23 квітня на телеканалі FX та паралельно на платформі Hulu завершився показ епічного історико-драматичного серіалу «Сьоґун». Його сюжет заснований на однойменному романі Джеймса Клавелла, опублікованому у 1975 році. У рецензії нижче розбираємось, чим саме примітний цей проєкт та коштом яких властивостей він отримав загальне визнання.
Плюси:
невимовно захоплива історія в автентичному сетингу Японії початку XVII століття; велика кількість цікавих, навіть другорядних, персонажів та сюжетних ліній; попри відсутність масштабних батальних сцен історія виглядає епічно та постійно тримає у напрузі; гарні акторські перфоманси; з технічного боку усе виконано на найвищому рівні
Мінуси:
відсутність масштабних бойових сцен та виразної кульмінації може засмутити деяких глядачів; Космо Джарвіс у ролі Блекторна викликає суперечливі почуття
«Сьоґун» / Shogun
Жанр історична драма
Розробники Рейчел Кондо, Джастін Маркс
У ролях Хіроюкі Санада, Космо Джарвіс, Анна Савай, Таданобу Асано, Такехіро Хіра, Томмі Бастоу, Фумі Нікайдо
Прем’єра FX, Hulu
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
У 1600 році до берегів Японії прибуває голландське торгове судно «Еразм», на борту якого жителі прибрежного села виявляють 12 моряків. Їм дивом вдалося вижити після виснажливої довготривалої подорожі. Серед ледь живих європейців знаходиться й англійський штурман Джон Блекторн. Саме йому уготовано вести дипломатію з місцевими господарями, зокрема, самураєм Кашіґі Ябусіге.
Блекторну вдається виторгувати милість можновладців і зберегти життя членам команди, за винятком єдиного бідолахи, якого зварюють живцем у казані. Згодом багатостраждальний англієць знайомиться з одним з наймогутніших даймьо Японії Йоші Торанагою, його вірними служниками та дівчиною Тодою Маріко, котрій довірили роль перекладачки. Він дізнається про місцеві політичні міжусобиці та стає корисним Тараназі у його боротьбі зі змовниками, отримуючи почесне звання хатамото. Чужинець все більше заглиблюється у дивну і малозрозумілу культуру Країни, де сходить сонце.
Новітній «Сьоґун» — вже друга телевізійна адаптація однойменного історичного бестселера Джеймса Клавелла після успішного шоу 1980 року, яке транслювалося на каналі NBC та отримало «Еммі» і «Золотий глобус» як найкращий серіал. Сам же роман американського письменника і сценариста, що у роки Другої світової встиг побувати у японському полоні, базувався на реальних персонажах, таких як, наприклад, англійський мореплавець Вільям Адамс або засновник сьоґунату Едо Токуґава Ієясу.
Версія 2024 року підкорила як глядачів, так і критиків, отримавши захмарні рейтинги (це розкішні 9 балів на IMDb та 99% позитивних відгуків на Rotten Tomatoes).
«Сьоґун» відзначився компліментарними порівняннями з «Грою престолів», а дехто насмілився назвати його в певних аспектах навіть кращим за попередника, наголошуючи на тому, що нині сюжет дає достатньо простору японським персонажам, в той час, як версія 1980 року в основному зосереджувалась на Блекторні.
Дійсно, перфекціоністське творіння шоуранерів Рейчел Кондо та Джастіна Маркса стало одним з найвизначніших серіалів року. Вже з дебютного епізоду некваплива оповідь спроможна буквально захопити увагу, а далі ти просто розчиняєшся у цій багатогранній історії, яка не може лишити байдужим.
Сюжет побудований на суцільних суперечностях та антагонізмі. Поряд з підступними війнами сильних цього світу розташувалося протистояння католицизму і протестантизму (тут мимохідь згадалося скорсезівське «Мовчання»), ментальна відмінність культур та світоглядів (тепер англійцю доведеться митися частіше, ніж раз у тиждень), а також знайшлося місце відданості та зраді, жорстокості та ніжності, ненависті та любові.
Коли оповідь ведеться з погляду Блекторна, разом з ним цей химерний світ, його дивні, часом незрозумілі та, на перший погляд, абсурдні ритуали і звичаї пізнає й глядач. При цьому занурення в історичну епоху максимально якісне, очевидно, завдяки бездоганному технічному виконанню.
Неперевершені острівні краєвиди, автентичні костюми, зачіски, обладунки, зброя, кількість відрубаних голів на годину хронометражу — все у кадрі покликане сприяти атмосфері тогочасної Японії. Тут кожен другий божиться здійснити сеппуку (дехто навіть матиме успіх), а поетичні рядки діалогів так і просяться виокремитися у хокку.
«Сьоґуну» вдалося досягти такого успіху попри незначну присутність екшну. Щобільше, фактично діалогове оповідання позбавлене масштабних батальних сцен, тож прихильники голлівудських історичних блокбастерів на кшталт «Останнього самурая» після фіналу можуть залишитися у подиві.
Друга половина сезону взагалі ризикує викликати почуття, ніби історія завертає кудись не туди. Однак безглуздо заперечувати, що тутешні придворні інтриги, непримиримі конфлікти різних сторін та захопливі повороти сюжету не стали прекрасною альтернативою епічним битвам. Та й кровопролиття як такого у кадрі вистачає.
Цікаво було подивитися й на те, як на екрані взаємодіють всесвітньо відомі японські зірки Хіроюкі Санада та Асано Таданобу, котрі вже зустрічалися на знімальному майданчику «47 ронінів», а також втілили ключових персонажів всесвіту Mortal Kombat у новітній екранізації. Одна з центральних, надзвичайно важливих ролей дісталася красуні Анні Савай, і якщо у попередньому проєкті акторки «Монарх: Спадок монстрів» на долю її персонажа було байдуже, то місцева Маріко-сан викликає щирий глядацький відгук.
А ще тішить той факт, що цей рік пропонує дійсно вартісні проєкти для малих екранів. Поруч з «Сьоґуном» розташувалися чудові різножанрові шоу, такі як «Володарі неба», «Проблема 3 тіл» чи зовсім нещодавній «Фолаут». Тож у плані якісних серіалів на 2024-й поки що скаржитися не варто. Як і немає жодного сенсу робити щось подібне стосовно героя нашого огляду, котрий затягує у хитросплетіння свого сюжету з такою силою, що, хоч голову на відсікання давай, відірватися від екрана рішуче неможливо.