28 жовтня на Netflix відбулася одна з найвизначніших цьогорічних прем’єр – новітня екранізація роману «На Західному фронті без змін» Еріха Марії Ремарка. Примітно те, що це лише перша німецькомовна кіноадаптація роману. Її вже було висунуто на премію «Оскар» в категорії «Найкращий міжнародний художній фільм» від Німеччини. У цій рецензії розповідаємо, які ще особливості має стрічка та чому вона претендує на загальне визнання.
«На Західному фронті без змін» / All Quiet on the Western Front
Жанр військова драма
Режисер Едвард Бергер
У ролях Фелікс Каммерер, Альбрехт Шух, Аарон Гілмер, Даніель Брюль, Адріан Грюневальд
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Німеччина, 1917 рік. Юнак Пауль Боймер та його друзі-однокласники, ймовірно, могли прожити довге та щасливе життя. Закохатися, одружитися, втілити мрії. Але вони були осліплені ура-патріотичною пропагандистською риторикою, що мала місце в тогочасній кайзерівській Німеччині. З усмішкою на обличчях та сподіваннями урочисто пройти маршем по Парижу за декілька тижнів, ці хлопці опинилися в самому пеклі Першої світової війни.
Вчорашні школярі стануть тими, кого будуть називати «втраченим поколінням». Нав’язаний образ героїчної, романтизованої війни дуже швидко зміниться жахливими реаліями на полі бою. А далі прийде усвідомлення абсурдності й марності усього, що відбувається навкруги і, зрештою, власного життя.
Фільм німецького постановника і сценариста Едварда Бергера являється вже третьою екранізацією невмирущої ремархівської класики. Перша вийшла у далекому 1930-му році та взяла два «Оскари» за найкращий фільм та режисуру на першій церемонії нагороди. Колись ця епічна антивоєнна стрічка була заборонена у нацистській Німеччині, а нині вона справедливо вважається великою класикою кіно та входить у Національний реєстр фільмів США.
Друга була створена для телебачення та з’явилась у 1979-му. Вона мала вже більш сучасне й правдоподібне зображення подій, в першу чергу завдяки розвитку самого кінематографа. Ця версія отримала «Золотий глобус» як найкращий телевізійний фільм. А от третя дещо відійшла від канону в порівнянні з попередниками та ввела в оповідь нові сюжетні лінії та навіть персонажів. Цей фільм має багато сюрпризів для глядача.
Починається розповідь зі статичних умиротворених кадрів величної природи. Аж раптом ця короткочасна ідилія переривається сценою на полі бою. Камера Джеймса Френда теж змінює поведінку: тепер замість заспокійливої статики творці пропонують несамовиту динаміку, що фільмується за допомогою доречних тревелінгів.
Тут відразу згадується манера фільмування видатного «1917» Сема Мендеса, але зненацька з’являється титр з назвою стрічки, а динаміка знову поступається місцем статиці. Бо вже не треба ніяких зайвих рухів, щоб показати гору бездиханних мертвих солдатів. Їх уніформа ще знадобиться наступним мобілізованим. Таким чином, вже на самому початку стає зрозуміло, чого можна очікувати від цієї стрічки.
Окрім, власне, військових буднів Боймера, Качинського та інших знайомих персонажів, сценаристи додали сюжетну лінію, в якій Маттіас Ерцбергер у виконанні Деніела Брюля намагається домовитися з французами про припинення вогню. Завдяки цій арці авторам вдається наочно продемонструвати контраст існування в брудних холодних окопах та ситих теплих кабінетах чи вагонах. До того ж за допомогою паралельного монтажу, різко контрастують і перемовини між розбратаними сторонами та ситуація на самому фронті. Поки одні в повному комфорті говорять про мир, інші мусять втоптувати одне одного в багнюку.
Крім того, в історію був доданий справжній лиходій – принциповий генерал Фрідріхс, який навіть після підписання договору про перемир’я не міг змиритися з поразкою. В той час як змерзлі, втомлені та голодні Кач та Пауль намагалися поцупити домашню птицю у французького фермера, Фрідріхс розкошував. Він годував смачними реберцями свого пса та оспівував війну в розмовах з підлеглим майором, сидячи за довжелезним столом (мабуть, у деспотів двокілометрові столи то якийсь фетиш).
Не цурається Бергер використовувати й типові для військового кіно художні засоби. Але від цього фільм зовсім не втрачає у якості, адже вони гармонійно вплетені в наратив. Особливо впадає в очі сцена, коли контрапунктом звучить песимістична тривожна мелодія в момент рідкісної втіхи героїв, адже їм вдалося добряче пообідати викраденим гусаком. Очевидно, що попереду їх чекає щось недобре.
А от, наприклад, арки, коли Пауль отримує відпустку та повертається додому тут немає. Та це зовсім не означає, що творці не говорять про набуту молодими людьми неможливість адаптуватися в умовах нормального життя. Тема зчитується й без того, тому що вистачить лише глянути на Пауля в кульмінації. Це глибоко надломлена, спустошена, нещасна людина, в очах якої бачиться тільки байдужість. Коли ти не ліквідований фізично, то помер морально. Війна знищила тебе як людину, навіть якщо ти досі дихаєш. Це ж один з лейтмотивів й у романі Ремарка.
Особливо трагічно, в порівнянні з минулими екранізаціями, виглядає кульмінаційний акт. Кінцівка гатить в саме серце й не може залишити байдужим нікого. Абсурдність дійства тільки зайвий раз сповіщає про абсурдність самого явища війни. Тут немає переможців, бо, зрештою, тою чи іншою мірою програють усі. Головний герой теж розуміє це, коли вбиває Жерара Дюваля. За інших обставин вони могли б потоваришувати, чи не так?
«На Західному фронті без змін» зразка 2022 року — актуальний антивоєнний маніфест. Це технічно досконале кіно, зі страшними та жорстокими, але разом з тим відмінно знятими та поставленими бойовими сценами. Коли з’являються танки та вогнеметники, стає дуже моторошно.
А ще стрічка пронизана атмосферою безвиході, підкріпленою холодними, «незатишними» тонами кадру. Молодий Фелікс Каммерер чудово впорався з надскладною роллю та якісно передав трагізм свого персонажа. Усі без винятку сюжетні нововведення виглядають доречно та спрацьовують. Безумовно, одна з кращих стрічок року.