Як ми слухали музику у 2000-х? Oldscool Edition

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Музика — це універсальна мова, яка має властивість викликати емоції, підіймати настрій, переносити нас у різні часи, створювати атмосферу… Вона завжди була невіддільною частиною людської культури протягом століть, являючись формою самовираження, розваги та навіть ментальної терапії. 

Вступ

Більшість людей не уявляє себе без музики: вдома, в дорозі, в черзі супермаркету… Немає ніякої складності дістати з коробочки TWS навушники та насолоджуватися своїми улюбленими треками, тим більше, що в нашій кишені в будь-який час дня та ночі завжди у доступності будь-який трек. Якихось декілька сотень гривень – і ми маємо доступ до мільйонів композицій та релевантні рекомендації на основі наших уподобань. Це стало настільки буденним, що ми навіть не замислюємось про те, який шлях пройшли пристрої для відтворення звуку, ми з вами стали забувати, що таке компакт-диск і тим більше аудіокасета чи платівка.

Найбільші зміни у способах відтворення звуку для масового споживача відбулися у 2000-х роках, тому я вирішив згадати саме цей відрізок часу. Тож трошки відмотаймо стрілки годинника назад у моменти, коли купивши нову аудіокасету чи CD, якнайшвидше, летиш додому до свого музичного центру.

Закінчення ери аудіокасет 

У 1979-му році Sony представила перший Walkman. Ця дата стала знаковою для касетних аудіоплеєрів, адже тоді японська компанія змінила правила гри, відкривши нову нішу ринку. Інші виробники також побігли випускати свої портативні програвачі, які звісно ж були значно дешевше. Але за іронією долі у тому ж році сталася подія, яка стала початком кінця аудіокасет і магнітофонів загалом: у березні 1979 компанія Philips показала світові свій перший прототип компакт-диска.

Електроніка-204 – спадщина з 90-х

Першим моїм касетним пристроєм був магнітофон-приставка 2 класу – Електроніка-204, що випускалася з 1987 року Полтавським заводом спеціального технологічного обладнання.

Зовні апарат не відрізнявся якоюсь особливою оригінальністю, хоча в ньому реалізовані досить цікаві фішки для свого часу:

•  застосовано електронно-логічний пристрій керування режимами робіт 
• електролюмінесцентний індикатор рівня запису та відтворення
• шумознижуючий фільтр
• світлова індикація режимів роботи, витрати стрічки
•  індикація середнього рівня запису та відтворення, перевантажень, контроль сигналу, що записується
•  електронно-логічне управління за сигналами (пошук фрагмента запису по паузах між фонограмами) і зупинка стрічко-протяжного механізму після закінчення або при обриві стрічки. 

Магнітофон можна було запрограмувати на певний режим, наприклад, на перемотку у початок касети після закінчення її відтворення, що здавалося якимись нанотехнологіями на початку 90-х. Хоча, мінусів теж вистачало: касетоприймач був всього один, необхідний окремий підсилювач, пасіки вимагали періодичної заміни і загалом періодичного обслуговування потребував стрічкопротяжний механізм…

Casio SD-502W – портативний японський касетник

У 2000-ні роки я зайшов з японським самураєм – Casio SD-502W. Це вже був інший формфактор, від попереднього магнітофона-приставки його виділяла портативність, наявність радіо і найголовніше — два касетоприймача, що давало можливість переписувати альбоми. Також нічого не заважало під’єднати до нього зовнішній підсилювач через mini-jack 3,5 мм.

Аудіоплеєри – музика завжди з тобою

Для тих, хто любив послухати музику в дорозі було не так багато варіантів: касетний плеєр або CD-плеєр. Загалом, початок 2000-х років був цікавий тим, що у ньому уживались і співіснували технології різних епох: одні ще слухали касети, які продавались на кожному кроці в музичних кіосках паралельно зі значно дорожчими AudioCD.

На початку нульових  на ринку аудіокассет з’явилися великі гравці: NAC, Nova Records, Euro Star, COMP Music (EMI), Universal, Moon Records… Але собівартість легального виробництва та відсутність практики покарання за контрафактну продукцію породили піратство. Найчастіше копіювали та продавали касети власники торгових точок. Дрібні фірми наймали приблизно 6-7 осіб на нічну зміну, які переписували музику, через що втрачалася якість звуку, але ціна таких виробів була значно дешевшою за студійний запис.

Окремі ентузіасти вже були власниками CD-програвачів з підтримкою MP3, але на вершині “техногіківської” піраміди знаходились власники ПК, які без проблем зберігали свою аудіоколекцію на жорстких дисках, а найголовніше — могли самостійно записати AudioCD чи mp3-диск в такому ламповому Nero Burning Rom. Але крім статусності, така власність накладала й важкий обов’язок: не відмовляти друзям у тиражуванні музики)

На початку 2000-х років любителі послухати музику у хорошій якості “на ходу” купляли портативні CD-плеєри. Але в них була одна проблема – чутливість до трясіння та інших механічних впливів: слухати музику на ходу було некомфортно через те, що вона постійно переривалася, а відтворення постійно перескакувало на кілька секунд вперед чи назад, адже від вібрацій лазерна головка втрачала контакт із доріжкою компакт-диска. Згодом ця проблема була вирішена завдяки системам «антишок», які працювали за наступним принципом: під час прослуховування невеликі уривки пісень з компакт-диска попередньо записувалися в буфер плеєра, а потім музика відтворювалася вже з вбудованої пам’яті. Таким чином цей безперервний процес дозволяв слухати улюблені треки на ходу.

Через те, що CD-плеєри ще були досить дорогим задоволенням, у дорозі я користувався звичайним касетним плеєром. Працював він за допомогою простих лужних батарейок, яких  вистачало ненадовго, але існував цікавий лайфхак: якщо батарейку трошки затиснути (в основному це робили зубами), аж до деформації її бокових стінок, то вона ще могла пропрацювати деякий час. Потім вже почали користуватися акумуляторами, що перезаряджалися, які мали значно більшу ємкість і стали справжнім відкриттям свого часу. 

Музика на компакт-дисках

Датою, коли компакт-диски нарешті з’явилися у широкому доступі, слід вважати 17 серпня 1982 року. Саме тоді відбулася презентація альбому The Visitors гурту ABBA, який був записаний на фабриці Philips.

Першим моїм пристроєм з підтримкою CD став “бумбокс” Daewoo Daytek DRD-S10 — це був приблизно 2001 рік. В той час більшість компактних магнітол були округлої форми, вони підтримували радіо, аудіокасети, AudioCD і навіть mp3, хоча такі варіанти коштували значно дорожче. Ці пристрої живилися як від розетки, так і від батарейок, що додавало деякої транспортабельності на пару з невеликими габаритами та вагою. На жаль, в моєму бумбоксі підтримкою mp3 навіть не пахло.

Через те, що ліцензійні диски були досить дорогими, я звертався за допомогою до свого друга, він єдиний був власником персонального комп’ютера на базі Intel Celeron III з 64 мегабайтами оперативної пам’яті та жорстким диском Western Digital близько 20 Гб. CD/RW на той час здавався чудом і дарував можливість не витрачати такі цінні для школяра 30 гривень на покупку ліцензійного альбому. Проста CD-болванка коштувала на порядки дешевше, десь близько 1,5 гривні.

Крім того, можна було звернутися в найближчий комп’ютерний клуб (в народі “ігровуха”) і попросити записати собі музики на власний вибір. Наш місцевий комп’ютерний клуб під назвою “Zork” під’єднав собі в той час супутниковий інтернет і мав непогану базу фільмів та музики. До речі, для користувачів клубу 1 мегабайт коштував 1 гривню (тобто 5 Мегабайт за доллар). Однак, простого любителя музики це не цікавило, адже інтернету в нього все одно не було ще багато років.

Ера MP3 формату

Роком народження формату MP3 прийнято вважати 1995 рік. Завдяки появі безплатних програм для кодування та відтворення, він практично одразу почав поширюватися мережею Інтернет. В результаті до 1998 року, коли з’явилися перші портативні flash-плеєри, у багатьох користувачів вже утворилися чималі колекції MP3-файлів.

Десь у 2004-му я придбав черговий ноунейм у Харківському ЦУМі — це був музичний центр Casung KS-VCD 688. Заради цікавості зазирнув на всім відому інтернет-барахолку та знайшов у продажі один такий екземпляр за ціною 1500 гривень. Тому можна впевнено заявити, що вкладення грошей у “касунги” – хороша інвестиція))

Від попереднього бумбокса його відрізняли габарити, стаціонарність та найосновніше — підтримка такого потрібного mp3 і бонусом VideoCD. В той час відеодиски у цьому форматі неважко було відшукати на прилавках магазинів, фільми на них записувались у роздільній здатності 320х240, а час DVD-дисків ще не прийшов. Загалом, для студента на свої гроші — це був непоганий варіант, але з ложкою дьогтю: деякі mp3 диски читалися без проблем, а інші чомусь не розпізнавалися. Причину я не знайшов (підтримка mp3 по якості нагадувала славнозвісні китайські вати у колонках), тому я вирішив знайти кращий варіант. 

Вибір впав на Sony HCD-RG22 – це вже був солідний музичний центр з “блекджеком і CD чейнджером”, потужністю 2х80 Вт. Навіть по плавності відкриття механізмів і добротним тактильним відчуттям кожної кнопки було видно, що це все ще “стара школа” у виконанні Sony.

Хоча музичні центри продаються до цього часу, але вже тоді було зрозуміло, що персональні комп’ютери все впевненіше забирають ринок мультимедіа пристроїв. З 2004-го року вся моя музика остаточно перекочувала на ПК і оселилася в зеленому віконечку всіма улюбленого WinAmp. 

Ера цифрової портативності – flash-плеєр

Перший flash mp3-програвач  належить південнокорейській SaeHan Information Systems – пристрій MPMan F10, оснащений всього 32 Мб флеш-пам’яті, дебютував на азіатському ринку в 1998 році. 

Поява МРЗ flash-плеєрів з обємом пам’яті 512 Мб поставила СD/МРЗ-плеєри у дуже невигідне становище. Адже компактніші flash-моделі легко поміщалися в нагрудній кишені та не вимагали додаткового місця для зберігання дисків через те, що музику можна закачувати прямо з комп’ютера. На flash-плеєр із місткістю 512 Мб можна було записати 7-8 музичних альбомів у форматі МРЗ, не кажучи вже про 1 Гб і більше. Ці пристрої відзначалися своєю економічністю в енергоспоживанні, крім того, були моделі на батарейках AAA. 

Свій перший mp3-плеєр – Packard Bell, з обсягом пам’яті на 128 мегабайтів я вперше  тримав у руках десь у 2005 році. Цього об’єму вистачало десь на один-два альбоми в залежності від бітрейту, я в основному стискав файли mp3 таким чином, щоб насолодитися більшою кількістю треків, а якість не сильно когось турбувала. 

В той час, Flash-плеєр не був технікою для аудіофіла (за рідкісними вийнятками), не слід висувати портативному цифровому програвачу підвищених вимог. Про що б ми не говорили — про найпопулярніший формат MP3, про компактний WMA чи OGG, про закритий і трохи дивний ATRAC – слід пам’ятати, що йдеться про звук після компресії й це означає, що після кодування звуку з компакт-диска втрати неминучі. Навіть якщо встановити максимально можливий бітрейт в 320 кбіт/c і записувати звук без будь-якої компресії, наділені тонким слухом аудіофіли, нехай і не відразу, але відмінності знайдуть.

В 2008-му я придбав тайванський MP3-плеер Transcend T.Sonic 840 на цілих 8GB. Здавалося, що туди можна помістити всю музику світу. Він міг похвалитися кольоровим дисплеєм з діагоналлю 1,8 дюймів та роздільною здатністю 176*220 пікселів. Всі основні елементи керування знаходилися на бічних панелях пристрою, особливо зручно було ним керувати за допомогою колесика. Плеєр вмів відтворювати небагато типів аудіофайлів: MP3, WAV, WMA, WMA (DRM10). На жаль, виробник не включив можливість відтворення FLAC. Дуже тішила автономність пристрою, який міг працювати близько 30 годин. В той час я їздив поїздом, і загальна дорога складала близько 36 годин, тому такий варіант мені ідеально підходив.

Через 2 роки до моїх рук потрапив наступний гаджет від Transcend – T.Sonic 870 8GB, і це вже був зовсім інший рівень порівняно з попереднім пристроєм. Роздільна здатність екрана складала 320х240, а діагональ – цілих 2,4 дюйма. Додатково пам’ять розширялася за допомогою карт пам’яті MicroSD. Плеер підтримував MP3, WMA, WAV, OGG, FLAC і (о, боги!) MPEG4 SP (Xvid), RM/RMVB, FLV, не кажучи вже про JPEG, BMP, GIF, PNG і TXT. Це вже був цілий портативний мультимедійний комбайн! На Flac добре видно потенціал програвача, хоча його не можна порівнюватити з дорогими моделями інших виробників, наприклад, Cowon J3. Але, враховуючи його ціну, до нього не було ніяких претензій — це непоганий варіант для тих, хто хотів максимум можливостей за обмеженого бюджету. Я навіть примудрявся дивитися на ньому фільми, але це вже зовсім інша історія…

І ось ми плавно переходимо в наступне десятиліття, де королями стають смартфони та стрімінгові сервіси, а окремі пристрої для прослуховування музики сприймаються деякими людьми в основному, як ознака ретроградності чи навіть відсталості. Дітям ери смартфонів вже важко зрозуміти, для чого хтось на вихідних дістає старі платівки, касети, компакт-диски та слухає музику так, як це робили раніше. Як по мені, це свого роду ритуал, а будь-який ритуал — справа швидше медитативна, з ціллю викликати широкий спектр емоцій, від радості та збудження до смутку та ностальгії. Слухаючи музику, яка резонує з нашим емоційним станом, ми покращуємо чи перетворюємо наш настрій, забезпечуємо комфорт чи катарсис у скрутну хвилину.

За що я дійсно вдячний розвитку технологій, так це за можливість слухати музику, якісно записану та якісно відтворювану. Звісно, живих виступів, концертів це не замінить ніколи, але жити під ноти улюблених пісень набагато веселіше.

Чекаю в коментарях на ваші улюблені гаджети тих років!

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.