Цей матеріал – не редакційний
Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Я впевнений, що у кожного є своя улюблена гра, та сама, в яку ти граєш довгими ночами або навіть цілими днями, знаючи кожен діалог та локацію, пройшовши всі можливі альтернативні кінцівки та остерігаючись фіналу, бо гра закінчиться. Не потрібно навіть бути затятим геймером, щоб полюбити якусь гру, багато хто просто десь-колись грає, щоб розслабитися ввечері після роботи. Так випадково можна натрапити на саме “ТІ” ігри, які надалі стають вашими улюбленими.
В цьому дописі я хочу поділитися з вами моїм ТОП-5 найулюбленіших ігор. Скласти його було досить проблематично, тому що я пройшов їх чимало: якісь я видаляв із самого початку, якісь так і покинув не пройшовши, втративши інтерес, а якісь проходив кілька разів насолоджуючись “як в перший раз”. Я не робитиму огляд кожної гри окремо, а постараюся максимально коротко розповісти, чому саме ця гра потрапила в мій список .
Silent Hill 2 (2001)
Тут я дуже сумнівався між першою та другою частиною і все ж таки зупинився на другій.
При виборі зіграла роль подача сюжету та неймовірна атмосфера, знайома нам по всій серії Silent Hill. Історія Джеймса та Мері нікого не може залишити байдужим, в тому числі й мене. Візитною карткою цієї гри є безпросвітний туман. Мало хто знає, що це не просто стиль, а технічна хитрість розробників, щоб не промальовувати далекі полігони, через те, що бідна “плойка” їх не “тягнула”.
Геймплей Silent Hill 2 станом на 2023 безнадійно застарів, з цим безглуздо сперечатися. Втім, навіть на момент свого виходу в 2001 році він не здавався чимось приголомшливим. Адже на той момент світ уже побачив умовні Half-Life, Max Payne та Devil May Cry, в яких хороший сюжет поєднувався з цікавим ігровим процесом.
Безпосередньої небезпеки в Silent Hill 2 не так багато, але ти завжди знаєш, що вона скрізь навколо тебе: у кожній кімнаті, у кожному коридорі. І цей тиск дуже грамотно працює на загальну атмосферу ірреальності історії.
Про цю гру написані цілі трактати, навколо неї сформувалися численні спільноти та форуми у яких дотепер тривають дискусії щодо сюжету і його трактування. Таких ігор вже не роблять, так що велика подяка розробникам за прекрасного представника японського символізму.
Resident Evil 4 (2005)
Просто дивовижна гра. Я не знаю скільки разів її перепроходив, думаю в районі 10-ти: на PC2, PC3, емуляторі GameCube, на ПК … Формула, виведена розробниками, працює успішно і донині, з міні “сендбоксом” на закритій локації, де ти б’єшся з ордами ворогів, грамотно використовуючи “хедшоти”, та ближні QTE атаки, коли ти постійно відступаєш, барикадуєшся і використовуєш свою зброю…
В грі ми можемо зустріти приголомшливе розмаїття у всьому: у босфайтах, у всяких геймплейних ситуаціях, в оточенні та дрібних деталях. Їй вже майже 19 років, а вона досі хоче, щоб ти повернувся, пропонуючи нове перевидання з новими фільтрами, 60 фпс та підтримкою 4к… Навіть модери дотепер не сплять і каламутять усілякі покращення, та такі, що гру можна перетворити до неймовірного рівня по всіх напрямках. Тільки побачивши логотип Re4, в голові відразу спливають ці звуки пострілів, звуки критичних влучень, завивання тутешніх заражених… Як це можна не любити?
Навіть після нових Resident Evil, у цю гру все одно повертаєшся раз-за-разом. Її неможливо забути як перше кохання. Вона відшліфована до блиску, працює ідеально, не дратує ні крапельки, і дарує позитивні емоції з кожним новим проходженням. Найкращий хорор зі збором золотих монет та міні-босом кулеметником в історії.
The Evil Within (2014)
Хорорів у чистому вигляді немає вже давно. Їхнє місце зайняли шаблонні екшени, де натовп моторошних монстрів, що біжить на нас, по ідеї, повинен лякати. Однак, якщо детально вивчити класичні твори у жанрі жахів, можна зробити логічний висновок, що найстрашніший монстр той, що стоїть за дверима, а не перед нами. Безперервне почуття небезпеки та вразливості, моральний дискомфорт, похмурість та явна ворожість оточення, повільна ходьба пригнувшись зі зведеним курком револьвера навіть у моменти спокою – усім цим The Evil Within забезпечить сповна. 
Це гранично жорстока гра на виживання, у якій цінність патронів, аптечок і деталей для крафту зведена чи не абсолют, а монстри здатні за лічені миті розтерзати не надто розторопного головного героя. Механіка не прощає помилок, тисне різними обмеженнями, але обов’язково залишає шпаринку для порятунку. Гинеш тут переважно через свої помилки, поверхневого вивчення оточення чи невміння оперативно реагувати на стрімко мінливі ігрові умови. Тому велике значення має те, чи гравець готовий прийняти виклик цієї гри, відмовитися від казуальних рівнів складності та отримати потужний досвід старої школи. 
Крім цього кампанія радує розумним ігровим процесом із необхідністю добре продумувати свої дії, бадьорим темпом оповідання та вельми реалістичною візуальною частиною. Також слід виділити кропітку роботу дизайнерів і концепт-художників, в результаті якої монстри набули зловісних і справді сюрреалістичних рис, локації вийшли різноманітними і незабутніми, а гра наповнилася атмосферою нескінченного кошмару. Не підвела і розказана історія, що виявилася в міру суворою та заплутаною, але унікальною.
У результаті, попри очевидні технічні проблеми рушія, місцями незручне управління і чимало умовностей, ми маємо дуже напружений містичний трилер у паранормальних декораціях, що пропонує безліч не схожих один на одного ігрових ситуацій і не дає занудьгувати ні на хвилину.
Diablo 2 (2000)
Кінець 90-х і початок 2000-х… Чудовий час для індустрії, час абсолютної творчої свободи та сміливих рішень, час ігор без чортових “ачівок”,”івентів”,”челенджів”,”лутбоксів”… Тоді великі ігри створювали за 2-3 роки.
Буду чесний сам із собою, що суто з графічно-технологічної сторони сиквел був, скажімо так, не дуже навіть 2000-го: 480p, сильно пікселізована картинка, 25 кадрів на секунду… Частково покращив становище адон Lord of Destruction, що вийшов тільки через рік, подарувавши грі 800×600. Натомість Diablo II була стилістично вивіреною з її скрупульозно та автентично намальованими персонажами, оточенням, екіпіруванням в інвентарі, монстрами, пекельною символікою та атрибутикою, інтерфейсом, іконками умінь та іншим артом. Кожен акт гри справді був унікальним і зовні, і особливо атмосферно. 
Ідучи, наприклад, по Durance of Hate, ти розумів, що ось воно – пекло на самій землі, і найстрашніше, що створене воно колись благочестивим, але нині фанатичним і зазнавши згубного впливу зла людиною, для якої жахливі жертвопринесення – буденність. У Resurrected оновлена Durance of Hate натурально викликала у мене мурашки: похмурі зали ледь освітлені, стіни прикрашені колонами та черепами з розкішною позолотою, з жолобів у канали стікають річки крові, ями та підлога завалені тілами…
Fallout 2 (1998)
Яким хлопчакам не подобається тематика постапокаліпсису? Серія RPG-ігор Fallout розповідає про подібний світ після ядерної війни, і вона дуже популярна. Але знову-таки – в ТОП потрапила гра 1998 року, тоді як на її місці могло виявитися щось сучасніше.
Fallout 2 – гра з досить великим відкритим світом, мандруючи яким я з задоволенням відкривав для себе безліч міст, покинутих ферм, військових баз та інших цікавих для вивчення місць. Під час подорожі глобальною картою можна було стикнутися не тільки з такими ж мандрівниками, як і я сам, але і з торговцями, рейдерами, мутантами, тваринами та іншими мешканцями Каліфорнійської Пустоші. У половині випадків зустрінуті живі істоти налаштовані вороже, і доводилося або тікати, або боротися. Але якщо добре прокачали навичку «Натураліст» і ще маючи в інвентарі сенсор руху, то можна було уникнути більшості таких зустрічей або отримати бойову перевагу.
Але станом на тепер, Fallout 2 досить сильно застарів графічно, і у плані гейм-дизайну. Ще на виході в 1998 картинка не була еталонною, але люди полюбили його, навіть попри цей недолік, адже на тлі величезної кількості переваг він дійсно незначний. Це класика, яку має зіграти кожен любитель комп’ютерних ігор. Головне — відкинути забобони, пов’язані з технологічною відсталістю проекту, і ви просто закохаєтеся в нього, як мільйони гравців по всьому світу!
Пройшовши гру разів п’ять мінімум (а спроб, коли не сягав фіналу – не злічити), я, як і раніше, знаходжу для себе щось нове, те, що за всі ці роки залишалося непоміченим.
Я можу співати хвалебні оди ще дуже довго, тому що це справді чудова гра, повна переваг, але краще пораджу вам випробувати її самим. Рекомендую пограти з модифікаціями, покращуючи оригінальну версію або отримуючи абсолютно новий досвід, при цьому залишаючись у рідному всесвіті гри.
Сумувати за іграми?
Ви можете спитати, а чого сумувати за іграми, якщо вони завжди під рукою? – Бери та грай! Але річ у тім, що двічі в одну ріку не зайти і двічі не отримати такий самий рівень вражень, як вперше. Коли гра залишає по собі легкий присмак суму від того, що ми дійшли фіналу, то це явний знак того, що вона лишила відображення в вашому “Я”. Другий аспект полягає в тому, що на графіку, яка колись здавалась “хорошою”, тепер важко дивитись без сліз. Ми міняємося з часом і вже по іншому дивимося на старі проекти, ми побачили прогрес в графічній складовій і нас тепер все важче здивувати, ніж раніше… От і лишається згадувати лише емоції, які приносили нам наші улюблені ігри, адже отримати їх в такому об’ємі ми навряд чи зможемо. Так що грайте в те, що вам подобається і нікого не слухайте!
Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: