Був замок невеликий і представляв у плані прямокутник розміром приблизно п’ятдесят на сімдесят метрів. Стіни, складені городнями із соснових і дубових брусів рубаних в кліть, мали довжину близько шести метрів кожна. З внутрішньої сторони стіна являла плетінку зразок тину — з лози з глиняною обмазкою.
Поверх шестиметрової глухої стіни влаштовувався критий рубаний парапет — бланкованье, або Обланка, — в якому залишали отвори для стрільби — подсябітья (під ся бити) — з гаківниць або рушниць, З боку двору вздовж стін тягнулися сараї — комори; даху їх служили помостом, де складалися різні припаси для оборони — колодки, камені і т. п.: у потрібний час оборони все це летіло на голови ворогів, а в годину затишшя збиралося і знову складалося на поміст, — зброя тоді було багаторазового вживання. Тут же стояли дерев’яні ночви з водою на випадок пожежі.
По кутах і над воротами височіли рубані вежі — вежі з виходом на бланкованье. У баштах були встановлені гармати. Проїзд ворітної вежі закривав підйомний міст-узвод. У центрі двору стояла церква Покрови, поруч розташовувалися службові та господарські споруди. Тут же колодязь і таємний хід до річки. Вдень по бланкованьям ходили сторожа, вночі — кликуни. І тільки часом замок охороняла спеціальна військова варта — гарнізон Драбів.
Саме часом, тому що аж ніяк не завжди був замок грізний і неприступний. Так, по ревізії 1471 в ньому була тільки одна гармата і дві пищалі. У другій половині XV століття Вінниця, за привілеєм Олександра Казимировича вже користувалася магдебурзьким правом.