Дисклеймер: це огляд сюжетної кампанії гри
Call of Duty: Modern Warfare II – сиквел перезапуску найуспішнішої підсерії Call of Duty. А що б ви не заплутались, нумерацію ребуту вирішили зробити римськими цифрами. Тепер набагато простіше їх розмежовувати, дякуємо Activision (сарказм). Та годі бідкатися на назву, якою ж вийшла цьогорічна Call of Duty?
Жанр: FPS
Платформи: PC / PS 4 / PS 5 / Xbox One / Series X|S
Розробник: Infinity Ward
Видавець: Activision
Ціна: Steam/BattleNet — 2339₴, PlayStation Store — 2399₴
Яка серйозна гра
Перша частина Modern Warfare (та що перезапуск) намагалася бути приземленою та позбутися часто безглуздого, але кінематографічного руйнування відомих пам’яток архітектури, яким позаздрив би Майкл Бей та Роланд Еммеріх. Проте з Modern Warfare II розробники трішки перестарались.
Мілітарі-сюжети в іграх рідко вирізняються цікавістю. Як правило замішані терористи, викрадена зброя та зрадники. Ну і ще погані росіяни. Протистояти цьому гадючнику та розв’язати усі питання відправляють спецзагін, який збирає бувалий солдат і до якого звертаються лише у крайніх випадках.
Щойно я описав сюжет Call of Duty: Modern Warfare II, та якщо бути чесним, практично усіх ігор серії у сучасному сетингу і не комплімент. Розкриття головного гада серії в епілозі обставлено з таким пафосом, що позаздрив би сам капітан Барбоса з «Пірати Карибського моря: Скриня мерця».
Наявність росіян взагалі пришита білими нитками, тільки що б поява антагоніста в наступній частині, не викликала зайвих питань. Але все одно початок гри буде приємним кожному українцю. Кому цікаво, власної місії «No Russian» ця Modern Warfare II не має, але… тут вже без спойлерів.
Цього разу сценаристи більше уваги приділили персонажам. В якийсь момент головні герої перестають бути просто крутими вояками у панамці чи з ірокезом. Вони стали особистостями за якими інколи навіть цікаво спостерігати, а їх особливості, як та ж маска Привида, тепер не просто крута фішка, а за нею відчувається якась історія.
З поміж нових героїв цікавими виявились мексиканський спецпризначенець Алехандро Варґас (Alejandro Vargas) який дуже схожий на Рафаеля Колантоніо (Raphaël Colantonio, засновник Arkane Studios), та його колишня напарниця й антагоністка гри Валеріа Ґарза (Valeria Garza). Взагалі, на скільки харизматичним є персонаж можна визначити по його зовнішності. Якщо вона відповідає актору, який його зіграв, то з більшою ймовірністю цей персонаж виявиться особистістю, а не наповненою торбою шаблонів.
Надихайся, а не копіюй
В Мексиці взагалі цікаві рівні, один з яких покликається на четвертий епізод першого сезону Справжнього Детектива. Алехандро з напарником пробираються крізь фанерні будиночки та вузенькі дворики, переслідуючи поганця та відстрілюючись від його найманців. Забіг справді динамічний, але трішки не дотиснули й епізод не такий напружений як у серіалі.
Ще до одного запозичення можна віднести місію з переслідуванням та перестрибуванням з однієї автівки на іншу, що дуже нагадує Uncharted 4. Починається він з відстрілювання на гвинтокрилі, потім вимушене, але круто поставлене десантування на ворожий автомобіль з подальшим його захопленням.
В цей момент я по справжньому відчув, що граю в Call of Duty і навіть невимушено в голос прозвучало «ВАУ!». Але з цим епізодом розробники теж до кінця не справились і в якийсь момент я вже просто втомився і хотілося, що б цей рівень нарешті скінчився.
І так з багатьма епізодами, десь не докрутили, десь затягнули без відчуття міри, що для серії дуже дивно, бо як правило на фокус-групах такі моменти видресировують дуже прискіпливо. В якийсь момент я взагалі подумав, що граю у стелс-шутер, бо рівнів в яких зайвий раз краще не шуміти тут ледве не третина.
Але один запам’ятовується по-хорошому, в якому ми граємо за Соупа та повинні обнишпорювати кожний закуток у пошуках ресурсів, що б змайструвати вибухівку чи димову гранату, що перетворює гру у ледве не виживач.
У грі є крафт, але в окремих місіях, а ігроладно цей епізод схожий на іншу гру Naughty Dog — The Last of Us. З інших приємностей, під час місії краще розкривають характери Соупа та Ґоуста і за цим просто приємно спостерігати.
Загалом програму-мінімум зі снайперськими місіями, обстрілом з літака та боса-танка гра виконує на хорошому рівні, але від найдорожчого блокбастера індустрії хотілося б дещо більшого.
Мрія пейзажиста
Окремо відзначити хочеться візуальну складову. Call of Duty вже давно не є відсталою у плані графіки, а пререндерені ролики часами так взагалі не відрізнити від реальності і їх комп’ютерність видають хіба що не до кінця реалістичні люди у кадрі.
Цього разу хочеться похвалити художників оточення, на деяких рівнях я зупинявся, просто що б поспостерігати за вітряками на полонинах Іспанії, чи вузенькими провулками прикордонного мексиканського містечка. А про місію в Амстердамі, впевнений, ви вже і так чули. Схожість справді вражає. Жаль, що у гру не додають фоторежим, фотографувати тут справді є що.
А грати цікаво?
Ігроладно гра не стала гіршою за інші частини серії у сучасному сетингу. Гра все ще коридорна, але інколи кидають у мініпісочниці, в яких можна трішки розважитися. Стріляти приємно, зброя відрізняється та може мати кілька режимів стрільби, а про крафт я вже згадував.
Також трапляється невеличка мінігра з правильним натисканням комбінації клавіш, та повернулося діалогове меню, яке було у Cold War, на сюжет жодного впливу воно не має, зате приємно потеревенити з начальством поки повзеш на пузі по вологій і холодній іспанській землі, ховаючись у високій траві від озброєних до зубів найманців закованих у товсту броню.
Окрім мультиплеєра та сюжету, ще завезли кооператив, а от зомбі цього разу на відпочинку. Проходження у мене зайняло 8 годин на нормальній складності, що в рамках серії не мало, Call of Duty: Vanguard я подужав за 6 годин.
Ще одна відмінність від Vanguard — робота з DualSense. У попередній частині вона реалізована трішки краще, але здебільшого це заслуга історичного періоду, а не виключної роботи команди розробників. Піднімаючи гвинтівку чи при прицілюванні прямо геймпадом відчуєш важкість зброї. У Modern Warfare II відсутній такий зворотний зв’язок, але стандартний набір спротиву курків та вібрація в залежності від типу зброї у грі є, що добре.
Про мультиплеєр додати нічого, я не великий фанат мережевих баталій, але думка фанатів розділилися. Одним MP нової частини подобається більше за попередницю, іншим менше, і лише час та з десяток балансних патчів покаже, чи потрапить мультиплеєрний режим Modern Warfare II до пантеону кращих в серії. Рейтинговий режим мають увімкнути вже наступного року.
Activision вже встигли повідомити, що Call of Duty: Modern Warfare II зробила найуспішніший старт в історії серії, а в PS Store гра теж побила кілька рекордів і не дивно, що Sony так вчепилася у серію й не хоче відпускати її до рук Microsoft.
Для серії гра не робить важливих якісних стрибків, а намагається розвивати ідеї закладені у перезапуску 2019 року. На жаль, гра розгубила те, за що серію полюбили, а наростити нові, більш реалістичні, м’язи ще не встигла і застрягла десь в самоідентифікаційному лімбі. Та попри всі проблеми, це все ще Call of Duty — дорогий блокбастер, який розважить вас стрімким сюжетом протягом кількох вечорів, і так же стрімко вивітриться з пам’яті за ті ж кілька днів.
