Ігрова індустрія завдає удару у відповідь: ремейк, ремастер та ребут псують та принижують твоє геймерське дитинство/юність/зрілість?

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Візьми участь у конкурсі та виграй ігрове кермо G923 від?

Що робити, коли твоє життя не грає яскравими барвами як раніше? Ну, пам’ятаєш ті золоті часи? Хочеться туди, де емоційний пік відчуттів і почуттів дарував оманливу візію світлого майбутнього як в улюбленій «совєтській» фантастиці? Для когось ця синя пігулка – комп’ютерні ігри. І не ті, що зараз: бездушні онлайн-смітники чи донатні «казино», за які просять грубі гроші. Де піратська романтика? Прикрий лисину банданою та відійди від торрент-клієнту! Сьогодні, ти приймеш червону пігулку! Welcome to the new reality, містере %username%!

Автор цих рядків також полюбляє щемливе відчуття ностальгії, але заради об’єктивності (або хоча б її імітації) в цій статті ми розберемо такі явища ігрової індустрії як ремейк, ремастер та ребут. Це, безумовно, і частина її майбутнього на найближчі роки-десятиліття. Бо власне по-іншому бути і не могло, це як проводити аналогію із кіноіндустрією початку 00-х рр. третього тисячоліття. Бо, як на мене свого піку вона досягла ще у 80-х та 90-х рр. А після починаються: паразитування на відомому тайтлі, самоповтори, перевипуски у FullHD/4K на різного роду носіях і т.д.

Щоб бути точними в дефініціях:

Ремейк. Стара пісня на новий лад з урахуванням науково-технічного прогресу, нових стандартів геймдеву та трендів сучасності. Завдання одне: «продати» стару гру новій аудиторії.
Ремастер. Найбільш лайтовий варіант серед усіх, бо зміни мінімальні, естетика гри зберігається, акцент робиться на тому, щоб гравцеві було зручно і комфортно грати в стару-добру гру.
Ребут. Перезапуск із знайомими персонажами та у звичному сетингу, але без прив’язки до події минулих ігор серії, або ж повним їх ігноруванням. Те, що називається каноном перестає мати відношення до таких творів. Або в разі комерційного успіху, «паперєднікі» будуть забути.

Давайте перевіримо практичним шляхом, на цілком конкретних прикладах, як це все працює і відчувається. Чи можна ввійти двічі в одну ріку? Або отримати той самий захопливий та незабутній досвід ще раз?

Call of Duty: Modern Warfare Remastered (2016) vs. Call of Duty 4: Modern Warfare (2007)

Щоб не повторюватись про оригінал, раджу вам почитати мої думки про нього ТУТ. Ремастер, що побачив світ майже 10 років потому – вже, звичайно, не вражав аж так. І це було скоріше доповненням до нової частини серії CoD, але чи був він поганим? Ні. Ми дивимось на нього презирливо, бо вже грали в цю гру, нічого нового вона нам вже не продемонструє. Проте демонструє. Це файний current-gen, просто для аудиторії, яка не грала в оригінал і не має синдрому каченяти. Без жодних упереджень сідає та грає. І як і тоді, отримає купу задоволення. Інший геймер, але не ти, шановний читачу. Це може ранити тендітну душевну конструкцію, але це факт.

Єдиний мінус, це трохи кривенька оптимізація, але до заліза гра все одно відноситься досить лояльно. Привіт, Alan Wake 2! Шикарний мультиплеєр взагалі без жодних змін, такий же ураганний екшен. Але і оригінал, треба сказати, і зараз збирає народ на серверах. Це правда. Так само правдиво рахунок на свою користь у протистоянні відкриває ремастер.

Grand Theft Auto: The Trilogy — The Definitive Edition (2021) vs. Grand Theft Auto: The Trilogy (2001/2002/2004)

Ну, що заробимо легкі грошенята на ностальгії, перевипустивши культову трилогію на новому ігровому рушії? Власне, а що тут поганого? Тим більш, що мода на ремастери може непоганого капіталізуватися. Ви можете скільки завгодно займатися онанізмом рев’ю-бомбінгом трилогії, але вона є. Її не можна «заCANCELити»… хіба просто розумно пройти повз.

От що за емоційні гачки, які не дають Вам то зробити? Ностальгія, коли ти закинувши портфель після школи сідав за комп і втрачав себе у віртуальній реальності на теренах неонового Вайс-сіті чи цілого штату Сан-Адреас, який намагався вмістити в собі всі кліше про Америку того часу? Так, було файно. Але розробники просто хочуть робити продукт і заробляти на тому, а не плювати тобі в обличчя.

Ігроіндустрія – це великий бізнес, тому тут недоречно розказувати про наявність загадкової душі у ААА-тайтлах. Чіткий бізнес-план, так. А все інше ми самі собі вигадуємо, інтерпретуємо, відчуваємо і т.д.

Повертаючись до ігор, із так-сяк зробленого у новій трилогії: це загадкове освітлення, яке робить персонажів дуже «чорними», а у випадку з Сан-Адреас – це взагалі спотворює обриси персонажів. Відтінок шкіри, так, червонуватий. Не без цього. Проте в налаштуваннях все це можна звести до нормальності. І є «руки-базуки» у Райдера, так. Маленькі технічні та інші недоліки також на місці. Оптимізація наче гуд, проблем помічено особисто мною не було. Але ось така «косметика» зробить їх більш привабливим для нового покоління геймерів, які гідно оцінять (чи ні) культову трилогію, про вплив якої не сказав хіба лінивий. Додали контрольні точки в місіях – це геймплейна знахідка.

P.S. Місія з легендарним сумнозвісним вертольотом проходиться дуже легко, до речі. Так само легко нова генерація подвоює рахунок.

Crysis Remastered (2020) vs. Crysis (2007)

Ще один герой минулої моєї статті, який свого часу став ігровим бенчмарком на роки вперед. А що геймплей? То як приємний бонус. Ні сюжет, ні сетинг, ні щось ще не можуть перевершити графічну складову. Цього разу дива не сталося. Ні, звичайно, запустивши її на налаштуваннях з меметичною назвою тих давніх часів Can It Run Crysis?, графіка тебе ще здатна дивувати. Все інше зазнало лише незначних, косметичних покращень, це ремастер у чистому вигляді.

Так, баги присутні. Але вони не критичні. Друже, згадай наш «S.T.A.L.K.E.R.: Чисте Небо» з десятьма, КАРЛ!, патчами для його комфортного проходження. Плюс тепер для запуску не потрібен космічний апарат NASA. В 2024 році тепер є нові бенчмарки. Так, Alan Wake 2?

Тож навіть, якщо в пориві ностальгії хочеться знову пригод на тропічному острові з анігіляцією прибульців та недружніх півчнічно-дикаторських пик, то краще одразу перейти до ремастеру. Тим більш вся трилогія піддалася оновленню. Друга частина, можливо, в чомусь навіть стала ще кращою. Та не хвилюйся, той самий саунд на місці. Третя ж і зараз виглядає досить непогано, тому тут опціонально. Підкинь монету чи що. А на табло: хет-трик.

Dead Space (2023) vs. Dead Space (2008)

Зайдемо із козирів? Один з найкращих ремейків сьогодення. Жахливо… атмосферний. Як і класичний хоррор десь у космосі. Більше 15 років тому ми блукали по космічному кораблю, названого на честь відомого японського астрофізика та інженера. Гра з дорослим рейтингом R (18+), яка надихалася іншими відомими франшизами сама стала медіафраншизою. До речі, від мовчання ягнят головного героя у дусі Гордона Фрімена розробники відмовилися. І Айзек Кларк тепер слова промовляє, ба навіть із них простенькі речення складає. Неймовірний прогрес!

Але багато недоліків оригіналу ЕА таки прибрала геть, а сильні сторони не чіпала. Бо коли щось файно працює, не лізь! Вийшло, дійсно, ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ гри, а не тільки її графічне оновлення. Забрати вас з реальності на 17-20 годин – це ну-у-у дуже просто для неї. Гра не ідеальна, ні. Наприклад, хтось закидав Айзеку, що у ремейку він «…парубок моторний», але згадайте про Resident Evil 4 і її порт на ПК у 2007 році. Бігти та цілитися одночасно? Ха-ха-ха. «Покер» на користь новеньких.

Resident Evil 4 (2023) vs. Resident Evil 4 (2007)

Ось і до неї ми докрокували. Зізнавайся, це було твоє guilty pleasure? Один з найгірших портів на ПК ever. Але це було садо-мазохістьке задоволення, коли навіть криворукі аутсорсери не змогли «вбити» ВЕЛИКУ гру. Бог з нею, з тою графікою, але ж управління. Зараз в це грати просто фізично неможливо. Без живого ентузіазму як в ті часи. А новому поколінні – це взагалі здаватиметься ідіотичним дозвіллям, бо є ремейк. І він – прекрасний!

Сама по собі RE4 являла вершину тогочасного survival horror, а тепер це еталон, загорнутий у current-gen графіку і з відточеною геймплейною складовою, у яку розробники додали, дійсно, цікаві рішення. Можливо хтось скаже: ну, тепер це якийсь коридорний шутер, а не RE! Це викликає подив, бо починаючи з п’ятої частини симбіоз цих жанрів нікого не дратував. Дратувала Ешлі, але тепер на поталу сучасним трендам їй віддавати наказали… не можна. Це викликає посмішку. Зміни в ігровій механіці принесли ще й, наприклад, режим стелс. Але от що можна було б взяти в оригіналу, так це моменти контролю бою з натовпом. Тут це більше шутер, дійсно. Майже 17 років тому потрібно було економити кожну кулю, і думати, що стрільнувши в ногу, ти призупиниш одного лютого іспанського кріпака, і буде тобі час на хедшот для другого ворога, поки третій тільки виглядає з-за кутка. Багато загадок також тут інколи слугують радше розтягуванням хронометражу, ніж є чимось цікавим.

У підсумку, це майже ідеальний ремейк. «Бідна» ПК частина 2007 року знову як страшна подружка на тлі симпатичної капітанки команди з чирлідингу. Але твої спогади ніхто не забере у тебе. Хочеш грай у неї, вона тримається на «ура». Запас міцності у неї ще на десяток років. Культова гра… з тією самою душею. А ось рахунок вже розгромний:

Mirror’s Edge: Catalyst (2016) vs. Mirror’s Edge (2009)

Це порівняння вже відбулося в рамках ось цієї статті та коментарів під нею, тож не хотілося б повторюватися багацько разів. Та заключний «двобій» все ж таки «розмочить» рахунок на користь команди оригіналів. В цьому випадку, це м’який ребут серії Mirror`s Edge. Хоча спочатку все планувалося як сиквел, а потім як ремейк, а в підсумку… на початку гри розробники на головному екрані пропонують тобі почитати КОМІКС, щоб зрозуміти як головна героїня Фейт опинилася у теперішніх життєвих обставинах. І це одразу розчаровує, бо перед сеансом кінофільму нам не видають книжку, за якою цей фільм був знятий. Чи така практика десь була? Якщо так, пиши в коментарях.

Плюси у Mirror’s Edge: Catalyst, безумовно, є. Та ж «пісочниця» дає відчути ігровий світ, подивитися на NPC і взагалі поринути в атмосферу антиутопічного міста. Саунд трохи підкачав, жодна композиція не «зачепила» по-справжньому. Паритет є у сюжеті, який тут просто… для «галки». А ось місто Дзеркал прекрасне, у ньому хотілося б жити. Геймдизайн такого рівня – це щось не пересічне. Приємні вайби можна відчути і у перезапуску.

Однак, ті самі неповторні відчуття дає лише оригінал. Можливо зараз долоньки і не пітніють під час проходження, та я отримую таке ж задоволення від гри, яке не подарує мені жодна гра у світі. Це priceless.

Стоп! Автор цих рядків «зламався» чи що? Всю статтю доводив одне, а тут на тобі… Не поспішай, друже! Ми крокуємо до висновків! Тим часом фінальний рахунок:

ВИСНОВОК:

Що буде з ігровою індустрією в майбутньому? Можна трохи перефразувати слова Кобзаря: неначе люди подуріли, німі у VR-щину ідуть і діточок своїх ведуть! Можливо це пророцтво? Та що залишиться точно, це засилля ремастерів, ремейків та перезапусків ігор давно минулих літ. Це не прогноз, це спойлер.

Ігрова індустрія не може просто тупцювати на місці і випускати те, що хочеться саме тобі. Так не буває, і так ніколи не було. Ти просто хочеш думати так, можливо. Плюс, зміна поколінь гравців, які мають вже інший досвід, ніж твій. До них (точніше їх гаманців) потрібний зовсім інакший підхід. Але й тобі також намагаються вгодити… випуском тих самих ремейків, ремастерів та ребутів.

Що нам з тим робити? Отримувати геймерський профіт у випадку, дійсно, файних проектів, які вартують уваги. Так чи інакше, але комерційний успіх чогось може підштовхнути «доїти» цю корову до останнього подиху, але хіба то наші проблеми? Проблем багато і без того, і ігри, друже, не вирішують твої життєві негаразди. Втекти від них у віртуальну реальність – це також не вихід. Приймаючи пігулку ностальгії не злови передозування і не дійди до висновку, що все йде під три чорти. Навпаки, ігри – це один з видів твого дозвілля, після того як ти задоволений собою та своїм життям хочеш трохи порелаксувати… як у старі добрі часи.