Виявлений дослідниками астрономічний об’єкт GPM J1839–10 “блимає” кожні 22 хвилини, що й відрізняє його від відомих нам пульсарів, які можна зафіксувати з періодичністю принаймні раз на хвилину.
GPM J1839–10 був виявлений під час пошуку тимчасових об’єктів в галактичній площині – це те, чого немає, коли ви дивитеся на нього вперше, але з’являється, коли ви перевіряєте наступного разу. Типове пояснення тимчасового об’єкта – це явище наднової, де вибух призводить до тимчасового збільшення яскравості.
GPM J1839–10 з’явився як тимчасовий елемент двічі протягом однієї ночі спостереження і замість того, щоб видавати швидкий радіосплеск, він розподілявся енергетично нижчим 30-секундним сплеском. Подальші спостереження виявили, що об’єкт стає помітним кожні 1320 секунд (22 хвилини).
Після вивчення архівних даних дослідники дізнались, що подібні сигнали були виявлені в тому ж місці ще у 1988 році, тобто це єдина подія, яку поки не можна розпізнати чи позначити будь-яким відомим явищем.
Варіант 1 – пульсар
Здається, що пульсар – намагнічена нейтронна зоря, яка швидко обертається – міг би стати найімовірнішим кандидатом, але він спалахує зі швидшими інтервалами (від хвилини до мілісекунд). І, що більш важливо, те, що перерва має бути швидкою, зумовлено фізикою: магнітне поле, яке забезпечує виробництво радіохвиль, генерується через обертання зірки, і якщо вона обертається занадто повільно – поле більше не зможе генерувати значне радіовипромінювання.
Варіант 2 – магнетар
Інший варіант – магнетар, нейтронна зоря з надпотужним магнітним полем. Однак її енергетичні спалахи генерують більш енергійні фотони – чого не побачили дослідники під час перевірки GPM J1839–10 за допомогою рентгенівського телескопа. Крім того, вважається, що магнетари обертаються швидше, ніж передбачає 22-хвилинний інтервал.
Варіант 3 – білий карлик із потужним магнітним полем
Білі карлики – це зорі низької світності з масами, порівняними з масою Сонця, та високими ефективними температурами. Це величезні об’єкти, яким для обертання потрібно набагато більше часу, ніж нейтронній зорі.
Однак тисячі таких об’єктів, які дослідники помічали у Чумацькому Шляху, не «витворяли» нічого подібного. Є один з періодичними спалахами, однак він видає набагато менше енергії, ніж GPM J1839–10.
Кількома роками раніше та ж команда ідентифікувала ще один повільно повторюваний радіосигнал, як GLEAM-X J162759.5-523504.3, однак він був активним близько двох місяців, перш ніж зник з поля зору.
Жоден з варіантів врешті-решт не підходить для класифікації GPM J1839–10. Ймовірно, що подібних об’єктів досить багато, однак нам буде дуже важко їх помітити без потужного апаратного забезпечення, яке дозволить спостерігати за однією ділянкою простору пів години чи більше і зможе використовувати кілька експозицій, щоб вловити подію під час спалаху, й поза ним.
Також потенційно можна звузити місцезнаходження GPM J1839–10, щоб спробувати побачити, чи є щось цікаве на інших довжинах хвиль. Однак, оскільки об’єкт розташований в галактичній площині, це також буде складним завданням.
Стаття дослідників була опублікована в науковому журналі Nature.
Джерело: Ars Technica