15 вересня на сервісі Prime Video вийшов драматичний фільм «За мільйон миль», заснований на неймовірній історії успіху колишнього астронавта NASA Хосе Ернандеса та його автобіографічній книзі «Дотягнутися до зірок». У цій рецензії розбираємось, чому успіх однієї маленької людини може стати великим натхненням для усіх глядачів.
Плюси:
легка та в цілому динамічна оповідь; цікава історія, заснована на реальних подіях; чудові акторські роботи від Майкла Пеньї та Рози Салазар; якісна гумористична складова, котра, втім, не заважає засвоїти головне
Мінуси:
у найсерйозніші моменти темп просідає, а іноді навпаки — події несуться галопом по Європах, що пояснюється необхідністю вмістити у дві години все важливе
«За мільйон миль» / A Million Miles Away
Жанр біографічна драма
Режисерка Алехандра Маркес Абелла
У ролях Майкл Пенья, Роза Салазар, Хуліо Сезар Седільо, Гаррет Діллагант, Мішель Крусік
Прем’єра Amazon Prime Video
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Малий Хосе змушений подорожувати по запиленим каліфорнійським плантаціям разом зі своєю родиною, адже це був єдиний доступний заробіток для фермерів-мігрантів із Мексики. Поки звичайні учні навчались собі у школі, втомлені мексиканські дітлахи відсипались на уроках і могли навіть пропустити їх через роботу.
Коли вчителька задає домашнє завдання написати твір на тему «Ким я хочу стати, коли виросту», натхненний польотом «Аполлону-11» на Місяць Хосе малює велику ракету та пише — «астронавтом». Хто б міг подумати, що наївна дитяча мрія перетвориться на мету усього життя. Та які шанси у скромного мексиканця обійти десятки тисяч конкурентів та одного дня справді здійснити космічну подорож?
«За мільйон миль» виходить у відповідний момент, щоб продовжити заданий нами та грою Starfield тренд на космічне кіно. Про такі біографічні стрічки заведено говорити, що вони надихають. Сюжети цих історій здебільшого передбачувані та невигадливі: явний аутсайдер вперто прямує назустріч своїй мрії, долає низку надскладних перешкод та в результаті переможно тріумфує.
Фільм без опору прямує добре протоптаною стежиною, але робить це на диво бадьоро, заряджаючи виключно позитивним настроєм.
Маленька перемога авторів бачиться у тому, що вони вирішили відмовитися від маніпулятивної драматизації та героїзації та видали емоційне, подекуди навіть легковажне кіно, котре ну дуже приємно дивитися.
Три десятиліття головний герой мріяв стати астронавтом, і можна тільки уявити, скільки зусиль він доклав, щоб одного дня NASA надіслало йому схвальний лист у відповідь. Та загалом усі ці надзусилля лишаються поза кадром або показуються епізодично. Деякою мірою через те, що 30 років життя якось мали упакуватись у стандартний двогодинний хронометраж.
Історія у фільмі зосереджується на урочистості духу, а не тіла. На цілеспрямованості та безмежній вірі у себе, а також надзвичайній важливості підтримки рідних. Без неї будь-який успіх просто неможливий.
Авторський підхід не припускає і відвертих зловживань темою расизму, адже навіть вона обігрується з дотепною комедійністю. Коли Ернандес був ще малопомітним співробітником Ліверморської національної лабораторії, місцева секретарка прийняла його за прибиральника і надала зв’язку ключів до усіх приміщень. Який космос, хлопче, йди-но прибери у кабінеті №125!
Сама ж історія успіху — благодатна, але вже надто заїжджена тема у кіно — подається зовсім не нав’язливо. Вона нічим не перевантажена та зворушлива.
Творці вдало абстрагуються від особливо драматичних моментів і не намагаються змусити глядача зайвий раз надто переживати за героя. Натомість вони приділяють чимало уваги рідним Ернандеса, усіляко підкреслюючи саме їхню важливість. Інколи родинні зв’язки виглядають так утопічно, що і сам Дом Торетто позаздрив би, та цей фактор не псує враження від перегляду.
Персонажі Майкла Пеньї та Рози Салазар, що грають подружжя, миттєво завойовують глядацьку прихильність, а їхні стосунки, мабуть, то найкраще, що є у фільмі.
Не в останню чергу герої виявилися настільки симпатичними саме завдяки виконавцям. Актори прекрасно взаємодіють у кадрі, хімія між ними дійсно відчувається. Пенья, котрий на другорядних ролях зуби проїв, нарешті отримує простір для цікавого перевтілення та використовує його на максимум.
Лайтовість та темп оповіді дозволяє творцям згладити гострі кути, не відволікатися на зайве та надати глядачу шанс просто добре провести час біля екрану. Навіть така важка і брудна робота, як збір винограду тут виглядає наче барвиста реклама якого-небудь Somersby.
При цьому нікуди не зникає чітке (і важливе) усвідомлення того, що для Ернандеса цей шлях був вкрай тернистим. Для того, щоб здійснити свою мрію, на певному етапі бідолашному довелося відрядитися до засніженого сибіру. Після таких тортур серйозні дядьки у суворих ділових костюмах точно не мали права не пускати хлопця у космос.