Один з найбільших виробників дронів в Україні компанія Spaitech постачає велику кількість своєї продукції як в ЗСУ, так й за кордон. Головний конструктор Андрій Липовий розповів в інтерв’ю ITC.ua який шлях пройшла компанія до великого виробництва, що найбільш популярне серед їх продукції та чи зможуть іранські дрони допомогли росіянам.
Приватна компанія Spaitech з’явилася у 2012 році. Розкажіть, як це було? Які етапи розвитку компанії?
Спочатку у компанії були декілька ентузіастів, які займалися аерофотозніманням і розробкою коптерів і літаків для спостереження, для продакшена, для фільмування кліпів тощо. Було вже ряд доробок ще до того, як у 2014 році почалася війна. У 2015 році компанія організувалася під назвою Spaitech. Тобто ці однодумці згуртувалися і рішили зробити все серйозно — почали розробляти безпосередньо літальні апарати за потреб Міноборони. На той момент Міноборони зрозуміло, які саме їм потрібні дрони, які задачі стоять перед дронами літакового типу. І ми безпосередньо почали працювати з силами спецоперації (ССО) — це були наші перші замовники, з якими ми й досі перебуваємо у дуже гарних відносинах, тому що є одними з головних постачальників апаратів літакового типу.
А яка модель була найпершою?
Найперший наш БПЛА зараз є наймасовішим і називається він SPARROW.
Він використовується тільки як розвідник?
Розвідник-корегувальник. Першочергово він розроблявся як розвідник, але наразі в нього є допрацьовані елементи програмного забезпечення, які дозволяють його використовувати як корегувальник.
Тобто він пов’язаний з якоюсь програмою, яку використовують наші артилеристи?
Наше програмне забезпечення і його можливості використання з’явилися ще до того, як з’явилися спецпрограми для арти «Кропива», «Дельта». Тому у нас є свій власний вбудований функціонал, який дозволяє робити коригування. Основний момент нашої компанії — ми не є виробниками дронів, а ми є виробниками комплексів безпілотних, які дозволяють розв’язувати проблеми наших клієнтів. Тому ми пропонуємо не тільки просто дрон сам по собі, який літає, а пропонуємо систему збору даних, систему аналізу даних, її зберігання, менеджменту. До того ж додатково пропонуємо інтеграційні рішення у різні системи, наприклад, управління військами, системи охорони периметра складів, системи контролю порушень на газових магістралях і т. п. Тобто ми розробляємо це комплексно і це одна з найголовніших наших переваг.
Тобто SPARROW наймасовіший апарат для української армії?
На цей час — так, але до кінця цього року WINDHOVER зможуть його перевершити. Наразі на фронті близько 200 наших SPARROW літає
А за кордон ви поставляли SPARROW?
Ми поставляли їх у країні Азії, Сходу, на Африканський континент. У нас була співпраця з партнерами з-за кордону, які були для нас дуже плідними, тому що ми проходили дуже велику школу. З українських виробників ми є якнайдосвідченіші у використанні дронів у нестандартних умовах. Ми літали дронами SPARROW LE та WINDHOVER в Гімалаях на висотах 5500 м, ми літали й в пустелі при температурі +55 градусів у сутінку, випробовували техніку при температурі -37 градусів у горах.
Як змінилася за ці роки компанія, як розвивалася?
Коли ми здавали перші контракти SPARROW, склад компанії був десь з 25-30 людей. Наразі ми стали десь в три рази більше. У нас є аутсорси по інженерії, по програмному забезпеченні, по інтеграціях, по зв’язку. Оскільки безпілотник є топовим показником технології світу, то бути на чолі розробки всіх цих напрямків неможливо. Але, щоб створити ідеальний безпілотник, ти повинен мати ці топові елементи у своєму виробі. Тому ми спрямували свої можливості не на нарощування саме унікальних спеціалістів зі створення додаткових розробок, а саме на співпраці з найкращими виробниками.
Досить багато електроніки теж створюємо власноруч, бо нам не давали можливість придбати її на ринку, оскільки Україна вважалася країною третього світу і ніхто не вірив, що в нас можуть вироблятися якісь технологічні проєкти. Саме це підштовхнуло нас до того, що ми почали робити власну інженерію і виробництво електронних блоків, що зараз нам дуже допомагає під час кризи напівпровідника. Ми є майже 100% володарем технології й тих складових частин, з яких складаються наші дрони. Все це тільки наше та розроблені українськими інженерами.
Тобто не Китай, а саме в Україні розробляють?
Розробка повністю українська. Ми співпрацюємо з Китаєм, але вони все виробляють за нашими кресленнями та по вказаних нами процесах. Ми їх використовуємо тільки як майданчик для виробництва. Насамперед — Китай, а взагалі географія — півсвіту.
Ви сказали, що WINDHOVER це ваша нова розробка?
Дрон дозволяє робити розвідку на відстані від 5 до 12 км, в залежності від атмосферних явищ. Якщо не дуже сильний туман чи випаровування, то можна десь на 12 км спокійно вести розвідку і робити коригування. Цей апарат дозволяє, не перетинаючи зони нуля, вести розвідку по другій-третій лінії оборони супротивника.
Цікавою є сама форма дрона — трикутник, з трьома двигунами. Це ваша розробка? Чому саме така?
Цей коптер складається з технологій, які максимально задубльовані або допускають можливість виходу зі строю якогось одного окремого компонента. Зв’язок і камери дубльовані. Двигуни частково дубльовані. Наприклад, якщо коптер втратить один двигун, він зможе продовжувати виконувати місію. Якщо коптер втратить два двигуни, які знаходяться на протилежних силових балках конструкції, то він теж зможе спокійно здійснити посадку. У нас на Ютуб каналі є відео, де показано, що наш коптер літає з однією лопаттю на кожному двигуні, тобто при 50% втраті лопастей коптер продовжує літати.
А яку вагу він підіймає?
Зараз корисне навантаження два кілограми. Це його оптична система.
У вас цікава модель ARDEA з висотою польоту 2,5 км та дальністю 40 км. Вона вже теж використовується?
Ні, ця модель, так як і COLUMBA була розроблена і відпрацьована її концепція, але ми не продовжили їх розробку, оскільки не знайшовся замовник на ці літальні апарати. Також потужніший дрон ANSER з дальністю 80 км свого часу був розроблений під тендери, які оголошували наші прикордонники, але вони потім зіскочили з цього тендеру. І цей проєкт теж був заморожений. Це був 2015-2016 рік.
Наскільки наша продукція конкурентоспроможна з закордонними зразками?
В доковідний час ми приймали дуже активну участь у міжнародних тендерах і на рік у нас доходило десь до 4-5 тендерів, у яких ми брали участь по всьому світу. Декілька з них ми вигравали, бо технічно проходили за ціною. Але у певних варіантах нам не вистачало документів, які підтверджували б нашу спроможність чи щось таке, бо у різних країнах свої вимоги. Наприклад, в Англії необхідно, щоб ти був мінімум 10 років на ринку, щоб з тобою держава почала працювати. У нас були кейси, коли ми вигравали. А взагалі по світу ми дуже конкурентоспроможні, десь на 30-40% ми завжди дешевші, ніж наші конкуренти.
А що з ціною? Наприклад, SPARROW
Важко сказати, бо кожний тендер це певна комплектація, яка обговорюється безпосередньо з замовником. Хтось хоче дві наземні станції, п’ять пташок і гарантію п’ять років, яка потім переходить в 10 років. Хтось хоче одну пташку, одну наземну станцію і захищений зв’язок. Хтось хоче незахищений зв’язок і мінімальну комплектацію, аби просто перевірити цю пташку. Наші комплекси — нефіксована модель. Це модель, яка створюється безпосередньо під замовника і його технічні вимоги. Може стояти зв’язок, який коштує 500 доларів, а може той, що 15 000 доларів.
А на українському ринку хто у вас конкурент?
До початку військового вторгнення, яке відбулося пів року тому, у нашому класі «Малі безпілотні комплекси», де представлений WINDHOVER або SPARROW, ми не мали конкуренції. Через те, що ми єдині в Україні пройшли повний спектр випробувань і наша техніка була допущена до використання в ЗСУ. Але зараз Україна накачується і стає платформою для перевірки досить багатьох концептів зі всього світу, і багато виробників надають на безплатній основі свої дрони для того, щоб тут перевірити їх роботу. Тому важко сказати, хто з них стане нашим конкурентом у тих класах, які зараз відбуваються. Зараз класи переписують, змінюють невідомо нащо. Є певні бюрократичні моменти, які є перепоною перш за все для українських виробників, бо вводиться інша класифікація, яка суперечить тій, яка була до цього прийнята в ЗСУ.
А як діє ця класифікація?
Раніше були класифікації — літаки, які поділялися на малі, тактичні й т. д. Кожен клас мав обмеження по вазі, по розмірах, по часу знаходження у повітрі. Був окремий підрозділ по мультикоптерних платформах, який описував, яким повинен бути цей комплекс дрона, наприклад, WINDHOVER. А зараз вводиться класифікація, яка все це докорінно змінює.
Що стосується наших виробів, то це клас «Міні» і «Мікро». Але там вже і маси змінилися. Там, де було 3 кг стало 2 кг безпілотного літального апарату. Про коптери взагалі нічого не пишеться. Вони їх відносять або туди, або туди. Дальності змінилися. Наприклад, ти маєш літати відстань або 500 м у класі «Мікро», або 25 км у класі «Міні». Тобто це трохи неправильно, бо дрони потрібні різні з різними глибинами опрацювання, а заганяти всі дрони у два класи — неправильно. Це не дозволить розвиватися ринку і створювати унікальні моделі під окремий вид військ.
А хто проштовхує цю нову класифікацію і нащо?
Десь два тижні тому була доповідь нашого міністра оборони, де він представив нову концепцію розвитку безпілотників. Наскільки розумію, цю доповідь йому підготувала сумісна комісія, яка складалася з Мінцифри та Міноборони.
Ви чули про ініціативу Мінцифри про Drone Hackathon?
Це було б дуже цікаво, але не у воєнний час, тому що робити такі хакатони на території України зараз це повторення другої Вінниччини чи Дніпра, коли були великі збори великих людей у певних родах військ і туди прилітали ракети.
Які можуть бути напрямки для розвитку для дронів? Що можна зробити наразі з технологіями?
Ми вже йдемо певним шляхом, який зробить нас впевненими у майбутньому і продукти будуть цікаві нашим користувачам. По-перше, у цьому році ми стали першою українською компанією, яка почала інтегрувати систему розпізнавання об’єктів у свої оптичні системи. По-друге, у нас є розробки, які дозволяють камерам самостійно визначати техніку супротивника і доповідати про те оператору, якщо він її не помітив. По-третє, у нас є певні розробки по автономним системам польоту, які дозволять нашим літальним апаратам більш стабільно себе відчувати під час придушення каналів навігації. Третій момент: розробка спеціальних корисних навантажень радіорозвідки.
WINDHOVER це універсальна платформа, яка має універсальний інтерфейс для підключення стороннього обладнання. І у нас вже були приклади, коли ми туди встановлювали газоаналізатори або системи зовнішнього збору рідин для екологів. Зараз ми розроблюємо системи радіопеленгаторів, універсальних радіоприймачів, ретрансляторів, які дозволять їх використовувати проти військ РФ. Ми рухаємось у сторону максимальної уніфікації та робимо нашу платформу не саму по собі, а максимально гнучку і підлаштовуємо під ті задачі, які є у нашого клієнта. Саме за такими модульними рішеннями і є майбутнє.
Тобто наш майбутній безпілотник, який би він не був ідеальний в плані аеродинаміки, з ідеальними елементами живлення, як би довго він не літав, все одно це платформа, це носій для якогось корисного навантаження. І саме легка інтеграція з цими корисними навантаженнями і є запорукою успіху у майбутньому.
Якими можуть бути безпілотники через 10-20 років?
Це повинні бути повноцінні асистенти, які будуть супроводжувати бійців, які будуть не мати певних органів керувань; повноцінні супутники бійця, роти, які виконують завдання автономно, максимально допомагають, дають максимально картину, частково виконують задачу прикриття або навпаки штурму під час виконання певних місій. Це мають бути автономні роботизовані системи, які є повними партнерами солдата на полі бою.
Що скажете про іранські безпілотники? Які у них є розробки і як вони їх можуть використовувати?
Ще два роки тому я жодного разу не бачив іранську компанію, яка б брала участь у міжнародних тендерах на постачання своїх дронів у будь-які країни світу, хоча ми моніторили по всьому світу оці тендери. Для того, щоб мати дрон, який виконує поставлену задачу, то треба, щоб пройшов бойове злагодження не тількі самі дрони, а й колектив. Тобто у них повирішувалися усі дитячі хвороби й тоді це б були дрони 3-5 покоління, які вже можуть повноцінно виконувати свої завдання.
Наприклад, українські компанії, які займаються виробництвом дронів упродовж восьми років в країні, яка воює, мають нагоду випробовувати й розв’язувати ті питання, з якими стикаються на полі бою. А такі світові компанії, лідери, які заходять на український ринок і пробують запустити свої дрони, щоб вони працювали, вони просто падають. Вони не можуть здолати різні проблеми й навіть метеоумови.
Тому я сумніваюсь, що ті іранські дрони пройшли бойову обкатку. А раз так, то вони неспроможні ефективно вирішувати будь-які завдання. Також важлива інтелектуальна складова. Дуже сумніваюся, що у них були доступи до технологій, з якими зараз ми працюємо: до того зв’язку, до тих сенсорів. І що вони дійсно мають можливість забезпечити високоякісний продукт. Так, це можуть бути якісь відносно високоякісні саморобки чи якісь вироби достатньо якісно зроблені з точки зору моделіста чи людини, яка усе життя розробляє якісь невеликі літачки. Але з точки зору безпілотних технологій, які повинні 100% забезпечувати виконання місії — навряд.