Дописи 09.07.2024 о 08:30 comment views icon

Джеймс Кемерон – від Термінатора до Аватара

author avatar
https://secure.gravatar.com/avatar/6a9ae4a4ded1cdf62c643f0ef8d3a7f8?s=96&r=g&d=https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/06/no-avatar.png *** https://secure.gravatar.com/avatar/6a9ae4a4ded1cdf62c643f0ef8d3a7f8?s=96&r=g&d=https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/06/no-avatar.png *** https://itc.ua/wp-content/themes/ITC_6.0/images/no-avatar.svg

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Сьогодні хотів би поділитися з вами деякими думками про те в якому світі ми зараз живемо, чому він став таким та яке майбутнє може на нас чекати. І зробити я це планую у дещо незвичний спосіб, на прикладі всесвітньовідомого кінорежисера Джеймса Кемерона. Він є автором не тільки ряду культових стрічок, таких як Термінатор, Чужі та Термінатор-2, але й трьох найкасовіших фільмів у світі: Аватар, Аватар: Шлях води та Титанік, що займають відповідно перше, третє і четверте місце у рейтингу. Крім того, Кемерон також виступає у ролі сценариста, тобто є представником авторського кіно у світі блокбастерів. У чому ж полягає секрет такої успішності?

Думаю, що відповідь криється у чудовому відчутті Кемероном історичного моменту, умінні розпізнавати актуальні тренди та тенденції. Зняті ним фільми дуже сильно відрізняються один від одного, адже кожен з них відповідав своєму історичному контексту і тим уявленням, які свідомо або несвідомо поділялися масовим глядачем. Я не маю на увазі, що він є кон’юнктурним режисером без власної позиції, проте важко не помітити, як його стрічки синхронно змінювалися разом зі світом, який переживав постійні трансформації. Їхній успіх завжди був пов’язаний з актуальністю ідей, що режисер закладав у свої сценарії. Разом з тим, художня майстерність та технологічне новаторство Кемерона дозволило їм увійти в історію світового кінематографа, а не стати фільмами одноденками. Тож розгляньмо творчий доробок цього видатного кінорежисера на прикладі кращих його робіт і спробуємо за їх допомогою відрефлексувати той шлях, що ми пройшли за останні десятиліття та зробити висновки з цієї історії.

Термінатор і Холодна війна

Пропоную почати з першого успішного фільму Джеймса Кемерона Термінатор, який вийшов на екрани у 1984 році. Як на мене, це один з найбільш похмурих його фільмів. Більшість часу події відбуваються у темну пору доби, що цілком відповідає жанру тех-нуар до якого відноситься ця стрічка. На це однозначно вказує сам Кемерон давши таку ж назву нічному клубу, де відбувається перша зустріч Термінатора та Сари Коннор. Просто геніальна сцена, коли Сара скидає пляшку води на підлогу і нагинається, щоб її підняти, а в цей час повз неї проходить Термінатор. І тут фонова музика стає приглушеною та все сильніше чути тривожний дзвін. При цьому рухи людей, які танцюють, також сповільнюються і розвертаючись Термінатор помічає Сару Коннор, підходить до неї та наводить пістолет з лазерним прицілом. Все завмирає і коли Кайл Різ починає в нього стріляти, події набувають шаленого темпу.

Просто неймовірні кадри, проте повернемося до аналізу самої стрічки. Як я уже писав раніше, фільми Кемерона не можна аналізувати поза контекстом того часу, коли вони знімалися. Це був період, що дістав назву Холодна війна і характеризувався геополітичним, економічним та ідеологічним протистоянням між блоком НАТО та країнами Варшавського договору. Це був світ з чітко розділеними зонами впливу, куди входили США та їхні союзники, СРСР зі своїми сателітами, а також країни, які формально не приєдналися до жодного союзу та продовжували існувати в сірій зоні де періодично виникали військові конфлікти, революції та перевороти. А ще, це були часи президентства Рональда Рейгана, що самими американцями сприймаються не так однозначно, як в Україні. Для нас він був президентом, який проголосив СРСР «імперією зла», відмовився від політики розрядки та розпочав перегони озброєнь. Для американців Рейган більше запам’ятався своєю програмою скорочення державних витрат, зниження податків та дерегуляції економіки. Крім позитивного ефекту для бізнесу, така економічна політика призвела до росту дефіциту бюджету, скорочення соціальних видатків та збільшення впливу великих корпорацій.

Онлайн-курс повного дня Front-end developer від Mate academy.
Курс Front-end developer допоможе вам підготуватись до карʼєри в IT з нуля. На вас чекає багато практики та досвідчені ментори. .
Отримати знижку на курс

Цю зворотну сторону правління Рейгана і має на увазі Кемерон, коли показує похмурі та брудні вулиці Лос-Анджелеса, якими гуляють підозрілі перехожі та бездомні. Сам же Термінатор є метафорою людини-вбивці, таємного агента ворога в образі мережі Скайнет, що проник на чужу територію. Безжальний та бездушний кілер з яким не можна домовитися і єдиним виходом є лише цілковите його знищення. Саме таким ворогом для Сполучених Штатів у той час був Радянський Союз. Більше того, апокаліпсис, який відбувається в майбутньому у вигляді ядерних ударів та війни з роботами є відображенням тогочасних страхів Америки перед можливістю ядерної війни з СРСР. Що ж стосується штучного інтелекту, кіборгів та повстання машин, це не стільки передбачення майбутнього, як цікаві сюжетні ходи та відображення технофобії, що притаманна американцям, нації, яка зробила цифрову революцію та дала світу Кремнієву долину.

Чужі, як прояв американського імперіалізму

Після фільму Термінатор у 1986 році виходить сиквел Чужого під назвою Чужі. Ще одна стрічка про боротьбу добра зі злом, тільки цього разу його показано в образі інопланетної істоти, а не робота. На відміну від Чужого Рідлі Скотта де зображена природа зла і те, скільки біди воно може принести, якщо його вчасно не зупинити, фільм Кемерона є більше бойовиком ніж горором. У ньому браві космічні піхотинці летять на допомогу колоністам, що цілком відповідає відношенню Сполучених Штатів до країн третього світу в той час. У 80-х роках Америка активно підтримувала зброєю, грошима та інструктажем людей, які боролися проти ворожих до США режимів, а інколи і сама проводила військові операції. Наприклад, у 1983 році адміністрація Рейгана провела операцію з метою повалення лівого уряду на острові Гренада, що захопив владу шляхом путчу. Офіційним приводом компанії був захист життів 600 американських студентів.

Схожий сюжет ми можемо спостерігати і у фільмі, де є цинічна та жадібна корпорація, яка не зупиниться ні перед чим заради прибутків, а також солдати, грубі та самовпевнені. Проте б’ються вони заради високої мети, щоб врятувати колоністів. Незважаючи на те, що лейтенант повний ідіот, а командир та більшість десантників гинуть у першому ж бою з чужими, решта продовжує героїчно боротися жертвуючи власними життями заради інших, зокрема маленької дівчинки Ньют – єдиної колоністки, яка вижила. У цьому фільмі показано, що зло десь там на диких та непривітних територіях і під час протистояння з ним важливо не пустити його в себе та не принести його додому. Цей сюжет перекликається із стрічкою Рембо, яка була рефлексією на В’єтнамську війну та посттравматичний синдром у її ветеранів. Більше того, Джеймс Кемерон був сценаристом фільму Рембо 2, що вийшов за рік до Чужих.

Центральним персонажем стрічки є Еллен Ріплі, яка уособлює образ сильної жінки, такий притаманний багатьом фільмам Кемерона. Думаю, що це не тільки прояв феміністичних поглядів режисера, а й ідеальний прийом для поєднання любові, у такому випадку материнської любові до Ньют та здатності до самозахисту. Це те, яким добро і має бути – співчутливим та сильним. Але слід визнати, що у фіналі фільму Ріплі піддається спокусі помсти, коли зустрічає королеву чужих. Щоб врятувати Ньют, Еллен погрожує знищити яйця матки і та її відпускає, але Ріплі не втримується і починає їх палити та розстрілювати. Це був дуже імпульсивний та ірраціональний крок і до того ж не потрібний, адже все і так було б знищено від вибуху реактора. Більше того, витративши набої вона ставить під загрозу своє життя та життя дівчинки, коли матка намагається їх наздогнати. І хоча врешті решт Еллен вдається її вбити, вступивши у двобій та викинувши в космос, цього всього не сталося б, якби вона справилася зі своїми емоціями. Та з іншого боку, це дало нам змогу побачити захопливий поєдинок між Ріплі у вантажному екзоскелеті та королевою чужих.

Онлайн-курс повного дня Front-end developer від Mate academy.
Курс Front-end developer допоможе вам підготуватись до карʼєри в IT з нуля. На вас чекає багато практики та досвідчені ментори. .
Отримати знижку на курс

Термінатор 2 – Судний день, що не відбувся

Наступним у нашому списку йде Термінатор 2: Судний день, сиквел Термінатора, що вийшов у 1991 році. Та перед тим Джеймс Кемерон зняв стрічку Безодня (1989). Не самий його популярний фільм, проте він став таким собі тренуванням перед продовженням Термінатора. Уже тут з’являється ідея, що не все чуже та незнайоме становить загрозу. А справжня небезпека може йти не від ворога, а від того, хто має тебе захищати. В технічному плані “водяне щупальце”, яке проникає на платформу є прообразом рідкометалічного Т-1000. Якщо ж говорити про другого Термінатора, то незважаючи на те, що він зберігає певні елементи попередника, такі як робот-убивця, мережа Скайнет, майбутня ядерна війна, за тональністю це зовсім інший фільм. Центральну роль тут грають гуманістичні ідеї про цінність людського життя, любов та дружбу.

Доволі кардинальна зміна, що стала наслідком подій, які відбулися у другій половині 80-х років. На міжнародному рівні були проведені зустрічі між Рональдом Рейганом та Михайлом Горбачовим, що призвели до підписання в 1987 році Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між СРСР і США. У самому Радянському Союзі настав період гласності та перебудови. Мало хто вірив у розпад СРСР, але дух змін витав у повітрі і це знаходить відгук у самому фільмі. У ньому вже немає такого відчуття приреченості, яке було притаманне першому Термінатору. Сара Коннор постійно повторює, що долі не існує і ми самі є творцями свого майбутнього. Також у цьому фільмі першопричиною майбутнього геноциду є самі люди, а точніше вчені, які розробили нейропроцесор та створили мережу Скайнет. Проте її творець Майлз Дайсон отримує шанс виправити помилку та ціною власного життя знищує усі розробки. Тут Кемерон вустами Сари покладає вину за розробку ядерної бомби і, як наслідок, за можливість ядерної війни на саму Америку. Він показує, що людство саме винно у своїх бідах, проте воно ж і може їх подолати.

Важливим елементом сюжету є T-800, Термінатор, місією якого є захист Джона Коннора від Т-1000, ще більш досконалого убивці, що може не тільки маскуватися під людину, а й приймати різні форми. Ідеальний ворожий агент з яким майже неможливо боротися. Але саме за допомогою T-800 його вдається знищити, тобто ця перемога стала можлива завдяки союзнику в стані ворога. Так, знайшовши друга серед ворогів, Джон зміг змінити майбутнє людства. З месії, що мав повести його на війну проти машин, він став спасителем, який проповідуючи любов, повагу до людського життя та неприйняття насильства відвернув майбутній апокаліпсис. От тільки для Термінатора місця у цьому майбутньому уже немає, тому він мусить згоріти в лаві розпеченого металу, а ми можемо спостерігати епічну сцену з піднятим вверх великим пальцем. Цим режисер показує, що технологічний прогрес не завжди є виходом, а відмова від нього може врятувати людство. Ось такий новий світ Джеймса Кемерона, який знаходить розвиток у його майбутніх фільмах.

Правдива брехня ейфорія від перемоги

І новий світ дійсно з’явився, коли 1 липня 1991 року було розірвано Варшавський договір, та зрештою розпався і сам Радянський Союз. Холодна війна закінчилася перемогою Сполучених Штатів Америки, що стали світовим гегемоном нового глобалізованого світу. Це був період ейфорії від перемоги ліберальної демократії та капіталізму над комунізмом, час великих сподівань і мрій на краще майбутнє для всього людства. Бізнес радів від неймовірних можливостей, які перед ним відкривала глобалізація та цифрова технологічна революція з її персональними комп’ютерами і мережею Інтернет. Люди були в захваті від можливості вільно подорожувати світом та відвідувати країни, де вони і не мріяли побувати. Здавалося, що уже ніхто і ніколи не зможе кинути виклик цьому американо-центричному світу.

І хоча з розпадом СРСР загроза тероризму у світі нікуди не поділася, до того ж відбувалися війни під час розпаду Югославії, Америка не відчувала для себе загрози. Це сьогодні росія здатна почати повномасштабну війну і Західний світ нічого не може вдіяти, але тоді Сполучені Штати зупинили війну на Балканах і росія змушена була з цим змиритися. Така атмосфера повної безтурботності відчувається у фільмі Кемерона Правдива брехня, який вийшов у прокат в 1994 році. Цей комедійний бойовик показує терористів як карикатурних та недолугих негідників, що хочуть помститися Америці підірвавши ядерні боєголовки. Але головний герой, спецагент Гаррі Таскер убиває їх направо і наліво ламаючи шиї, розстрілюючи з автоматичної зброї та навіть з кулемета реактивного винищувача. Ніщо не здатне його зупинити: вибух ядерної бомби – не проблема, головне прикрити очі. А у фіналі стрічки він рятує дружину, дочку та усіх громадян. Просто апофеоз американського духу, могутності й відваги.

От тільки цей період тривав не довго та вже в кінці 90-х стає зрозуміло, що США починають потроху втрачати свій вплив та ауру непереможності. Першого серйозного удару було завдано 11 вересня 2001 року. Розмах та руйнування, яких зазнала Америка шокували весь світ. Напевне від цієї дати можна вести відлік початку кінця панамериканського світу. Як же так сталося, що США настільки швидко за історичними мірками втратили здавалося б беззаперечне світове лідерство? Як не парадоксально, але головною причиною цього була сама перемога та неможливість довгострокового світового панування зі збереженням демократичного ладу. Скоріш за все, основну роль тут грає людська психіка. Коли у країни зникає зовнішній ворог, вона починає шукати ворогів внутрішніх.

Цим можна пояснити таку популярність шпіонських фільмів 90-х та 2000-х, де головним антигероєм виступає власна держава. У цій ситуації виникає подвійний ефект, коли з одного боку немає причини тратити величезні кошти на оборону та спецслужби через відсутність очевидної загрози, а з іншого, їхній авторитет стрімко падає. Виходом з цієї ситуації може бути консолідація влади і перехід до авторитарного чи диктаторського режиму зі збільшенням впливу силових структур, які відповідають за внутрішній контроль. Таким шляхом пішов Стародавній Рим, коли з республіки перетворився на імперію, щоб утримати завойовані території. Проте Америка та країни ЄС продовжували йти шляхом демократії, тому члени НАТО за власною ініціативою, що відповідала бажанню виборців починають позбуватися воєнного потенціалу, який був накопичений за попередні десятиліття.

Ще одним наслідком легковажного ставлення до своєї безпеки були величезні інвестиції та переміщення промисловості до Китаю, який, попри те, що провів ринкові реформи, так і залишився тоталітарною країною під керівництвом комуністичної партії. Сюди ж можна віднести інвестиції у нафтогазову галузь росії та надання технологій для модернізації її воєнно-промислового та аерокосмічного комплексів. Усе це виглядає безумством з погляду сучасності та, на жаль, це не вперше, коли Західні країни роблять таку помилку. Адже за допомогою їхніх спеціалістів та технологій Радянський союз провів індустріалізацію і побудував сучасну на той час промисловість у 20-ті та 30-ті роки минулого століття.

Така поведінка стала наслідком ейфорії, яка настала на Заході після розпаду Радянського Союзу. Здавалося, що з перемогою ринкової економіки та демократії над тоталітарним, держплановим СРСР прийшов час тріумфу лібералізму. Це виражалося не тільки у сумнозвісній роботі Френсіса Фукуями “Кінець історії”, а й у суспільних настроях в цілому. Набув популярності універсалістський погляд на людину, що вказував на загальну схожість між нами не залежно від раси, культури чи місця проживання. З чого робився висновок про універсальність ліберальної ідеї загалом. Вважалося, що досить підтягнути інші країни так званого третього світу до економічного та технологічного рівня розвинутих країн і у них автоматично настане демократія та свобода. Розпочався період глобалізації, який на жаль не виправдав цих сподівань і надій. Важко сперечатися з тим, що люди в цілому схожі один на одного, проте нашою ключовою рисою є адаптивність. Ми здатні пристосовуватися до досить широкого спектра умов, які породжують надзвичайне різноманіття соціумів на Землі. Виявилося, що географія, екологія, традиції та культура можуть бути суттєвими перепонами на шляху до змін. А ще не забуваймо про авторитарних лідерів та диктаторів, які не збиралися так просто віддавати свою владу і планували утримувати її навіть ціною економічного розвитку та майбутнього власних країн. Це стало зрозуміло досить швидко, але відмовлятися від власних ілюзій не так просто, особливо, якщо вони приносять багато грошей.

Титанік, в очікуванні катастрофи

Проте я відволікся від огляду фільмографії Кемерона. Не знаю, чи це було його надзвичайне чуття, чи просто збіг обставин, але у 1997 році виходить фільм Титанік, що може слугувати метафорою катастрофи, яку зараз переживає Західний світ і в першу чергу Україна. Звісно, величезну популярність цьому фільму приніс сюжет про трагічне та заборонене кохання між людьми різного соціального статусу, а також гра юних Леонардо Ді Капріо та Кейт Вінслет. Проте історія про трагедію, причиною якої стала людська зарозумілість породжена власною величчю була центральним елементом цієї стрічки. Спочатку її відчули нижні палуби, які першими прийняли удар на себе у той час, коли люди нагорі ще не усвідомлювали усю небезпеку, яка на них чекала і те, що корабель уже приречений. Але коли масштаб катастрофи став зрозумілий усім, почався хаос та паніка в яких проявилася вся велич та ницість людської натури. Усе це відбувалося під сумну мелодію скрипок, яка була неначе реквіємом за тими, хто ось-ось мав загинути.

У фіналі показано сцену, де люди що вижили чекали на допомогу від човнів, які були неподалік. Проте ніхто не прийшов, а коли нарешті приплив один човен, було уже запізно. Це звучить як вирок цивілізованому світу і цей вирок історія уже зовсім скоро приведе до виконання. Титанік був ідеальною моделлю тогочасного суспільства, та й не тільки тогочасного і на своєму прикладі показав увесь жах та трагедію людських доль, коли цивілізація зазнає краху. На жаль, це похмуре попередження попри всю популярність фільму так і не було почуте.

Відверто кажучи, США проспали терористичну атаку 11 вересня, а потім, коли війна в Афганістані та Іраку пішла не за планом, у американському суспільстві стала популярною теза, що всі проблеми від Америки. Взявши на озброєння цю позицію, колишній президент Сполучених Штатів Барак Обама встановив курс на скорочення американського впливу у світі. Так відбулася кардинальна зміна у самопизиціонуванні США, від думки про те, що Америка несе світу свободу та справедливість до висновку, що в усьому винні американці та Західна цивілізація. Як на мене, ні те ні інше твердження не є істинним. Герберт Макмастер у своїй книзі “Поля битв. Боротьба за захист вільного світу” називає таку ситуацію стратегічним нарцисизмом. Цей комплекс вини породив сучасний антиімперіалістичний дискурс на Заході, в рамках якого і був знятий фільм Кемерона Аватар, який вийшов у прокат в 2009 році.

Аватар і американський антиімперіалізм

Важко знайти два більш несхожі фільми ніж Аватар та Чужі, хоча і зняті вони були тим самим кінорежисером. Спільного у них хіба що нелюбов до корпорацій, яка для корпоративної Америки є константою у всі часи. Але коли ми поглянемо на військових, то з героїв, що борються за життя мирних людей та їх свободу, у фільмі Аватар вони перетворюються на звичайних найманців, воєнних злочинців, які знищують гуманоїдну расу на’ві з планети Пандора заради цінного мінералу анобтаніум. Тут ми бачимо посилання і на трагічну історію індіанців, і на колонізацію європейськими імперіями інших континентів. Хоча більшість землян сприймає планету Пандора та її мешканців як велику загрозу та небезпеку, сам цей світ, коли ми занурюємося у нього, схожий на Рай, який скоро буде втрачено.

Місцеве плем’я людиноподібних істот показано неймовірно привабливим та благородним, особливо у порівнянні з жахливим та жорстоким інопланетним вбивцею з фільму Чужий. Водночас, коли Земля переживає занепад, на’ві живуть у гармонії з природою та надзвичайно бережно ставляться до її ресурсів, що однозначно вказує на екологічний тренд сучасного світу. На додаток, ні людська наука, ні технології не можуть їм щось запропонувати, вони все отримують від співпраці з іншими живими істотами через своєрідний нейронний інтерфейс, нервовий відросток, який дозволяє їм спілкуватися зі всепланетною нейронною мережею дерев, з тваринами Пандори і між собою. Увесь конфлікт у фільмі відбувається між органічним та механічним. Усі ці людські механізми більше не приносять добро, а є джерелом руйнувань та страждань.

У цій стрічці Кемерон викриває людську технологічну цивілізацію, яка базується на екстенсивному споживанні ресурсів та нещадній експлуатації природи. Така жадоба породжує жорстокість і неминучий конфлікт з на’ві, який провокують самі люди. Проте у фінальній битві богиня-матір Ейва повстає проти землян, що дає нам чіткий сигнал від режисера про катастрофічні екологічні наслідки впливу людини на природу. Водночас, екосистема Пандори є прикладом фантастичних можливостей органічної матерії, яка за своєю складністю не поступається, а інколи і перевершує людські технології, тобто є їх альтернативою. Це може бути ознакою того, що сучасна механістична цивілізація буде трансформуватися у біотехнологічну, якщо найближчим часом у цьому напрямку відбудеться нова наукова та промислова революція.

Також важливо зазначити, що крім конфлікту людей та на’ві у фільмі відбувається внутрішній конфлікт між землянами. Першими, хто кинув виклик військовим та корпорації були вчені. Це доволі нетипово для фантастики, де науковці дуже часто працюють на сили зла, а то й самі є ними. Така зміна відображає ліві тренди в американських університетах та серед дослідників, які нерідко відмовляються працювати у проєктах, пов’язаних з військовими розробками. Сама ж компанія, яка здавалося повністю контролює своїх найманців, на піку конфлікту розуміє, що не здатна зупинити бійню, навіть якби і захотіла це зробити.

Центральним персонажем фільму є Джейк Саллі, колишній військовий, який погоджується стати шпигуном і таємно від вчених збирати розвідувальні дані про Оматікайя. Але чим довше він знаходиться серед них, тим сильнішим стає його зв’язок з на’ві, особливо коли він закохується в Нейтірі. Так Джейк непомітно для себе перетворюється на подвійного агента, що мусить зрадити людей заради свого нового народу. Знаючи тактику та слабкі місця землян він допомагає здобути перемогу у битві та повністю відкинувши своє людське єство і перемістившись у тіло аватара стає новим главою Оматікайя. Тут, на мій погляд, режисер робить невтішний для людства висновок про неможливість кардинальних змін без фундаментальної перебудови людини як виду.

В цьому плані продовження франшизи Аватар 2: Шлях Води (2022) не додає чогось суттєво нового. Ми бачимо подальше розширення світу Пандори та пов’язаної з ним екологічної тематики. Хіба що можна відзначити факт повернення корпорації RDA зі ще більшим флотом, щоб підготувати Пандору до колонізації людьми через усе гірші справи на Землі. Так стає зрозуміло, що то була лише перша битва, а війна ще не завершена і вона обіцяє бути масштабною та кровопролитною. Цього разу земляни є більш підготовленими і навченими на попередньому досвіді та використовують рекомбінантів – штучно вирощених на’ві, в яких імплантовані розум і спогади загиблих солдатів-людей.

Трохи геополітики наостанок

Події Аватара до болю нагадують російсько-українську війну, з шоком від її початку, ейфорією від перших перемог та теперішнім розумінням небезпеки і сили ворога. Особисто я не вважаю антиколоніальний дискурс чимось не потрібним чи якоюсь дурницею. Це не просто виверти сучасних західних інтелектуалів, а корисна дискусія, що необхідна для переоцінки історії Західної цивілізації у якій було багато темних та кривавих сторінок. Проте у світі продовжують існувати такі жорстокі, неоімперські режими, як путінська диктатура в росії. Тепер уже розуміло, що Путін хоче повернути їй не тільки кордони колишнього Радянського Союзу, а й геополітичний вплив у світі, тобто повернутися у минуле. Таку саму ідею виношував Адольф Гітлер, що прагнув побудувати тисячолітній Третій Рейх, як реінкарнацію Римської імперії. Та це було не можливо і тому він зазнав поразки. Сподіваюся цей закон історії спрацює знову.

Але крім росії існує ще одна потужна, тоталітарна країна з диктаторським режимом у вигляді сучасного Китаю. Як колись Радянський Союз, він намагається стати другим полюсом у новому біполярному світі. Ідеальною для нього була б ситуація, за якої він отримує дешеві ресурси від росії, Ірану чи африканських диктатур, а технології та інвестиції від розвинутих країн. Їм же усім він і надалі хотів би продавати промислову продукцію, підтримуючи високі темпи економічного росту. Тобто, з одного боку, ти контролюєш різноманітні одіозні режими, які знаходяться під санкціями та не можуть вільно торгувати з розвинутим світом, купуєш у них ресурси за безцінь, а сам продаєш їм готову продукцію за завищеними цінами, щоб підтримувати ці країни на плаву та використовувати їх для послаблення Заходу, а з іншого боку, торгуючи із тим самим Заходом, розвиваєш власну промисловість та технології.

Ця держава, що помішана на контролі над власним населенням буде намагатися контролювати й зовнішній світ. До тепер Китай намагався використовувати легальні (економічні, політичні) або напівлегальні (крадіжка інтелектуальної власності, кібератаки) методи впливу на інші країни. Та зі сповільненням власної економіки та збільшенням невдоволеності союзників його економічною політикою, що все більше нагадує неоколоніалізм, він буде вимушений застосовувати військову силу. Для цього потрібно зруйнувати міжнародне право, поставити Захід в критичну залежність від китайських технологій і продуктів та здобути паритет у військовій потужності. Здійснення цих планів дасть змогу Китаю максимально використовувати власний потенціал у цьому протистоянні, кінцевою метою якого є відновлення китайської імперії у сучасному форматі та реванш за «століття національного приниження» (період з 1840-х рр. до заснування КНР в 1949 р.).

Але ця схема можлива тільки за умови, якщо США визнають такий статус-кво. Та для цього їм потрібно відмовитися від власної домінантної ролі у світі та від ідеї про універсальність демократії і прав людини, що спричинить не тільки репутаційну поразку, а й моральну. Раніше така ситуація призводила до глобальних воєн та переділу світу, але з винаходом ядерної зброї це стало проблематичним. Ми живемо у небезпечному і жорстокому світі, що схожий на Пандору Джеймса Кемерона і в цьому ключі його фільми не втрачають актуальності. Це час, коли формується новий світовий порядок та створюється новий баланс, що буде знайдено у локальних війнах на зразок російсько-української. Ті, кому вдасться відбитися, будуть прийняті у коло Західних союзників або і надалі залишатимуться у сірій зоні, отримавши певні гарантії безпеки. Якщо ж якась країна зазнає поразки, то вона буде поглинута світом диктатур, що може принести їй мир, проте не розвиток.

Новий світовий баланс буде схожий на період Холодної війни з безпечними зонами, що контролюються великими ядерними державами та сірою зоною постійних конфліктів і протистоянь. Але будуть і відмінності, коли основні гравці на міжнародній арені все більше вдаватимуться до економічних воєн та кібератак. Можливо, майбутні історики назвуть цей новий світовий порядок періодом Гібридної війни. Це буде довготривале протистояння на десятиліття, у результаті якого і визначиться переможець. Часто можна почути, що демократія обов’язково переможе тому, що вона демократія і цього уже достатньо. Та це звучить занадто оптимістично. Для перемоги потрібно досягти не тільки економічної чи технологічної переваги, а й моральної.

Саме цінності є основною перевагою Західних союзів, адже вони дозволяють зберігати єдність у важкі часи і не розмінюватися на тимчасові вигоди. Зі свого боку союзи диктаторів існують доти, доки це вигідно обом сторонам, але досить швидко розпадаються, коли ситуація змінюється. На жаль, саме відданість спільним цінностям виглядає Ахіллесовою п’ятою демократичного світу на даний момент, але будемо сподіватися, що він вистоїть перед натиском популізму та егоїзму, що прийнято називати Realpolitik і доведе свою перевагу над світом, який зневажає права людини, її свободу та гідність. А також я сподіваюся, що якраз про таку перемогу ще встигне зняти свої майбутні фільми Джеймс Кемерон.

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Loading comments...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: