Новий фільм режисера Вільяма Юбенка «Територія зла» зібрав на знімальному майданчику братів Гемсвортів, але не того, найвідомішого, котрий грає Тора у кіновсесвіті Marvel, а Ліама та Люка. Серед інших виконавців можна помітити Рассела Кроу та Майло Вентімілью. У рецензії нижче розповідаємо, чому пристойний акторський склад не рятує ситуацію.
Плюси:
непогане технічне виконання; пристойний акторський склад; кілька напружених сцен, Гукс в гарнітурі потішила (див. основний текст)
Мінуси:
зайві сцени і безглузді діалоги (перші пів години можна сміливо видалити без шкоди для оповідання); забагато абсурдних дурниць; відсутність виразного антагоніста і слабка сюжетна лінія хлопця з гарнітурою та солдата у полі, яка зовсім не чіпляє; загальна банальність та карикатурність окремих моментів
«Територія зла» / Land of Bad
Жанр бойовик
Режисер Вільям Юбенк
У ролях Ліам Гемсворт, Люк Гемсворт, Рассел Кроу, Майло Вентімілья, Рікі Віттл
Прем’єра Vudu
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Команда з чотирьох бійців підрозділу «Дельта» вирушає на Філіппіни, щоб звільнити з полону оперативника ЦРУ, котрий шпигував за російським торговцем зброєю. Але на етапі стеження за останнім трапляється непередбачувана подія, коли прибуває загін терористів, що з криками «Аллаху Акбар» починає відрубувати присутнім голови мачете. Не в змозі терпіти таке криваве свавілля, американці вступають у бій з супротивником, сили якого явно переважають.
З повітря бійців підтримує розвідувально-ударний БпЛА MQ-9 Reaper, яким з військової бази в Лас-Вегасі керує огрядний капітан Едді Грімм та його помічниця сержант Ніа Бренсон. Але дуже скоро ситуація виходить з-під контролю, і рятувальники самі перетворюються на тих, кого треба рятувати. Підтримуючи зв’язок з сержантом Джей-Джеєм «Плейбоєм» Кінні, Грімм намагається зробити все можливе, щоб витягти стражденних з м’ясорубки.
Дивлячись на назву цього нехитрого бойовика, може виникнути думка, ніби кіно розповідатиме про росію. Але на щастя тут у нас черговий військовий екшн про доблесних американських солдатів у біді, на кшталт «У тилу ворога» (2001) з Овеном Вілсоном, «Уцілілого» (2013) з Марком Волбергом і ще цілого мішка подібних фільмів.
Режисер Вільям Юбенк до цього поставив дуже дивну наукову фантастику «Сигнал» (2014) та провальний глибоководний горор «Під водою» (2020). Сценарист Девід Фріджеріо колись написав скрипт під назвою «Taste for Blood», який викупила компанія фьодора бондарчука Art Pictures Group та на його основі зняла картину «Воїн». Можна собі тільки уявити, що за жалюгідний треш вийшов у підсумку. Загалом кінематографісти зірок з неба ніколи не хапали, і цей проєкт точно не стане проривом у їхніх кар’єрах.
Проблема в тому, що свої цілком благородні установки, які б конвертувалися нехай у до болю просте, але добротне екшн-кіно, автори реалізують коштом абсолютно примітивних засобів.
Там, де мали б бути напружені бойові сцени, глядачу пропонують не вигадливі перестрілки з якимись недолугими, кліповими вставками в слоумо. Там, де з’являються натяки на захопливу драматургію у стилі «Міцного горішка» (коли не знайомі між собою польовий боєць та його напарник з рацією/гарнітурою напереваги отримують проникливу, сповідальну взаємодію), виникає справедлива байдужість. Там, де від персонажа Ліама Гемсворта не лишилось би й мокрого місця, хлопець продовжує бігати собі по джунглях та відстрілюватись від поганців.
Окремої згадки заслуговує обстановочка на військовій базі в Лас-Вегасі, де для повноти картини не вистачає хіба що стриптизерок і доброго пива. Відповідально до роботи під час місій тут ставляться педантичний капітан у виконанні Рассела Кроу та його помічниця, копія Гукс з «Поліцейської академії». Всі інші, в тому числі місцевий полковник — суцільні дегенерати, які тільки й роблять, що безперервно дивляться баскетбол, ігноруючи вхідні телефонні дзвінки. І от на цьому крінжовому факторі ґрунтується кульмінація, коли рівень напруги, по ідеї, має бути максимальним, а натомість виникає здивування.
На десерт отримуємо видатний лайфхак, як вберегтися від вибуху: виявляється, під час ракетних обстрілів за відсутності адекватного укриття можна сміливо набирати воду у ванну та пірнати туди. А ще за день можливо двічі потрапити в полон до ворога і в прямому сенсі вийти сухим з води. А ще тут немає нормального антагоніста. А ще, а ще, а ще…
Ліам Гемсворт наче продовжує роль з других «Нестримних» та у свої 34 грає 27-річного типу шмаркача, з якого кепкують більш досвідчені побратими. Найстаршенький з братів, Люк, у якого з кар’єрою, не в приклад Крісу, повна біда, існує суто заради героїчної загибелі через дві хвилини після початку бойових дій. В Расселі Кроу нині важко побачити того, хто колись грав Максимуса в історичному епіку Рідлі Скотта, і це все, що можна сказати про його роль. Сцени в супермаркеті за участю актора, які монтажно чергуються зі сценами в філіппінському пеклі, це взагалі якийсь сюр.
Усі вищезгадані сумнівні моменти, яких у фільмічному просторі назбирається надто багато, добряче псують загальне враження від цілком нормального з технічного боку бойовика. Поряд з кращими жанровими представниками він не витримує жодної критики, враховуючи, наскільки жанр нині відрізняється від того, що було в епоху Шварценеггера та Сталлоне. Власне, увагу на це кіно варто звертати виключно шанувальникам невибагливих бойовиків десь з далекого минулого.
І це звучить трохи дивно з урахуванням того, що автори фільму намагаються зауважити, наскільки важлива роль безпілотників саме у сучасній війні. Що ж, кожному свідомому українцю це добре відомо і без посередніх американських бойовиків.