Гурт «Курган і Agregat» — одне з головних та незвичних надбань сучасної української музики. Ви напевно знаєте їх за рядком «Не хочеш? Ну і п****й!» і характерним суржиком, так званою «харківською говіркою». Їх прості, але чіпляючі мелодії подобаються багатьом. Та навіть без музики брати Аміл та Раміл Насірови не забувають постійно веселити всіх навколо. Однак «Люксембург, Люксембург» — не чистокровна комедія, а справжня драма людських доль. Розповідаємо в рецензії нижче, яким вийшов фільм, а також як музиканти втілили на екрані свої образи.
«Люксембург, Люксембург» / Luxembourg, Luxembourg
Жанр трагікомедія
Режисер Антоніо Лукіч
У ролях Аміл Насіров, Раміл Насіров, Наталя Гнитій, Людмила Саченко, Віктор Драпіловський, Доріс Майданюк, Карина Черчевич
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb
Сюжет фільму концентрується на двох братах. Василь (Раміл Насіров) працює поліціянтом, вирізняється добротою та порядністю. Щоправда, через це з грошима у нього постійно проблеми. А його молодший брат Микола (Аміл Насіров) працює водієм маршрутки, а також продає наркотики — і загалом живе не особливо за законом і честю. Брати майже не спілкуються, але їм доведеться об’єднатися, коли надходять новини що їх батько, з яким вони давно не спілкувалися, помирає. Щоб побачити його востаннє, Василь і Микола змушені кинути все і поїхати в далекий та дорогий Люксембург.
«Люксембург, Люксембург» не зовсім схожий на те, що регулярно дарує нам український кінематограф ось уже багато років. Частково він нагадує навіть не повнометражний фільм, а комедійне відео для YouTube. Щось рівня відео Optimus Gang і самих братів Насірових.
Шалена енергія музикантів-акторів тут стримана режисерськими та сценарними талантами Антоніо Лукіча. Саме автор кіно «Мої думки тихі» опікувався історією двох братів, яка з комедії абсурду доволі швидко перетворюється на зворушливу історію про прийняття смерті та спроби відпустити родинні зв’язки.
Основні ідеї фільму зрозуміють не всі. Всьому виною дещо дивна структура сюжету. Самого Люксембургу в історії дуже мало. Хоча, здавалося б, якраз на поїздку в іншу країну через усі обтяжувальні обставини й має будуватися зав’язка сюжету. Але натомість Лукич показує нам сцени зі звичайного життя двох братів, які тісно переплетені, хоч би як самі вони не хотіли зворотного.
У Василя постійно виникають проблеми через Миколу. Він навіть по службі вище не може просунутися через сумнівні справи брата. Хоча прямого стосунку до його незаконної діяльності він не має. У цьому відношенні фільм ще непогано вимальовує упередженість українського сучасного (і не дуже) суспільство щодо родинних зв’язків.
Мало який фільм здатен зробити по-справжньому незатишно. Але у «Люксембург, Люксембург» це виходить. Причому б’є він в одну з найвразливіших, але водночас зрозумілих для всіх тему — тему сім’ї.
Сім’я тут — не підтримка, турбота і розуміння. Навпаки, це розчарування і суцільні проблеми. У фільмі абсолютно чужі люди люблять одне одного більше, ніж кровно близькі. Натяками історія ніби говорить нам, що сім’я — це іноді щось, що потрібно відпустити.
Такі комплексні думки автори залишили на інтерпретацію глядачам. Вголос тут нічого не проговорюють. Хіба що роздуми головного героя, який до того ж служить оповідачем. Але його мова навмисно сумбурна і не несе особливого сенсу. Ніби він сам не розуміє, яку мораль має винести з усього пережитого.
У фільма все чудово з гумором. Він тут простий, тому працює за дещо примітивними законами. Наприклад, через використання лайки у несподіваних моментах. Але нерозумно заперечувати, що це працює. І гучний сміх багатьох людей у залі це зайвий раз підтверджує.
Брати Насірови також цілком успішно впоралися зі своїми ролями. Багато в чому тут зіграли на руку їхні дуже близькі стосунки в реальному житті. Тому братів вони не те щоб «грали», а просто передавали свої справжні емоції. Це особливо помітно по моментах, коли їм потрібно вийти трохи за рамки своїх образів. І тоді вони або переграють, або недограють.
А ще «Люксембург, Люксембург» дуже добре знятий. Тут вистачає цікавих кадрів та примітних режисерських рішень. Через це й без того майже інтимна історія двох дуже різних людей відчувається більш незатишною і пронизливою.