Український кінематограф продовжує розвиватися навіть під час війни. Звісно, робить він це радше всупереч обставинам, а не завдяки їм. Багато проєктів поставлено на паузу, а деякі так ніколи й не побачать світ. Тим цінніша кожна українська прем’єра. Особливо якщо вона не пов’язана безпосередньо з тематикою війни, адже українській сучасній культурі потрібні різноманітні фільми. «Королі репу» — якраз одна з таких несподіваних робіт. Розповідаємо в нашій рецензії, якою вона вийшла.
«Королі репу» / Kings of Rap
Жанр кримінальна драма
Режисер Мирослав Латик
У ролях Михайло Дзюба, Антон Вельбой (WELLBOY), Ірма Вітовська, Карина Хімчук, Юрій Кулинич, Дмитро Хом’як, Андрій Борис
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Сімнадцятирічний випускник Казан (Михайло Дзюба) мріє про кар’єру репера. Заради неї він разом зі своїм другом (Антон Вельбой) намагаються писати біти та тексти. Казан також закоханий у свою знайому Світлану (Карина Хімчук), яку намагається вразити своїми реперськими навичками. Тільки ось у рідному селі головного героя реп не здатний принести ні доходу, ні популярності. Тому Казан поступово вплутується в небезпечні зв’язки з криміналом, які все сильніше віддаляють його від мрії.
«Королі репу» — навіть близько не «Восьма миля» та інші подібні фільми про реп-сцену. Нехай репу тут багато, він більше виступає стилістичним елементом, ніж рушійною силою історії. Тому якщо вам насамперед цікаві реп-баттли і нюанси написання бітів — то вам потрібен якийсь інший фільм.
«Королі репу» — історія життя однієї людини, чия гонитва за мрією і її легкою реалізацією призвела до сумних наслідків. Тут у нас навіть не зовсім кримінальна драма, нехай припинення закону відіграють у сценарії провідну роль, а драма проста і людська.
Створенню такої тональності допомагає той факт, що всі герої фільму — максимально прості люди. У вас напевно був щонайменше один знайомий типажу Казана. Простий хлопець, який хоче більшого, але не знає, як цього домогтися. Грубуватий і дурнуватий, але щирий, зі своїм кодексом честі та добротою до близьких людей.
Близькістю до звичайних людей просякнутий весь фільм. Він не ставить надмірно складних запитань, але при цьому й очевидних відповідей не дає. Адже проблеми, з якими стикаються місцеві герої, неможливо вирішити очевидними діями. А протагоніст до того ж сам ніби робить усе, щоб зробити своє становище ще гіршим.
«Королі репу» розповідають доступну і «пацанську» історію, але роблять це віртуозно. За це варто дякувати режисерові Мирославу Латику, який ще в «Максимі Осі» показав свою любов до експериментів із синематографією. «Королі репу» теж не бояться візуальних і смислових експериментів, які йдуть тільки на користь історії.
І це при тому, що сценарій не можна назвати досконалим. У ньому вистачає білих плям, які автори залишили на відкуп глядачам. Реакція під час прем’єрного показу продемонструвала, що не всім такий підхід приємний. Бо для деяких сюжетних ліній і справді хочеться більше ясності. Але основним посилам фільму цей момент не надто заважає.
А ще в «Королях репу» є чудовий саундтрек, який, як не дивно, не складається з одного тільки репу. Знімальна команда ліцензувала найрізноманітніші треки українських музичних виконавців, які чудово доповнюють місцеву атмосферу. Оригінальні композиції також не відстають за якістю.
І можна знову трохи побурчати, що український кінематограф знову дарує нам щось тужливе і депресивне. Але це враховуючи, що в «Королях репу» вистачає позитивних епізодів. Трагікомедія — це вкрай складний для втілення жанр, але знімальній команді вдалося якісно його втілити на великих екранах.
Під час перегляду неможливо позбутися деяких паралелей із «Люксембург, Люксембург». Тут вам і залучення музичних виконавців до акторської гри, і концентрація на простих людях із життєвими проблемами. Але «Королі репу» — це дещо серйозніше і похмуріше кіно.
Після титрів всередині залишаються доволі важкі емоції. Але емоції ці живі та сильні, що доводить ефективність впливу фільму на серця глядачів.