2 березня в українських кінотеатрах нарешті стартував новий фільм Даррена Аронофскі «Кит». Думки критиків і глядачів щодо побаченого дещо розділилися, а сама стрічка стала резонансною подією в кінематографі, що зовсім не дивно для проєктів Аронофскі. У рецензії нижче спробуємо розібратися, чому при перегляді «Кита» краще дослухатися не до критиків, а до власного серця.
«Кит» / The Whale
Жанр драма
Режисер Даррен Аронофскі
У ролях Брендан Фрейзер, Седі Сінк, Хонг Чау, Тай Сімпкінс, Саманта Мортон
Прем’єра кінотеатри, цифрові сервіси
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Самотній чоловік на ім’я Чарлі страждає від катастрофічно надлишкової ваги та супутніх недугів. Його артеріальний тиск підстрибнув до небезпечних показників, але хворий відмовляється від госпіталізації нібито через відсутність медичного страхування та грошей. Єдиною людиною, яка хоч якось намагається допомагати стражденому, виявляється його подруга-медсестра Ліз.
270-кілограмовий відлюдник викладає онлайн-курси з написання есе на літературні твори, але вимикає камеру, щоб студенти не бачили, в якому плачевному стані він знаходиться. Чарлі рідко підіймається з дивана та вже давно звик до свого в усіх сенсах важкого становища. Колись він покинув дружину і 8-річну доньку Еллі заради кохання до іншого чоловіка. Після смерті останнього скінчилося наче і його власне життя.
Та ось раптом на порозі занедбаної квартири головного героя спочатку з’являється юний місіонер Томас, а згодом і його вже 17-річна, розлючена на весь світ дочка. З цього моменту Чарлі усіма силами намагатиметься налагодити стосунки з дитиною, паралельно заїдаючи стрес подвійною піцою та велетенськими сендвічами.
Сюжет «Кита» засновано на однойменній п’єсі 2012 року за авторством Семюела Д. Гантера. Він же працював і над сценарієм стрічки, в якій буквально відчувається виразна театралізованість. Камера Метью Лібатіка рідко виходить за межі скромного житла Чарлі, а розподілення на дні тижня нагадує акти. При цьому великий акцент робиться якраз на акторські перфоманси, які тут виглядають дуже потужно.
За складним гримом важко впізнати красунчика Ріка О’Коннела із серії пригодницьких блокбастерів «Мумія». Але роль у «Киті» справедливо називають кращою у фільмографії Брендана Фрейзера та його «поверненням у велике кіно». Не дивлячись на потрясіння в особистому житті (розлучення з дружиною, смерть матері), які свого часу відобразились і на кар’єрі актора, зараз він заслужено тріумфує.
За роль Чарлі Фрейзера нагородили 6-хвилинними оваціями на 79-му Венеціанському кінофестивалі, де пройшла прем’єра «Кита». Через це актор не зміг стримати сльози на очах.
Пізніше він номінувався на «Золотий глобус», «Оскар» і BAFTA, а днями обійшов крутих конкурентів і взяв приз американської Гільдії кіноакторів.
В одному з інтерв’ю Аронофскі зауважував, що важливо було зберегти автентику акторської гри Фрейзера, адже грим міг завадити цьому. Сам Брендан зізнався, що лише його накладання займало не менше шести годин. Втім, як бачимо, усі старання виявилися абсолютно не марними. Дуже радісно, що акторська робота Фрейзера отримала таке велике визнання.
Під час перегляду напрошуються аналогії з іншим фільмом постановника — «Реслером». Там ще один голлівудський ветеран успішно доводив, що чогось вартий, а його герой також знаходився у жалюгідному становищі та намагався примиритися з донькою. І взагалі, персонажі багатьох фільмів режисера в чомусь фрики, причому більшою мірою внутрішньо, ніж зовні. Маргінали, не здатні впоратися зі своїми демонами, що апелюють до глядацького співчуття.
Самого ж Даррена нерідко критикують за зловживання напускним сентименталізмом і поверхневим символізмом. Варто згадати хоча б минулий фільм режисера «мати!» з його грубими, як бутерброди Чарлі, релігійними метафорами, поданими прямо в лоб.
Та, здається, самому Аронофскі на усі ці звинувачення глибоко начхати, адже він вперто йде до цілі, а його роботи завжди так чи інакше отримують щирий глядацький відгук. Особливо показовим у цьому контексті виглядає саме «Кит». У ньому є все те, за що одні люблять відразливий і водночас привабливий кінематограф Даррена, а інші — ненавидять.
Тут цілком спокійно уживаються прямолінійні алюзії, цього разу на «Мобі Діка», цитати з Біблії та самозадоволення під гей-порно. Безмежно добрі і сумні очі Брендана Фрейзера з гіпертрофовано спотвореним, спітнілим тілом його Чарлі. Некваплива камерна оповідь з розривною катарсичною кінцівкою. Залишитись байдужим рішуче неможливо.
Біблія стає однією з основних тем місцевих діалогів. Недарма кінець історії відбувається саме у п’ятницю: Аронофскі, знову ж таки, вірний собі у плані біблейських алюзій. Щоправда, сюжетна лінія з хлопцем-місіонером, котрий ніби намагається допомогти зневіреному професору, виглядає зайвою, але загального враження не псує.
На перших кадрах фільму фігурують важкі свинцеві хмари, а вже в повноцінній дебютній сцені, де проходить онлайн-лекція, у центрі екрана особливо виділяється чорний квадрат вимкненої камери. Він поступово збільшуватиметься, як і прірва всередині головного героя. Протягом усього часу за вікном переважно дощитиме. Пташка, яку підгодовує Чарлі, стане чи не єдиним його приводом ледь посміхнутися.
Та в результаті усі маски буде зірвано, настане час для цінної відвертості, а порожня темна пляма зникне назавжди. Згодом в тьмяну кімнату вперше потраплять яскраві проблиски сонячного світла. Це означатиме, що ніколи не пізно зробити ще одне зусилля над собою, пробачити та бути пробаченим, повірити у диво.
«Кит» — нескінченно сумне притчеве кіно, яке спроможне викликати справжній емоційний сплеск. Але разом з тим і продемонструвати, що навіть в найтемніші часи варто шукати світло та проблиск надії.