Дослідники виявили всередині Сіркової печери, на кордоні між Грецією та Албанією, найбільше у світі павутиння, у якому мешкають понад 111 тис. павуків.

Площа павутини, яка протягнулась по стіні темного вузького проходу, складає 106 м². Колонія складається з двох видів доволі поширених павуків. 69 тис. особин належать до Tegenaria domestica — воронкових ткачів або домашніх павуків, а решта — 42 тис. — до Prinerigone vagans. 

Як зазначають дослідники з Угорського університету Трансільванії Sapientia у Румунії, це перший задокументований випадок колоніальної поведінки цих двох видів павуків. Сіркова печера утворилась внаслідок окиснення сірководню у ґрунтових водах під впливом сірчаної кислоти. Павутиння було вперше виявлене спелеологами з Чеського спелеологічного товариства під час експедиції в каньйон Вромонер у 2022 році. 

У 2024 році група науковців відвідала печеру для збирання та аналізу зразків. Згодом провідний автор дослідження Іштван Урак організував власну експедицію. Результати аналізів ДНК підтвердили наявність двох видів павуків, що спільно мешкають у павутинні. 

Обидва види часто зустрічаються поблизу людських домівок. Однак їхнє співіснування та співробітництво в рамках єдиної величезної павутини, та ще й з такою високою щільністю, вважається унікальним явищем. Зазвичай передбачається, що воронкові ткачі полюють на Prinerigone vagans. 

На думку дослідників, вкрай низька освітленість печери могла погіршити зір павуків та порушити природні інстинкти хижаків, дозволивши співіснувати. Унікальний харчовий ланцюг, в основі якого лежить сірка, підтримує існування гігантської колонії. Павуки харчуються мошками, а ті споживають білі мікробні біоплівки — слизові виділення сіркоокисних бактерій. 

Багатий на сірку струмок, який живиться з природних джерел, що протікають через Сіркову печеру, підтримує незвичайну екосистему. Струмок наповнює печеру сірководнем, який дозволяє мікробам та мошкам та, у підсумку, павукам, існувати без сонячного світла.

Раціон павуків також зазнав відповідних біологічних змін. Мікробіом печерних павуків менш різноманітний, ніж у їхніх родичів в інших місцях. Крім того, молекулярні дані показують, що печерні павуки генетично відрізняються від своїх зовнішніх родичів, що дає вагомі підстави припускати, що вони пристосувалися до свого постійного середовища.

Результати дослідження опубліковані у журналі Subterranean Biology

Джерело: ZME Science