Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Зараз не має недостачі в RPG на будь-який смак. Single, мультиплеєр та навіть ремастери, як от The Elder Scrolls: Oblivion. Але згадуючи останню помічаєш, що сучасним іграм чогось не вистачає, на відміну від тої самої Morrowind чи старої-доброї Готики. Саме про неї ми й поговоримо у цьому дописі.

Режисер пригод, або казка про слабкого персонажа

Важко описати те, що так приваблює в Готиці. Вона непомітно стає режисером пригод. Квести тут у своїй основі прості — знайди, принеси, передай. Але є одне велике «АЛЕ»! Вони складаються в комплексні історії, в яких може й не бути прямого оповідання через діалоги чи текст. Якщо в сучасних іграх щось подібне і роблять, то дуже спрощено. 

Найцікавіше, що працювати ці зрежисовані пригоди змушує складність, але на відміну від непереборної стіни високорівневих противників у багатьох RPG, у Готиці вона працює інакше. Тут складність не забороняє вам іти далі, адже завжди є рішення, які, по суті, дають інший тип геймплею. 

Можна, наприклад, накласти на Готику схему тих же імерсивних симів, які зазвичай пропонують пройти шляхом бою, стелсу чи розмов, якщо розробники про це подбали. Я б назвав це задокументованими можливостями, які ми очікуємо в більшості рольових ігор. І в Готиці все це реалізовано так чи інакше, але цінність гри в неочевидному шляху. 

Особисто для мене другі, звісно ж. І складність у Готиці саме про це. Можна перекачатися і піти напролом «танкувати», можна опанувати непросту бойову систему і перемагати без прокачки. А можна схитрувати, перемогти чужими руками, застосувати оригінальне закляття, залізти куди не можна таємними шляхами. Але в підсумку ви отримаєте свою особисту казку, для якої не потрібно багато тексту.

«Пізнання через геймплей» та сила в простоті

Скажімо, в чому відмінність Готики від інших ігор з фракціями? У простоті. Адже у багатьох RPG сценаристи прописують багато фракцій, на вас часто вивалюють тонни лору, через текст пояснюють політичний устрій світу, але в підсумку це лише заважає цілісному сприйняттю, а сама сюжетна система надто ускладнюється. А це цілком може призвести до помилок. 

У Готиці на тому чи іншому етапі гри ви переважно розбираєтеся з трьома фракціями. Візьмемо першу частину. Старий табір — панівна фракція у світі гри, вона торгує з королем і володіє найбільшою шахтою. Новий табір — скромніший, його тримають вихідці зі старого табору, які хочуть підірвати бар’єр.

У болотному таборі — секта, члени якої моляться своєму богу, а між цим курять траву і торгують нею з іншими таборами. Це, до речі, важлива деталь, ці табори — це не якісь містечка чи аванпости, які незрозуміло як взагалі функціонують і люди в них живуть. У кожному таборі свій побут, наприклад, у новому жителі вирощують рис і періодично грабують запаси старого табору. 

У другій частині той же табір найманців підтримується бунтівним фермером, який забезпечує провіант гільдії. Є такі, що працюють у монастирі, щоб прогодуватися. І це все не просто декорація. Коли ви почнете взаємодіяти з табором, вам, скоріше за все, дадуть якусь рутинну роботу. Коли приєднаєтеся до однієї з фракцій, то побуваєте на побігеньках, повоюєте з досвідченими воїнами й врешті-решт самі станете генератором певних ідей і порядків.

Тобто ви дізнаєтеся про соціальний устрій фракцій через геймплей, а не через текст. А запитавши когось на кшталт «що нового?», ви, скоріше за все, отримаєте не абстрактну інформацію про лор, а вам розкажуть про щось реально існуюче в ігровому світі, і це хвилює конкретного персонажа, який тут живе. Не чотири, не п’ять фракцій, а три, щоб не перевантажувати гравця зайвою інформацією.

До речі, квести в Готиці стартують не так, як у звичних RPG. Звісно, багато завдань можна отримати, просто запитуючи людей, але також часто вони запускаються радше як спонтанні події. Якийсь NPC захоплюється вашим вчинком і сам заводить розмову. Тут немає такої нісенітниці, коли за пару кварталів ви чуєте, як якийсь персонаж гукає «гей, сюди». У цьому перевага гри. Вона не примушує вас шукати активності, а сама втягує в них, коли ви просто існуєте в цьому світі.

Питання лута

Ще Готика хоча б частково вирішує проблему, яка мене прямо дратує в іграх. Вона підштовхує вас витрачати витратні матеріали, щоб ви не займалися накопиченням. Наприклад, магія в Готиці часто сильніша за звичайну зброю, але більшість заклинань записані на сувоях, які не вічні. Ви можете зробити з сувоїв руни, але це залежить від вибору вашого шляху, і деякі закляття ви напевно витратите раніше, ніж дізнаєтеся щось про створення рун. І це не так страшно, адже якщо ви пожертвуєте чимось дорогим, гра добре винагородить у відповідь. 

Наприклад, вогняний дощ допоможе розчистити цілий шматок локації, де ви б не змогли пройти, а ще дасть величезну кількість досвіду і лута, який нелегко добувати в Готиці, адже тут фактично немає фарму. Усі недружні NPC і монстри вмирають назавжди, і якщо ви знову когось зустріли на зачищених територіях, то це, як правило, обґрунтовано сюжетно. 

І так, це працює завдяки тому, що світ Готики невеликий, а значить його куди простіше показати в розмаїтті. Взагалі вважається, ніби в Готиці якийсь нефункціональний і неінтуїтивний інтерфейс, але це не так. Я, звісно, не про інвентар, він не дуже зручний, але при цьому простий, а вийшов таким через те, що гра спочатку заточувалася під геймпад. 

У вас спочатку немає жодної мапи, замість неї треба користуватися вказівниками або питати дорогу. Потім у Готиці мапу можна купити, і багатьом вона не подобається, тому що на ній немає жодних вказівників, крім вашого положення. І насправді це, навпаки, вчить вас краще орієнтуватися у світі. 

Згадайте першу Готику. Ви спускаєтеся з гір, і розробники спеціально підготували для вас установчий кадр, щоб ви могли з висоти оглянути весь ландшафт, усю область, де проведете перші години гри. Найпомітніший орієнтир — це, звісно, Старий табір. І коли ви отримаєте мапу, то вам буде нескладно розібратися, де знаходиться той же табір сектантів, адже таборів у світі всього три, і цей один із головних.

Усе інше, звісно, визначити складніше, але рано чи пізно ви натикаєтеся на якесь цікаве місце, але у вас не вискочить оголошення на весь екран, типу «ВИЯВЛЕНО НОВУ ОБЛАСТЬ». Натомість ви зіставите знайдений «лендмарк» із каракулями на мапі, і вона набуде для вас сенсу. 

У сучасних іграх у міру розсіювання туману додаються нові позначки та знаки питання. А в Готиці сама мапа ніяк не зміниться, залишаючись частиною ігрового світу, але її розуміння зміниться у вас у голові. Крім того, завжди зберігається відчуття, що її намалював реальний картограф. До речі, занурення додає ось ця зона на мапі. Вона покрита туманом через те, що небезпечна, і картографи туди просто не дійшли. Це круто, адже гра змушує вас розгубитися до фіналу і зіткнутися з невідомістю, так само як і на початку, коли ви нічого не знали про цей світ. 

А ще мапа нефункціональна лише на перший погляд, адже вона, навпаки, є доволі годною підказкою. Наприклад, у будь-якій іншій грі величезний водний простір навколо світу неявно позначає невидиму стіну. У Готиці ж межа силового бар’єру прямо окреслена на мапі, і в межах її завжди існує геймплей. Тобто ось цей водний простір можна досліджувати. І так, ви знайдете там дещо цікаве.

Загалом, коли я чую, що та чи інша гра про дослідження світу, то для мене така гра — це старенька, місцями крива німецька action-RPG. У ній усе дуже грамотно змішано, є дрібка системного геймплею і багато логічних ланцюжків у дизайні, які не рвуться завдяки тому, що світ невеликий. Так, якщо ви в таке не грали, то сьогодні сприймати оболонку Готики важко, плюс у ній на все життя збереглися всякі баги, але я не можу згадати серед action-RPG останніх років щось подібне, що просто працює на концептуальному рівні. 

Чому ж досі немає конкурентів?

На відміну від інших ігор, “Готика” не намагалася вразити графікою. Її світ — це не грибні пейзажі, як у Morrowind. Ще у 2001 році Piranha Bytes зрозуміли, що ігровий світ оживає не завдяки рельєфу, біомам чи будівлям, а завдяки людям, які в ньому живуть.

Показник того, як сьогодні розвивається цей напрям RPG — концепція Відьмака. Він жорстко зав’язаний на конкретних сюжетних розвилках, і немає відчуття, що ви до чогось додумалися самі. Так, вийшла непогана квестова система, але це більше заслуга сценаристів, які прописали гору контенту з виборами, а не ігрового дизайну загалом. 

Звісно, це й навряд чи можливо зробити, адже світ Відьмака надто великий, і просто складно пов’язати квести в якусь інтуїтивну геймплейну систему. Ну а про фракції в нинішніх іграх і говорити нічого. До речі, привіт, Cyberpunk. Так, цей чудовий блокбастер обійшла гра 20-річної давності, тому що в ній фракції працюють. Ось що творить маленький, продуманий світ.

Саме через масштаб відкритих світів ви тепер просто найманець, який виконує завдання різних угруповань, і це ні на що не впливає. А ще зауважу, що механіки навігації в порівнянні з Готикою в сучасних іграх дуже просіли й не підштовхують до вивчення світу. Хоча мені, наприклад, подобається режим дослідження в Assassin’s Creed Odyssey. Вам дають підказку, у якій місцевості шукати ціль, ви відкриваєте мапу, приблизно знаходите потрібне місце, припливаєте туди, і коли підберетеся ближче, запускаєте свого дрона-орла, який допоможе вам знайти того, кого ви шукаєте. 

Так, система все одно казуальна, але з урахуванням того, що в такому величезному світі просто неможливо запам’ятати й навіть візуально охопити всі лендмарки, це непогане рішення. Хоча, якщо ви забули, у першому Assassin’s Creed можна було вимкнути всі вказівники та орієнтуватися, просто уважно вчитуючись у діалоги та підслуховуючи розмови.

 

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.