Локації різноманітні, а грамотна робота зі світлом дає просто нереальний приріст до атмосфери.
Аудіо складова також шикарна — ембієнт і звуки оточення занурюють з головою у те, що відбувається. Однак, звуки пострілів швидше картонні, що трохи псує загальну картину, але через 10-15 хвилин гри до них звикаєш і не звертаєш уваги.
Геймплей також варто розділити на кампанії:
Морпіх — найкраща кампанія з усіх, неймовірно атмосферна, що постійно тримає в напрузі та не дає абсолютно ніякого відчуття переваги від наявності різноманітної зброї. Пройшовши кампанію за морпіха, одразу йду грати за інопланетного мисливця. Ще в демо версії мене неприємно вразив мізерний арсенал озброєння, що для хижака досить погано: всього 5 видів зброї, хоча в тому ж «Aliens vs. Predator 2» їх було 8.
Чужий і Хижак сильно програють в сценарії і могли б цілком перебувати в одній гілці оповідання, бо вони набагато коротші та за стилем гри являють собою плюс-мінус одне і те ж, а саме — стелс. Тільки якщо Хижак розкривається як машина смерті при отриманні списа (ближче до кінця його кампанії), то Чужий не розкривається взагалі, й весь геймплей зводиться до нападу з-за повороту або забивання натовпом, а на фінальну битву з босом, Хижаком-Воїном, важко дивитися без сліз.
Попри недоліки, все-таки «Aliens vs. Predator» – продукт класу ААА, і це видно одразу. Гра виглядала набагато свіжіше та приємніше, ніж «Aliens: Colonial Marines». Не дивлячись на бездарний сюжет, розробники мають гарні знання всесвіту (читали комікси та книги), це простежується у деяких дрібницях та посиланнях. Все-таки місцями відчуваєш атмосферу Чужих та Хижака.
Якщо поодинока гра зроблена погано, то мультиплеєр в «Alien vs. Predator» точно вдався. Такої напруги, граючи за десант, я не відчував ніде (і вже точно не в «Aliens: Colonial Marines»). Мультиплеєр може похвалитися відмінними режимами типу Predator Hunt та Infestation, які додають унікальний ігровий досвід та море фану.
Aliens: Dark Descent (2023)
Тішить той факт, що навіть у 2023 році всесвіт Чужого продовжує реалізовуватися у цікавих ігрових проєктах. У «Aliens: Dark Descent» вам доведеться керувати штабом, прокачувати технології, споряджати піхотинців на вилазки.
Основною “фішкою” від розробників стало те, що всю ігрову кампанію потрібно розрахувати так, щоб укластися приблизно в 50 ігрових днів. Щодо бойового загону: перед відрядженням їх на локацію необхідно грамотно оцінити їхню психологію, стежити за здоров’ям і потрібним спорядженням (складні кулемети, додаткові магазини, броня тощо).
Свій загін треба зібрати таким чином, щоб можна було за один ігровий день пройти одну локацію. В іншому випадку, кожен простій вам коштуватиме підвищенням зараження планети (від якого буде більше ксеноморфів на карті) та іншими негативними факторами, а також буде менше часу, щоб завершити всі основні місії для виходу у фінал. Додатковими особливостями є таймер і рівні зараження, що сильно ускладнюють проходження і, загалом, геймплей досить складний та непередбачуваний через те, що все може піти не так, якщо грамотно не продумати ходи відступу та контратаки. 
Гра дуже затягує сюжетом та напруженими моментами. Тут не можна розслаблятися ні на секунду, адже будь-якої миті з будь-якого місця може вилізти невідома істота, яка поховає надію на вдале проходження. Крім того, завжди потрібно думати на кілька кроків вперед, адже кожна людина на рахунку.
На завершення
Всесвіт Чужого виявився не менш живучим, ніж його центральний монстр. Перші фільми настільки високо підняли планку якості, що розвинути їх успіх стало практично неможливо. Більш ніж 40-річний всесвіт, незважаючи на свій вік, виявився насиченим та багатогранним, в нього хочеться вертатися знову і знову. Завдяки індустрії відеоігор він отримав друге дихання, і тепер ми можемо відчути себе в тілі будь-якої зі сторін конфлікту за виживання виду. Навіть в 2023 році продовжують з’являтися цікаві ігрові проєкти, і маємо надію, що в подальшому їх буде тільки більше.
Чекаю в коментарях на ваші улюблені ігрові проєкти за мотивами всесвіту Чужого
Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.