Мел Гібсон — одна з тих зірок, яким у 2022 році вже точно не потрібно нікому нічого доводити. Він вже давно показав себе і як досить різноплановий актор, і як умілий режисер, і як загалом людина найширших талантів. Але зупинятися Гібсон навіть не думає, часом допомагаючи своєю присутністю у фільмі заявити про себе молодим талантам. «У прямому ефірі» — саме такий випадок. Розповідаємо у рецензії нижче, яким вийшов цей фільм.
«У прямому ефірі» / On the Line
Жанр трилер
Режисер Ромуальд Буланжер
У ролях Мел Гібсон, Кевін Діллон, Енріке Арке, Вільям Мослі, Надя Фарес
Прем’єра кінотеатру
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Головний герой фільму — пафосний і екстравагантний ведучий Елвіс Куні (Мел Гібсон). Він прославився коштом свого нічного радіошоу, яке залишається в ефірі вже близько 40 років. Куні не особливо церемониться ні з колегами, ні зі слухачами, тому його стиль спілкування багатьох відштовхує. Та й рейтингам шоу він не надто допомагає.
Але черговий випуск може стати для Куні фінальним, адже один зі слухачів, що додзвонилися, пробрався до будинку ведучого і тепер погрожує вбити його дружину і дочку. Тепер Елвісу необхідно виконувати всі екстравагантні вимоги зловмисника та спробувати зрозуміти, звідки у нього стільки ненависті. І все це — у прямому ефірі на тисячі слухачів.
Ромуальд Буланжер розпочав свою кар’єру як режисер відносно нещодавно. При цьому ідею «У прямому ефірі» він виношував кілька років. До цього він випробував концепцію «радіоведучий проти слухача зі злими намірами» у короткометражці 2019 року «Розмова», зав’язка якої практично дослівно повторює початок історії Елвіса Куні. А далі Буланжер ще експериментував із концепцією подачі історії через засоби зв’язку у «На зв’язку» 2020 року, який розповідав про відеодзвінок друзів та вбивцю. Тобто «У прямому ефірі» — це кульмінаційна точка розвитку ідей відносно нового режисера.
Тільки сама ідея, що вся історія розгортається «у вухах» слухачів по всій Америці, ніби не розгорнута повною мірою. Нам лише кілька разів за весь фільм показують коментарі людей, які слухають події, що розвиваються всередині студії. Тільки безпосередньо на сценарій такі моменти ніяк не впливають. Іноді здається, що замість радіоефіру глядач спостерігає за переговорами через звичайний внутрішній зв’язок. І це дещо руйнує центральну концепцію, яку навіть у назву винесли.
Однак використання радіоефіру дозволило розкритися іншій стороні фільму. Найчастіше у трилерах нам показують напружені події, на яких і будується оповідання. «У прямому ефірі» ж будується лише на реакції героїв на потенційні жахи, які замислив місцевий антагоніст. Для всіх персонажів він — лише голос на тому кінці лінії. І глядачам теж не показують жодних моментів, що пояснюють мотиви злодія. Тому під час перегляду ви будете поставлені в ті самі умови, що й герої історії, а це посилює залучення до того, що відбувається на екрані.
Подібний засіб часто використовують у якісних горорах, коли жахливі моменти не демонструє відкрито, а на них лише натякають. «У прямому ефірі» адаптує це під формат реалістичного, приземленого трилера — і робить це вкрай вправно. Тут ще варто похвалити грамотну роботу зі звуками, які лунають на тому кінці лінії зв’язку.
З іншого боку, дивитися таке бажано в оригінальному англійському озвученні. Адже нехай до українського дубляжу особливих нарікань немає, він не здатний передати всі нюанси голосів героїв та звучання загалом. Адже саме на останньому вибудувано суттєву частку напруги при перегляді.
Особливо це стосується персонажа Гібсона. Адже основний інструмент радіоведучого — це голос. Тому спостерігати за зламом холоднокровності Елвіса через інтонації та фрази — це окремий привабливий момент сюжету. Втім, і тут сценарій упускає потенціал центрального персонажа. Адже той досить швидко відкидає цинізм, перетворюючись на звичайного героя, якими й прославився у свідомості мас Мел Гібсон.
Головну інтригу «У прямому ефірі» підтримує вміло. Фільм зберігає досить високу динаміку розвитку подій навіть за своєї відносної компактності. Часом він заходить на території творів про «ігри на виживання», іноді підкидає додаткові загадки та зачіпки, що дозволяють не нудьгувати. Тобто з місцевою детективною та трилерною складовою загалом проблем немає.
Проте вже ближче до першої третини фільму починаєш ловити себе на думці, що надто складно розвивається історія. Головний антагоніст начебто абсолютно всемогутній, а його рівень підготовки викликає питання. Їх ставатиме лише більше з плином історії. Вже використання особливого «додатку для терористів», щоб організувати головним героям додаткові випробування, взагалі виглядає максимально штучним.
Але всі питання зникають у фіналі, який різко змінює погляд на сюжет цілком. І ось вже можна задуматися, що весь перегляд виявився досить безглуздим — проте тут автори припасли ще один сюжетний поворот, який робить «У прямому ефірі» як мінімум вартим перегляду. Тільки ось суперечки навколо фіналу, напевно, виникнуть відчутні.