Читацькі дописи
IT Community

Всім привіт! Блукаючи лабіринтами коментарів, можна зустріти думку, що читачам хотілось би бачити ґрунтовніші та деталізованіші статті технічної та олдскульної тематики. Декому не вистачає розгорнутих порівнянь, глибоких висновків, більше заліза та тестів. Коментатори з теплотою згадують журнали 2000-х, які, хоч і обмежувались форматом, зате могли похвалитися деталізацією і пропрацьованістю тем.

Один з читачів дав мені чудову ідею, спробувати зробити аудіоверсію допису. Вийшло цілих 30 хвилин! На жаль, в мене бракувало часу, тому не судіть її суворо, бо зроблено з одного дубля.

Нерідко можна почути, що сучасності дуже не вистачає чіткої та структурованої інформації, а більшість новин, які ми читаємо в різних ЗМІ чи в телеграм-каналах, в ліпшому випадку нагадують альманах-мозаїку, а в гіршому — інформаційний хаос. Щоб зрозуміти причину такого ходу подій, потрібно усвідомлювати зміни, які відбулися за ці десятки років. 

Це не перший мій допис на ностальгічну тематику, тому перед його написанням я розумів, що це може надовго вибити мене з робочого процесу. Чому так? Все просто — копирсаючись в глибинах пам’яті та старих коробках, можна опинитися в глибокому ностальгічному стазисі та провисіти в ньому не менше, ніж Гордон Фрімен. Однак я вирішив ризикнути.

Попри те, що тисячі (якщо не десятки тисяч) людей ностальгують по часах розквіту періодичних видань на комп’ютерну тематику, чомусь ніхто про це не пише ні в публікаціях, ні в блогах. Тому, керуючись словами: “Якщо не я, то хто?” спробую закрити цей інформаційно-ностальгічний пробіл та окремо згадати про “Домашній ПК”.

IT видання 2000-х. Чому раніше було краще?

Питання пам’яті — найспецифічніші питання у світі. Одна і та сама подія трактується з різних сторін по-різному, у кожного викликають свої асоціації та трактування причин. Одна з властивостей пам’яті — це пропускати події через призму емоцій і з часом все прикрашати, викреслюючи погане і залишаючи теплоту. Спробуйте згадати якусь неприємну подію, яка на той момент здавалася зовсім не смішною, а тепер ви десятий раз розповідаєте її за столом веселої компанії. Чи не так?

Першими моїми комп`ютерними виданнями були прайс-листи маленького місцевого магазинчика “Diawest”. На жаль, вони не збереглися, але саме вони дали мені перші знання, з яких я почав краще “розбиратися” в комп`ютерах, хоча б на рівні можливих конфігурацій.  90-ті тоді перетнули свій екватор, і, хоча на прилавках з’являлися перші Pentium 2, проте на столах у наших ентузіастів можна було зустріти хіба стару XT-ку. Причина цього крилась в проблемі безгрошів’я більшої частини населення. З усім тим, ми, хлопчаки, мріяли про свої персональні комп’ютери, які дивились на нас з вітрин магазинів. 

Спробуємо згадати, які паперові видання ми могли зустріти в ті часи.

• “InternetUA” видавався з 2000-го року компанією “Internet Media Group”. Це щомісячне видання інформувало масову аудиторію про всі аспекти розвитку Інтернету в Україні та світі.
• “CHIP” (Україна) орієнтувався на звичайних користувачів та IT-професіоналів. Як і більшість видань того часу, виходив російською мовою. Журнал випускався з лютого 1996 року аж по серпень 2018-го. У 2006 році через зміну правовласника стає клоном російського варіанту журналу “Chip” аж до свого останнього випуску.
• “Hard’n’Soft UA” позиціювався як науково-популярний щомісячний комп’ютерний журнал. Видавався в Україні з квітня 1999 року тиражем близько 10500 екземплярів. З 2000-х років половина екземплярів поширювалась з мультимедійним додатком на CD-ROM. Видавцем виступало державне підприємство “Золота Колекція”.
• “Мой Компьютер” та “Мой игровой компьютер” продавалися в період з жовтня 1998 по 2009 роки. Наклад в середині свого шляху складав близько 12 000 примірників. Видавцем, як і в “Chip”, виступав “СофтПрес”.
• “Хакер” з’явився на прилавках у лютому 1999-го року і не користувався особливою популярністю, адже був орієнтований на дуже вузьку категорію.
• “Hi-Tech PRO” стартував аж в середині 2000-х та випускався раз на місяць тиражем близько 23000 екземплярів видавництвом “СофтПрес”.
• “Домашний ПК” (“ДПК”) почав видаватися приблизно в той самий час, що і “МК”. Перший випуск побачив світ в грудні 1998 року. Своїй популярності (у 2000-і роки) він завдячував, в першу чергу, грамотному орієнтуванню на масову аудиторію, хоча на момент перших видань комп’ютери того часу більше стосувались корпоративного сектору.

Знайомство з комп’ютерами на папері

Багато хто пише, що завдяки комп’ютерним журналам обрав свою майбутню професію. Я до таких не належу, адже вибрав її трішки раніше, ніж почав читати ті чи інші IT видання.

Напевно, я б навряд чи зацікавився комп`ютерною тематикою, якби не мій однокласник, що перший серед усіх став власником не тільки персонального комп’ютера, а ще й лазерного принтера. На секундочку, в той час найбільш ходовими засобами для друку були матричні принтери чи навіть друкарські машинки.

Так от, саме цей хлопчина регулярно купував журнали “Мой компьютер” та “Мой игровой компьютер”. Крім того, він постійно носив з собою вже згадані мною раніше прайси з комп`ютерних магазинів. Само собою зрозуміло, що ці журнали були зачитані просто до дірок. 

 

На той час в мене було декілька способів отримати доступ до комп`ютера:

1. Комп’ютерні курси, на які я ходив двічі на тиждень. Вони проводились на базі старих XT-ок, що комплектувались Floppy 3,5” чи 5,25”. Там ми працювали під DOS, і після запуску Volkov або Norton Commander здавалось, що ти попав у казку.
2. Комп’ютерні клуби кінця 90-х – початку 2000-х. 
3. Кабінки Укртелекому, де також можна було попрацювати за комп’ютером у великих містах на початку 2000-х років.

В кінці 90-х та початку 2000-х стаціонарний інтернет можна було зустріти в дуже рідкісних випадках, його швидкості було достатньо хіба що для читання тексту, бажано без картинок. Якщо ви все ж таки захотіли б завантажити фотографію Памели Андерсон, то прийшлось би дуже довго чекати, поки картинка вузькими горизонтальними смужками відкриватиметься перед вашим поглядом.

На початку 2000-х років семимильний цифровий прогрес я зустрів, навчаючись у ВНЗ на комп’ютерній спеціальності. В той час, коли більшість крутила пальцем біля скроні та не могла збагнути, для чого потрібні ці ваші “компухтери”, я вже розумів, що це – найперспективніша галузь десятиліття.

В коментарях час від часу проскакують ностальгічні зітхання по старих статтях комп’ютерних видань, у яких чітко та структуровано ми отримували інформацію, як то кажуть, “на блюдечку”.

Запах молодості та скільки важить пам’ять?

Я думаю, більшість з вас помітила, наскільки сильний вплив на наш емоційний стан можуть викликати запахи.  Саме вони так легко підіймають хвилю спогадів. Проходячи біля пиріжкової, хтось з вас згадає студентські роки, а попкорн занурить на кіносеанс минулого і перше побачення.

Причина цього криється в тому, що інформація про запахи йде безпосередньо до гіпокампа — він формує асоціативну пам’ять, далі мигдалеподібне тіло обробляє спогади про почуття та формує емоційну пам’ять. Вже звідти сигнал йде у ділянку, яка визначає наші пріоритети. Іншими словами — це дані, які запускають програму від імені адміністратора, чи, якщо хочете, SUDO 🙂

Згадайте, що ви робили в першу чергу, коли купляли новенький журнал? Правильно — нюхали. Цей запах вже давав перший сигнал, що найближчим часом нас очікує море цікавої інформації та безліч приємних емоцій. Ніякий інтернет-ресурс, звісно, не може таким похвалитися, тому в цьому плані 1:0 на користь паперових видань.

Однак нюанс полягає в тому, що будь-яка інформація має свою “вагу”, яка залежить від носія, на якому вона зберігається. Глянцеві журнали не здатні похвалитися компактністю та легкістю, особливо коли їх багато.

Коли я діставав свою коробку з журналами “Домашній ПК”, мені згадався момент з фільму “Гаррі Поттер і в`язень Азкабану”, коли кондуктор “Лицарського автобуса”, Стен Шанпайк, підіймав важкий багаж юного чарівника.

Пам’ять паперових видань — дуже важка річ, крім того, вимагає вільного простору у вашій оселі. Може тому серед нас залишилось так мало “притрушених” колекціонерів? Саме з цієї причини рахунок між цифрою та папером стає 1:1. 

Доступність інформації та скільки коштував “Домашній ПК”

Перші комп`ютерні видання почали з`являтися на прилавках допотопних кіосків під кінець 90-х років. Основні місця сили продажу таких журналів концентрувалися на місцевих базарчиках, радіоринках, станціях метро, автобусних зупинках.

Поряд з ними лежали кросворди, “жовта преса” чи інше “бульварне чтиво”, яке з задоволенням читала різношерстна публіка, щоб зайняти своє дозвілля чи “скоротати” час на роботі. Звісно, це все було не безплатно. За журнали потрібно було платити гроші, до того ж номерів було не так багато. Зазвичай їх швидко розбирали, й нерідко приходилось обійти не один кіоск в пошуках свіжого ковтка інформації. 

Сучасні електронні видання зазвичай мають безплатний доступ або підписку, більше не потрібно нікуди бігати, щоб знайти необхідний огляд чи тестування чергового гаджету.

Я не міг згадати, скільки коштували журнали “ДПК”. Але, на щастя, на деяких з них у моїй колекції залишились бірочки з ціною: липень 2002 – 5.70 грн, липень 2003 – 5.90 грн, грудень 2003 – 7.20 грн, травень 2010 року – 15 гривень.

Поки що ми не говоримо про якість інформації сучасних цифрових медіа, але їх безплатність (чи скромна ціна підписки), доступність з будь-якого гаджета дає їм ще додатковий бал у нашому імпровізованому рейтингу. Тому 2:1 на користь цифрових видань.

Швидкість публікації та різні погляди — перший удар від цифрових ЗМІ

У минулому випуск новин і статей займав значно більше часу через цілу низку факторів. Щоб провести необхідні тести в технічних статтях, проходив певний період часу, перш ніж девайси попадуть в “лабораторію”. Потім значний лаг вичитки, редагування, верстки, запуску в друк…

Процес тестування, підсумки результатів, оформлення їх в доступний для читача вигляд — все це потребувало часу, якого катастрофічно не вистачало. Уявіть собі, що огляд та тести iPhone 16 ви зможете прочитати на місяць-півтора пізніше, ніж смартфон попаде на прилавки. Це ж нікому не вигідно: ні виробникам, ні дистриб’юторам, ні покупцям.

Сьогодні матеріали можуть бути опубліковані майже миттєво, що дозволяє оперативно реагувати на нові технології та події. Завдяки розвинутій блогосфері та великій кількості незалежних оглядачів ми можемо побачити різні думки та аргументації. Якщо ще рубрика “ПК місяця” не потребує такого бурхливого таймінгу, то для решти гаджетів необхідна максимально швидка реакція. Тому рахунок в цьому матчі стає 3:1 на користь представників інформаційної “Формули-1”. 

Зворотний зв’язок та ком’юніті

Більшість IT-олдів з теплотою згадує старі часи й такі близькі серцю комп’ютерні видання, але головний факт полягає в тому, що ми зізнаємося в цьому в коментарях до чергової статті. Якою дорогою не була б для нас пам’ять про часи комп’ютерної молодості, варто визнати, що журнал, як і книга, — це дует, в якому немає нікого стороннього. А що ми найчастіше робимо тепер, після того, як пробіглися по діагоналі над черговим дописом? Вірно — пірнаємо в коментарі, де ніколи не вщухає торнадо думок, вічної полеміки та читацьких баталій.

Як би мені не хотілось, але об’єктивна реальність примушує зарахувати ще один гол у ворота класичних видань – і рахунок 4:1.

Як якість поступилася швидкості 

Я думаю, дехто з вас вважає, що всупереч всіляким дрібницям по типу доступності матеріалів чи швидкості їх випуску, олдів більше цікавить їх об’єктивність та деталізованість. Так чому ж тоді цифрові медіа прийшли до моделі, в якій найбільше цінується швидкість? Звичайно, вся справа криється не в жадібних та підступних журналістах, а в нас самих та темпі, який нав’язує сучасне цифрове суспільство. Швидкість зміни техніки, технологій, програмного забезпечення, середовищ розробки настільки стрімка, що вже немає часу розмірковувати з затримкою ради Ентів, як у “Володарі Перснів”.

Іноді хочеться неспішно вмоститися у кріслі з чашкою міцного чаю, дістати яскравий журнал минулих років і ненадовго перенестися в безтурботні часи, коли найбільші вибухи викликали батли “Інтел” проти “АМД”, “Nvidia” проти “ATI”, “Nokia” проти “Sony Ericcson”… Тому сідайте зручніше, і спробуємо погортати разом зі мною старі журнали.

“Домашній ПК” — вертаємося в золоті часи

Як я вже писав раніше, з журналами “Мій Комп’ютер” та “Мій ігровий Комп’ютер” я познайомився ще в кінці 90-х років в школі. На жаль, я не можу згадати при яких обставинах я прочитав свій перший “Домашній ПК”, та це і не важливо. Можу лише сказати, що це відбулося в Харкові, 20 років тому. Саме там я купляв їх в переходах метро чи в газетних кіосках біля історичного музею. Загалом 2004 рік був просто неймовірним в плані розвитку цифрових та відеокамер, mp3 плеєрів, комп’ютерної техніки та ігрової індустрії.

Якщо тепер в кінці року я не можу зрозуміти, яка гра може вважатися не те що легендарною, а хоча б незвичайною, то тоді хіти вилітали, як з рогу достатку:

“Half-Life 2”, “World of Warcraft”, “The Chronicles of Riddick: Escape From Butcher Bay”, “Unreal Tournament 2004”, “Grand Theft Auto: San Andreas”, “Warhammer 40000: Dawn of War”, “Far Cry”, “Rome: Total War”, “FlatOut”, “Counter-Strike: Source”, “Doom 3”, “Painkiller”, “Star Wars: Knights of the Old Republic II – The Sith Lords”, “Medal of Honor: Pacific Assault”, “Need for Speed Underground 2”, “Sacred”, “Call of Duty: United Offensive”, “The Lord of the Rings: The Battle for Middle-Earth”, “Silent Hill 4: The Room”. І це далеко не повний список легендарних хітів.

Комп’ютерним журналам дуже пощастило застати часи найбурхливішого розвитку цифрових технологій та водночас не боятися свого головного конкурента та вбивцю з майбутнього — швидкісного інтернету. Це коротке вікно можливостей глянцевих видань було відкрите всього 10-15 років. Нам, молодим, також посміхалась фортуна, адже ми змогли побачити все своїми очима і пропустити це через себе. Подібно Кумранським сувоям, наша цифрова епоха була написана в комп’ютерних журналах, і ми разом зможемо доторкнутися до тих часів.

Я не читав журналів “Домашній ПК” перші 6 років їх випуску, тому їх тематика мене не чіпляє. Якщо поглянути на дизайн перших випусків, то впадає в око величезна прірва у дизайні, яку IT-медіа перестрибнуло за ці десятиліття. Чого тільки вартує проблемна фотографія першого випуску 1998 року. 

Як давній любитель фототематики, я розумію, що причина цього криється в тому, що фотографії на той час робилися не цифровими фотоапаратами, а плівковою технікою, оскільки роздільної здатності “цифровика” не вистачало для типографії. Потім вона сканувалась на спеціалізованому сканері. Десь на одному з цих етапів і вийшла помилка. Швидше за все, була обрана неправильна бітність сканованого зображення (сумніваюсь, що справа в стилі).

Звісно, легко з висоти років висловлювати зауваження у минуле, тому я не роблю це в докір, просто констатую факт для розуміння пройденого шляху в технологіях. На щастя, коли я читав “Домашній ПК” у студентські роки, з початку створення він встиг тричі поміняти свій дизайн: у 2000-му році, 2001-му та 2004-му.

Розквіт цифрового фото та комплексні фототести від “ДПК”

Як типовий жебрак-фотограф того часу, я, звісно, мріяв про цифровий фотоапарат. У 2002-му році я тримав в руках хіба що татів “ФЭД-5”, про який згадував ось ТУТ, та автоматичну плівкову “мильницю”. Вона дозволяла робити фото навіть дитині, але якість виконання бажала кращого. В липні 2002 “Домашній ПК” опублікував прекрасний огляд та провів тестування фотоапаратів ціною до 300$.

Десять фотоапаратів були протестовані за різними критеріями, та кожному з них видавалась оцінка за 5-бальною системою. Огляд містив у собі описово-ліричну частину, в загальному розповідав про умовну класифікацію, пояснював методику тестування та містив порівняльну таблицю на 20 критеріїв. На кожен фотоапарат випадало по два абзаци тесту та цілих дві фотографії розміром 2х3 см. На одній з них були сфоткані іграшки у приміщенні, на другій велось знімання на вулиці.  Для того часу недосвідченим читачам цієї інформації було цілком достатньо. 

А тепер гляньмо  сучасне середньостатистичне порівняння фотоможливостей якогось гаджета: в ньому будуть сотні знімків, в тому числі оригінали, десятки режимів, відеоформат тощо. Цим я хочу сказати, що деталізація таких оглядів стала значно якіснішою завдяки цифровізації медіапростору. Якби я тепер виклав фотопорівняння у двох режимах, то мене б закидали гнилими помідорами. Проте в той час це було нормою і давало достатньо відомостей, щоб зробити вибір цифрового улюбленця.                                                                                                                     

Фотоконкурси тоді та сьогодні

У вересні 2003-го року Домашній ПК приготував для фотолюбителів окремий сюрприз – опубліковані найкращі фотографії учасників конкурсу “Цифрове літо”. За півтора місяця з початку оголошення конкурсу в редакцію надійшло близько 500 знімків. Серед всього цього різноманіття потрібно було вибрати найкращі роботи, які й опинились на глянцевих сторінках.

А тепер згадаймо, що рік тому ми також проводили свій фотобатл на ITC серед авторів спільноти IT Community, продовжуючи добрі традиції. Якщо ви глянете на світлини переможця в дописі “Великий сенсор, а наскільки великий вам треба?” то зрозумієте, що цифрове фото пройшло не менший шлях, ніж цифрові видання порівняно з паперовими.

Супертести від “ДПК”

В червні 2003 року в тестовій лабораторії “ДПК” в рамках супертесту побувало одразу 27 LCD моніторів. В той час я взагалі був власником пузатого CRT монітора “Hyundai”, який зрештою поглинула безодня історії. LCD монітори тоді здавалися дивом, що зійшли з кадрів фантастичних кінострічок. Вперше я побачив такий екземпляр у хлопця зі старшого курсу в моєму гуртожитку – це виглядало епічно, як не займаючи цілого стола можна було грати в “Counter-Strike 1.6” по локалці. 

Де, як не зі сторінок журналу, ми могли дізнатися, які типи матриць бувають, зрозуміти їхні переваги та недоліки. Тепер покоління смартфонів в більшості випадків навіть не задумується про такі дрібниці, як характеристики гаджетів. Я заради цікавості спитав декількох молодих хлопців, що таке IPS, TN+Film, MVA, PVA, і тільки один з десяти знав, що у нього в телефоні OLED. Та й в цьому немає великого сенсу, адже майже всі смартфони чи планшети в наш час здатні похвалитися такою роздільною здатністю, щільністю пікселів та частотою оновлення, яка навіть не снилася власникам ПК того часу. 

У 2000-ні роки персональні комп’ютери з моніторами забирали шматок пирога у телевізорів, проте маятник історії похилився в інший бік. Тепер телевізори продаються значно у більших об’ємах, ніж монітори, які залишилися хіба що для вимогливих ПК-геймерів та професіоналів. Реальність така, що розумні телевізори, проєктори, окуляри віртуальної реальності, дисплеї ноутбуків та смартфони не залишають ніяких шансів колишнім мультимедійним королям. 

Дотепер пам’ятаю з яким хвилюванням ми очікували порівняльних тестів відеокарт.  І знову ж таки повернемося у 2003 рік. На тестування потрапило одразу двадцять актуальних відеокарт “ATI” та “Nvidia”, від “GeForce MX440” до “Radeon 9800 Pro”.

Якби я уважніше читав “Домашній ПК” в той момент, то не купив би собі у 2004 році урізану б/у версію “Radeon 9600SE” з пасивним охолодженням за 300 гривень та не страждав би всі подальші роки 🙂 А все-таки на ній я пройшов “Half-Life 2”, “Doom 3”, “Far Cry”, “Flat Out 2”, “Fable”, “The Elder Scrolls III: Morrowind”, “Painkiller”, “Heroes V” та просто неймовірну кількість інших шедеврів.

Окремим елементом фетишу комп’ютерних ентузіастів з 2000-х була місткість їхніх накопичувачів та кількість носіїв CD/DVD. У 2006 році вже з’явилися великокаліберні моделі HDD на цілих 250-300 Гігабайтів. Це вже була епоха SATA-накопичувачів, я ж своєю чергою терпів цифрові обмеження завдяки своєму застарілому накопичувачу “Seagate” з архаїчним і неполіткоректним інтерфейсом IDE. Чому неполіткоректним? А тому, що в старі-добрі часи не соромилися називати модель взаємодії на шині словами “Master/Slave”.

На допомогу всім тим, кому не вистачало місця для улюблених комп’ютерних забавок, музикальної колекції та відеотеки, прийшли DVD-RW приводи. Як тепер пам’ятаю, перший з них я купив у Харківському магазині “Спецвузавтоматика”, який знаходився на вулиці Полтавський Шлях. Я не дуже розбирався в фірмах, не читав оглядів у журналах, але чув зі слів одногрупників, що треба брати “Sony” або “Teac”. Так і зробив, підтримавши японського виробника. Він прослужив мені вірою і правдою багато років, хоча прийшлось зробити йому невеличку операцію (зверніть увагу на зайвий отвір у лотку).

Ера DVD реально була величезним проривом, що передував часам швидкісного інтернету. Маючи привід, ми могли не тільки записувати великі об’єми інформації порівняно з CD-дисками. Книжні та радіоринки перетворилися на піратський альманах, де продавалися фільми (10 на 1 диску) з жахливими екранками та “гнусним” перекладом Володарського чи йому подібних. Тут же ж знаходилися і збірники з софтом, музикою, серіалами.

Була навіть послуга “запис на замовлення”. Ти міг попросити завантажити тобі якийсь фільм з інтернету і через декілька днів забрати чорну коробочку. Так я замовляв запис сезонів серіалу “Секретні матеріали”. По великому рахунку не було ніякої культури ліцензійного софту, всім було просто начхати, головне, щоб було дешево. З ліцензійних дисків у мене був тільки “Painkiller” та його доповнення “Battle out of Hell”.

Час невпинно біг вперед, ще, здавалося б, нещодавно лунали відгуки батлів “Windows 98” проти “Windows ME”, а тут вже виходить моя улюблена операційна система – Windows 7. Тоді всі раптово забувають гризню між фанатами XP та Vista і старовіри перемикають свій гнів на новачка.

Особисто я просидів на Windows XP до 2011 року, хоча на роботі вже була сімка. Як по мені – Windows 7 була золотою серединою між функціональністю, стабільністю та системними вимогами до апаратного забезпечення. Крім того, напівпрозорий інтерфейс ОС до цього часу виглядає досить стильно та симпатично.

В той час ми все частіше почали чути про ноутбуки та гортати сторінки з їх тестуванням. Вже тоді було зрозуміло, що приходять часи змін, і комп’ютери більше не королі мультимедійного фронту. Однак комп’ютерні старожили не спішили міняти своїх залізних коней на котів в мішку. Я також не горів бажанням щось змінювати, тому придбав свій перший ноутбук на рік пізніше від цього випуску журналу, а нетбук “Acer Aspire V5-123” з’явився ближче до 2013 року і дотепер в робочому стані в моїй колекції з новенькою батареєю.

Ніхто не міг подумати, що смартфони відправлять на смітник історії не тільки кнопкові мобілки, mp3 плеєри та цифрові фотоапарати, але й заберуть ринок у персональних комп’ютерів та ноутбуків. Смартфони все гучніше заявляють про свої права, стають швидкохіднішими та більшими.

Разом з тим міняється цілий світ: швидкісний провідний та мобільний інтернет на пару з мобільними гаджетами повністю міняють правила гри. Гроші — двигун прогресу, і вони перетікають в цифровий простір. 

Як ви розумієте, без спонсорів та рекламних партнерів у класичних комп’ютерних видань не залишається ніяких шансів. Тому грудень 2011 року став останнім місяцем в житті “Домашнього ПК”. Для багатьох з нас це був кінець цілої епохи, й справа навіть не в самому журналі, а у світі, що нас оточував. Він почав змінюватись, прийшли нові люди, виросло нове покоління та нові цінності. Вже трохи пізніше я почав відчувати, що мій комп’ютерний досвід стає все менш потрібним, адже прийшли нові технології та підходи у цифровому світі.

Ви вже, мабуть, забули про наш імпровізований батл між ресурсами для IT-ників та класичними комп’ютерними журналами? Так ось, перший тайм закінчився з рахунком 4:1 на користь новачків. З усім тим ветерану призначаються додаткові бонусні бали: за просвітницьку IT діяльність нашої юності чи дитинства, за лаконічність і водночас деталізованість матеріалів та за неперевершені вайби. Тому рахунок стає 4:4. 

Рекламна павза

Ми забули про один аспект, на якому зламалась не одна тисяча списів – РЕКЛАМА. Багато з читачів обурюються наявності надокучливих банерів. Тому я вирішив подивитися, яка ситуація з рекламою була у часи “ДПК’? У 2000-ні роки ми купляли журнал за ціною близько одного долара і рекламні матеріали йшли зайвим бонусом до ціни глянцевого екземпляра.

Але, на відміну від минулого, в наш час ми можемо оплатити підписку, тим самим повністю прибравши все зайве зі свого улюбленого інформаційного ресурсу, в тому числі й на ITC. 

Загалом, історія не має зворотного ходу, як би нам цього не хотілось. Так, іноді хочеться влаштувати собі ностальгічний день, погортати глянцеві журнали, запустити старий комп з горища чи дістати з полиць свої давні гаджети. Пам’ятаєте на початку цього допису я писав про запахи та феномен Пруста? На жаль, за 15-20 років журнали втратили свій запах і в чомусь свою колишню магію. Двічі не зайти в ту саму ріку — часи змінилися, так само як і люди.

На мою думку, якщо ми хочемо як колись зануритись в теплі й лампові статті, то нам самим потрібно залишити комусь частинку своєї пам’яті у таких от дописах, як цей, що ви зараз читаєте. Мені приємно, що ці абзаци стануть тригером для ностальгічних почуттів тисяч людей, і багато з них в серці подякують автору, який хоч на мить, але повернув їм приємні згадки. 

Всі фотографії з журналами “Домашній ПК” та технікою того часу я зробив спеціально для вас. Для цього прийшлось добряче повозитися, щоб відшукати та привезти це все добро на місце зйомки.

Архів цифрових версій журналу “Домашній ПК” ви можете знайти ось: ТУТ

---

Опитування серед читачів

Користуючись моментом, я хотів провести невеличке опитування, щоб краще розуміти ваші побажання та пропозиції щодо розвитку спільноти. До речі в журналі ДПК за квітень 2008 року я нарахував близько 50000 слів разом з рекламою. За вересень спільнота IT Community написала для вас десятки статей з сукупною кількістю близько 25 000 слів. Фактично — половина журналу силами ентузіастів!

Ви готові, як в старі-добрі часи комп’ютерних журналів, отримувати якісні матеріали, незаангажовані огляди, ґрунтовні тести? А також те, чого не було тоді: діалог з авторами, вимкнення набридливої реклами, отримувати повідомлення про вихід статей від улюблених авторів та навіть мати можливість пропонувати власні теми дописів чи оглядів?