Спочатку горором «Запрошення» займався відомий режисер Сем Реймі, а зі сценарієм йому допомагав Роберт Таперт, серед популярних робіт якого затесалася, наприклад, «Зена — принцеса-воїн». Але через проблеми з розкладом їм довелося залишити проєкт, який затівався як сучасне переосмислення «Дракули» Брема Стокера. Натомість на позицію режисера покликали Джесіку М. Томпсон, для якої «Запрошення» — лише другий повнометражний фільм у кар’єрі після романтичної драми «Світло місяця» 2017 року. Розповідаємо в рецензії нижче, наскільки вдало їй вдалося реалізувати початковий задум.
«Запрошення» / The Invitation
Жанр горор
Режисер Джессіка М. Томпсон
У ролях Наталі Еммануель, Томас Доерті, Стефані Корнеліуссен, Алана Боден, Х’ю Скіннер
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Головна героїня фільму — дівчина Іві (Наталі Еммануель). Незадовго до початку історії вона стала сиротою через смерть матері. Батько Іві помер ще у її дитинстві. Більше родичів вона нібито не має. Проте дівчина проходить новомодний просунутий ДНК-тест — і виявляється, що вона має ще кузена Олівер (Х’ю Скіннер) з Великобританії. При зустрічі Олівер запрошує героїню на розкішне весілля в маєтку в Британії, щоб заодно познайомитися з родичами. І після приїзду на Іві відразу звертає увагу власник маєтку — аристократ Уолтер (Томас Доерті).
Проблеми фільму розпочинаються вже на стадії трейлера. Адже той спойлерить практично весь сюжет, не залишаючи ніякого простору для фантазії. Це дуже дивне рішення саме собою. Адже ще й перші дві третини «Запрошення» відчайдушно намагаються заплутати глядача своєю жанровою невизначеністю. Трейлер вбиває ці спроби миттєво.
Тут не йде мова про якусь зайву комплексність, якою часом люблять залучати до себе горори. Автори фільму начебто самі не знали, на чому хочуть сконцентрувати увагу глядача. До фінального акту «Запрошення» намагається бути водночас горором, романтикою, драмою та соціальним висловом про закриті громади та расові розбіжності всередині старих сімейств.
Показати хоч щось виразне з цього всього виходить лише у романтичної складової. Але це і зрозуміло, якщо згадати досвід режисерки. Все інше відчувається надто змученою суєтою, яка не несе ніякого навантаження для свідомості. Одні сцени змінюються на інші без жодних виразних намірів. Через це основна емоція під час більшої частини перегляду — це неприємний подив.
І це дивно, враховуючи, що в тому ж «Дракулі» Брема Стокера на рівні підтекстів ховається досить сильне смислове навантаження як мінімум про кровозмішання та хвороби, що передаються статевим шляхом. Авторам «Запрошення» теж ніби хотілося сказати підтекстами щось подібне, але це не виходить.
Навіть про очевидний троп із сучасною американкою в британському суспільстві, повному традицій та нюансів, тут дуже швидко забувають. І винна в цьому вищезгадана відсутність виразних акцентів у сценарії.
Через подібний підхід страждає і горор-складова, яка нібито мала стати головною у фільмі. Жодного справді страшного моменту у «Запрошенні» немає. А у фіналі на зміну жахам взагалі приходить екшн, причому досить посередній.
І тому незрозуміло, кому фільм взагалі можна порадити. Любителям романтичних історій буде незатишно через регулярні, нехай і не дуже успішні, спроби налякати. Фанатам горорів тут точно робити нема чого. Як переосмислення «Дракули» фільм просто не працює. А загальне жанрове асорті в результаті вийшло надто бляклим, щоб залучити хоч би своїм багатогранним поєднанням.
Рівень опрацювання фільму чудово характеризує вже одна зав’язка. У всесвіті «Запрошення» існує ультрасучасний ДНК-тест, який і родичів сповіщає про ваше існування у разі потреби, і повне генеалогічне дерево показує. Досить незвичайний момент.
Який далі в сюжеті, за винятком одного швидкоплинного моменту, який ніяк не впливає на загальну картину, не використовується. Тобто автори, намагаючись придумати нормальну зав’язку, дійшли переускладненого рішення, яке з іншими елементами картини ніяк не в’яжеться. І так майже з усім у «Запрошенні».
Красиві декорації старовинного англійського замку не мають гідного наповнення, щоб за ними були цікаво стежити. Фільм у принципі виглядає сіро і нудно, нехай показує розкішні місця. Але весь їхній блиск сходить нанівець через слабку режисуру.