Dragon’s Dogma 2 одна з найочікуваніших ігор цього року. З моменту виходу гра встигла потрапити у скандал пов’язаний з мікротранзакціями. Я награв понад 30 годин і вже знаходжусь на порозі фіналу, але вирішив відкласти кульмінацію допоки гра дає таку можливість та дослідити її ще з десяток годин. Тож зараз розповім чи насправді платні предмети впливають на базові механіки гри та чи може гра претендувати на одну з найкращих ігор цього року.
Дивний світ
Головний герой сидить в тронній залі, всі навколо частують його оваціями та тостами. Радість триває не довго. Виявляться, що це лише сон, а ми насправді ув’язнений, який працює в шахті та позбавлений пам’яті (нагадує когось?). За мить на шахту нападає Медуза Горгона, яку ми успішно відбиваємо. Скориставшись метушнею та підказкою духа, ми намагаємося втекти. В останню мить безтілесна особа говорить нам, що сон насправді є спогадом з минулого, а ми законний цар чиє місце посів самозванець.
Як не дивно, але основна фабула Dragon’s Dogma 2 відносно проста та навіть банальна, як для рольової гри — повернути трон викривши самозванця (який дуже схожий на Алістера з Dragon Age: Origins). А от світ та його правила доволі цікавий та має свої особливості.
По-перше, в цьому світі править Повсталий (Arisen), особа чиє серце з’їв дракон і ким є головний герой гри. Населяють світ люди та звірини. Кожна раса має власну столицю, і обидві не позбавлені такого явища як расизм. В якийсь момент гри, якщо ви граєте за людину, вас не пропустять на територію звіринів. Навіть пропуск не допоможе.
Ще є ельфи, які живуть по принципу «моя хата скраю». Якщо грати виключно по основному сюжету, то навряд ви зустрінете бодай одного гостровухого, а про їх існування підказує опис дорогоцінного каменя, який цінується цим народом.
Гравець опиняється в центрі такої собі «Гри престолів» на мінімалках\, а запалу цієї історії вистачає не більше, аніж просто рухатися далі.
Та найцікавіше не сюжет як такий, а його подача. Гра не має розділення квестів на головні та другорядні. Лише по опису можна зрозуміти, який квест є основним, а який взагалі ніяк, на перший погляд, не пов’язаний з подорожжю Повсталого. При цьому головний квест лише наближає нас до фіналу гри, але не розповідає історію повноцінно. Аби отримати повну картину всього, що відбувається потрібно виконувати «другорядні» квести.
Наприклад, нас просять сходити в одне поселення, ніби то звідти походить самозванець. Якщо не виконати цей квест до певного моменту, то він просто зникне. Гра звісно попереджає, що зараз буде переломний момент, але не повідомляє що саме зміниться, які квести відсіються, а які залишаться.
Схему сюжету можна уявити товстою ниткою паралельно, якій йдуть звичайні ниточки — додаткові квести. Всі вони ведуть до однієї точки, і можна рухатися магістральною ниткою, але що б краще зрозуміти навіть основну історію, потрібно залучити їх усі.
Імерсивність — ще одна важлива особливість, яка докорінно міняє сприйняття гри. Більшість основних квестів маркуються на мапі приблизним місцем їх виконання. Але є й такі, в яких вам просто скажуть чого від вас хочуть, а далі вже самим доведеться шукати місце виконання цього квесту, уважно читаючи опис. Одразу наведу приклад.
У грі є підліток Свен, що має окрему сюжетну лінію, пов’язану з нашою історією. Навіть початися його арка може по-різному, залежно від того чи виконали ви здавалося б непримітний квест на самому початку гри. В один момент нам дадуть завдання «Зустрітися зі Свеном у його кімнаті». І якщо ви не натрапляли на його кімнату до цього моменту, то жодних вказівників та маркерів на мапі не отримаєте. Проте на цьому етапі ви вже знаєте, хто такий Свен, тож залишається лише знайти його кімнату.
Деяких босів можна зустріти тільки досліджуючи світ і слухаючи підказки містян. До прикладу, про Медузу Горгону ширяться чутки містом, хтось навіть може сказати, що її бачили на якихось руїнах і навіть підкаже як вони називаються. Але ця активність не буде квестом, вона ніяк не маркується в журналі й жодним чином не відображається на мапі. Нам потрібно буквально знайти ці руїни, а вже тільки тоді спробувати перемогти легендарну істоту. При цьому перемога Горгони не єдина активність пов’язана з нею.
Головний пішак
Повірити у цей світ та дещо полегшити мандри допомагають Пішаки (Pawn). Однією з особливостей Арісена є можливість створити Пішака за власною подобою (в такому ж редакторі персонажа як і головного героя) та контролювати його. Пішак це по суті така ж жива істота, як й інше населення світу, але без власної волі. Пішаки наділені характером, це по суті їх стан агресивності, а також розуміють лише чотири команди (вперед, поруч, стій, допоможи). Решту часу, у тому числі в боях, вони діють автономно.
Подорожуючи світом ми зустрічаємо пішаків інших гравців. Щобільше, їх можна і навіть потрібно наймати до своєї команди.
Окрім бойової потужності, пішаки інших гравців можуть допомагати з квестами. Наприклад, якщо найняти пішака який вже виконував активний квест зі своїм господарем, то він підкаже як дійти до потрібного місця. І так само поки ми відпочиваємо у грі, наше творіння теж мандрує світом й допомагає іншим гравцям. І якщо той гравець просунувся далі по грі, то наш пішак все запам’ятовує й потім може допомогти вже у нашій мандрівці. Наприклад, вказати на приховану скриню чи стіну, за якою таємний прохід.
Окрім того, пішаки самі збирають ресурси, мають власний рюкзак, постійно спілкуються з іншими членами команди та розповідають різні історії. В один момент усі пішаки моєї команди були жінками, але помітив я це лише після коментаря однієї з них, вона сказала: «А ви помітили, що в нашій команді всі пішаки — жінки?!».
Також час від часу лунає легенда про таємничу хворобу пішаків. Якщо ця хвороба прогресуватиме, то на її піку станеться щось жахливе. Щось таке, що навіть Повсталий не зможе це зупинити. І це не просто якась казочка аби прикрасити довгу мандрівку, ця хвороба у грі дійсно є і наслідки її катастрофічні.
Пішаки мають чимало механік та є окремою великою складовою гри, яку цікаво досліджувати та використовувати у своїх мандрах.
Один в полі не воїн
З базових є чотири класи, які тут називаються покликаннями: боєць, лучник, розбійник та маг. Поступово відкриваються ще два додаткові класи які є, в якомусь сенсі, покращеними версіями попередніх: чаклун з потужними заклинаннями та воїн у важких обладунках та з дворучним мечем. Всі ці класи доступні як герою, так і пішакам. Ближче до кінця гри є можливість відкрити ще чотири змішані покликання, на кшталт бойового мага, але вони доступні лише герою.
В Dragon’s Dogma 2 не вийде покладатися виключно на власні сили. Пішаки є повноцінною бойовою одиницею, яку потрібно прокачувати та одягати.
З підвищенням рівня героя підвищуються його базові характеристики. Класи, або ж покликання, прокачуються окремо, набагато повільніше, та мають стелю у дев’ять рівнів. З кожним новим рівнем класу відкриваються нові здібності та пасивки. Змінити покликання можна у будь-який момент гри, підійшовши до тренера. У нього ж купуються здібності.
При відкритті класу нам одразу дадуть базову зброю та обладунки, які є унікальними та суворо обмеженими для кожного класу. Наприклад, Боєць та Воїн обидва класи ближнього бою, але тільки воїн може тримати дворучну зброю, і тільки боєць може фехтувати одноручними мечами та тримати щит.
Усі здібності класів ідентичні як для героя, так і його пішака.
Боївка базово дуже проста. Є слабкий та сильний удар для класів ближнього бою, та магічний постріл з додатковою здібністю для магічних класів. Проте основним джерелом потужних ударів є спеціальні здібності, з яких активними можуть бути лише чотири.
Весь бій це чергування звичайних ударів зі спеціальними та менеджмент витривалості, яка є універсальним ресурсом для бійцівських класів та магічних. Попри те, що звучить це не дуже весело, найголовніше в битвах це маленькі деталі, якими супроводжується кожна бійка.
Вовк може вхопити героя та протягнути кілька десятків метрів, запросити партнерів та роздирати Повсталого, поки його не врятують пішаки. Якщо ви граєте за жіночого персонажа, то оґр вхопивши вас відбіжить якомога далі й почне… облизувати. Так, це він робить саме з жіночими персонажами. Якщо один пішак втратив свідомість, інший може піднести його до вас, бо тільки Повсталий може приводити до тями полеглих компаньйонів.
Практично кожний бій Dragon’s Dogma 2 з більш-менш великим монстром заслуговує на окрему екранізацією.
Як і в першій частині в Dragon’s Dogma 2 на великих монстрів можна спробувати забратися та бити у їх слабкі точки. Щоправда, цей метод не дуже працює для магічних класів, бо стандартні удари дуже слабкі, а начаклувати щось значуще перебуваючи на спині циклопа щось з категорії фантастики.
Попри те, що більшість грає за клас ближнього бою, а пішака роблять магом, я обрав протилежну тактику. Дуже довгий час за мага грати нуднувато. Особливо коли перемикнутися на Чаклуна. Його заклинання потужні, але чаклуються довго. Та й не завжди дають той ефект на який сподіваєшся. Пізніше з’являються потужні чари, які за певних умов можуть забрати цілу шкалу (та навіть більше) здоров’я у грифона чи циклопа. Перший час я дивувався такій кількості пошкоджень, але загальної картини вони не міняють, чаклунські класи дуже статичні. Хоча виглядає магія феєрично.
Ускладнює гру система зменшення життя. Після смерті або після отримання важкого пошкодження максимальна кількість здоров’я зменшується. І зменшуватися вона може до рівня приблизно 10%. А маги отримують контузію дуже легко, й поки ви добіжите від одного міста до іншого, велика ймовірність того, що ваш максимальний рівень здоров’я буде наближеним до мінімального. А це вірна смерть від одного пропущеного удару. Для відновлення потрібно відпочити в готелі, або у таборі. Табір можна розбити лише у конкретних місцях і при наявності відповідного спорядження, яке ще й чимало важить.
Я зібрав стандартну групу з двох пішаків ближнього бою, мага цілителя та самого героя чаклуна з бойовими заклинаннями. Таким складом проблеми були лише з одним монстром, але він зустрівся мені зарано, тож я просто втікав від нього. В решті випадків всі бої проходять гладко, хоча легкими їх теж не назвати.
Дратує, що бої тут практично кожні п’ять метрів, а часто хочеться просто побігати мальовничими краєвидами. Грі не вистачає системи з серії TES, та загалом інших ігор у відкритому світі, коли мандруючи дорогами менше шансів натрапити на ворогів. В Dragon’s Dogma 2 все навпаки, всі монстри та розбійники оселилися вздовж стежин. Навіть подорожуючи караваном (місцеве таксі) частіше будемо натрапляти на засідки, ніж подорож буде спокійною.
Якщо пішаку змінити клас, наприклад з розбійника на мага, то через якийсь час він згадає яким був вправним розбійником колись.
Не туди дивишся
Не обійшлося без спірних рішень. Наприклад аби почати нову гру потрібно видалити файли збереження фізично в самій системі. З прийдешнім патчем цю проблему, та кілька інших, мають вирішити, але прецедент не дуже приємний.
Також гра має фактично два паралельних файли збереження: «Швидке збереження» та збереження у місці відпочинку. Це може бути трактир чи власне житло. «Швидкі збереження» відбуваються на кожному кроці, як у пересічній сучасній грі. Проблема лише в тому, що потрапивши у непередбачувану ситуацію, наприклад, застрягши в текстурах чи зістрибнувши на якийсь карниз з якого єдиний шлях тільки стрибок у прірву, гра може зберегтися саме в цьому моменті.
І якщо каменів телепорту або відродження після смерті нема, то доведеться померти з подальшим відродженням в останньому місці спочинку. А зважаючи на постійні мандри це збереження може бути в годині, а то й кількох, від вашого поточного прогресу. Погодьтеся, ситуація не з приємних.
Графіка у грі без особливих претензій, але оточення особливо гарне. Просто подорожувати пішки лісистою місцевістю було б дуже приємно, як би не постійні моби на кожному кроці.
Загалом у грі гарне практично все, що не «людина», яких наче перенесли з оригінальної гри, яка виходила ще на PS3 та Xbox 360. Модельки виглядають приємно та загалом добре деталізовані, але відсутність шейдерів шкіри робить людей схожих на пластикових манекенів. Особливо добре це помітно в діалогах. А от з анімацією обличчя повна біда, її ніщо не рятує.
Також оптимізацію гри важко назвати зразковою. Я грав на PS5 й в моменти напружених боїв, коли екран заповнений спецефектами та великим монстрами, FPS просідає нижче комфортного рівня. По відчуттю найнижча межа була в районі 10 fps. На ПК ситуація не краща, гра дуже вимоглива до ЦП. По тестах Digital Foundry різниця між Ryzen 3600 та Ryzen 7800X3D майже подвійна, 30fps проти 60fps. При цьому навіть топовий ігровий ЦП від AMD не втримує стабільні 60 кадрів.
Для Dragon’s Dogma 2 вже існує дуже сирий машинний переклад українською. Скачати можна на NexusMod.
Я спокійно ставлюся до мікротранзакцій в одноосібних іграх. Те, що якийсь Джон купить собі золота ніяк не вплине на конкретно мій ігровий досвід. Але у випадку з Dragon’s Dogma 2 є один нюанс. Capcom вирішила продавати надзвичайно рідкісний предмет — Кристал повернення. Всього у грі шість стаціонарних кристалів повернення (телепорти), ще якусь кількість мобільних телепортів можна знайти у грі (мінімум 10).
Мобільні телепорти можна ставити в будь-яку точку мапи, а видають їх здебільшого за виконання квестів. Я за понад 30 годин знайшов лише один мобільний телепорт.
Проблема не в тому, що гіпотетичний Джон купить собі такі портали, а я — ні. Я вже згадував, що Dragon’s Dogma 2 дуже імерсивна гра, і постійні подорожі, у тому числі караваном, є важливою складовою цієї імерсивності та атмосферності. Адже ніколи не вгадаєш, що чекає за рогом. А після можливості придбати такий рідкісний і важливий предмет виникає запитання, а чи справді гра дизайнилась так, як я її описав, чи все ж розробники таким чином спонукають нас до походу у віртуальну крамницю?
Як виявилося, усі предмети мають обмеження на кількість покупок. Згаданий кристал порталу можна купити лише один. Тобто у вас не вийде на початку гри накупити десять телепортів й понаставляти їх на кожному кроці. Тож я схиляюся до того, що гра все ж дизайнилася імерсивною, про що заявляли розробники акцентуючи на подорожах, як важливою складовою гри.
Мікротранзакції — завжди неприємно, але такі реалії теперішньої індустрії. Проблема платних предметів у Dragon’s Dogma 2 я вважаю дещо переоціненою, адже суттєвого впливу на ігролад та основні механіки гри вони не мають.
Та попри усі проблеми та критику, в Dragon’s Dogma 2 хочеться грати за справжній унікальний досвід, який ця гра пропонує. Якось я бився з кам’яним големом. Потихеньку розколупував його аж тут неочікувано прилетів грифон. Я спочатку аж заціпенів від такого дуету, але зібрався з силами й зміг добити голема. Навіть встиг зняти близько половини життя грифону. Але пернатий просто взяв і втік полетівши кудись за обрій. Що здивувало мене не менше, аніж його неочікувана поява.
Пізніше, інший квест привів мене до гнізда грифона, якого потрібно було вбити. Виконавши завдання, я почав досліджувати гніздо в пошуках рідкісних ресурсів. Не минуло й хвилини як прилетів другий грифон. Це був той самий з яким я бився кілька годин тому. Навіть здоров’я у нього було стільки ж, скільки я йому залишив після першої зустрічі. І подібних історій кожний, хто грав у Dragon’s Dogma 2, розповість з десяток. Але я більше не руйнуватиму вам ігровий досвід.
За роздутими скандалами про додаткові платежі ховається одна з найкращих ігор року. Справжня пригода, яких зараз виходить неймовірно мало. Dragon’s Dogma 2 можна «пробігти» за 25 годин побачивши 30-40% від усього, що вона пропонує. Та я обрав насолоджуватися справжньою пригодою та збирати до колекції моменти описані вище стільки часу, скільки гра буде приносити задоволення. І не важливо, це буде 50 чи 100 годин.