Ігор зроблених однією людиною насправді не так вже і багато, відразу згадуються FEZ, Stardew Valley, Braid, та навіть до певного моменту Minecraft. Midnight Fight Express також належить до цієї категорії ігор, розроблена батьком-одинаком з Польщі. Та чи гідна ця грати стати на одну полицю з переліченими хітами? От зараз і дізнаємося.
Кімната допиту, головний герой сидить в наручниках та чомусь без верхнього одягу. Про підозрюваного майже нічого не відомо тому детективи називають його Привидом.
Весь сюжет подається розповіддю про події цієї ночі. Головний герой давно забув своє минуле, буквально, та одного вечора до його квартири потрапляє дрон (так, звичайний дрон) та переконує у тому, що якийсь Бос намагається підкорити місто, і лише протагоніст може звільнити мегаполіс від потенційної тиранії. Та для цього у героя є час лише до світанку. За цю ніч гравці відвідають чотири десятки різних місій, переб’ють кілька тисяч гадів з відсутнім моральним орієнтиром, та розкриють таємницю минулого героя якого усі називають Бейбіфейс (Babyface), та Дрончика (Droney).
Ігролад побудований на рукопашних боях з використанням усього, що не приклеєно до підлоги. Гра не вимагає завчати та використовувати усі доступні комбінації, практично всі бої проходяться чергуванням «два слабких удари, один сильний» та жбурлянням стільців чи пляшок. Дозволяють підіймати зброю противників: кийки, палиці, весла, ножі, а часто навіть вогнепальну зброю, яка має обмежений боєзапас поповнювати який не можна, а після відстрілу пустий автомат чи пістолет можна жбурнути у противника.
І на папері чи навіть по трейлах все це виглядає стильно та динамічно. На практиці, симбіоз рукопашного бою з чергуванням холодної та вогнепальної зброї лише зрідка складається в елегантний, але смертоносний танок гідний Джона Віка. Збиваєш з ніг одного опонента, одразу ж контратакуєш іншого відбираючи у нього ніж, який в ту ж секунду жбурляєш у противника з автоматом, того відкидає полишаючи зброю на підлозі, герой підіймати вогнепал та кількома чергами добиває решту противників. І все це під динамічний саундтрек який щільно наблизився до роботи Noisia для DMC: Devil May Cry. В такі моменти мимоволі кричиш в екран «Вау, хочу ще!», та на жаль, подібні епізоди трапляються не часто.
Розробник зробив ціле дерево талантів, та на практиці бойова система не така комплексна як у тому ж SIFU. Бали талантів нараховуються після проходження кожного рівня і здобути усі вміння раніше часу просто нафармивши досвід не вийде. Додаткові вміння відкриваються виключно по досягненню сюжетних точок, що нормальна практика для подібних ігор. Не потрібно таланти можна деактивувати, але витрачені бали за їх купівлю не повертають, тому все одно думати потрібно, перш ніж купити те чи інше вміння. Ще після виконання завдань нараховуються долари, за які можна костюмчики для персонажа та окремі повноцінні скіни.
Місії проходяться в середньому за 7 хвилин і протягом 40 епізодів нас протягнуть по десятку різних локацій. Від підворіть жилих будинків та будівельних майданчиків до закритих клубів, рухомого потягу та навіть офісів розробників ігор. Останній дуже смішний. Майже на кожній локації є рівень з певною умовою, яка супроводжує протягом усієї місії. Це падучий контейнер, снайпер на гвинтокрилі чи пожежники які поливають арену з брандспойта та збивають з ніг якщо потрапити під струмінь.
Та буває, що ці елементи погано збалансовані та невимовно дратують. Наприклад, на одній з локацій по арені постійно їздить чоппер і збиває з ніг, або ще гірше, тараниться в інші мотоцикли, що стоять поруч. Все довкола вибухає включаючи нашого героя. І проблема не в задумі, а реалізації, бо проходження цієї арени затягується саме поганим зчитуванням руху мотоцикла, і не забувайте, що окрім транспорту на екрані з десяток ворогів, які не дають перепочити ні на секунду.
Інколи дають покататися на водному мотоциклі чи постріляти з кулемета з рухомої вантажівки. Такі елементи добряче різнобарвлять ігровий процес та не дають засумувати від репетативності ігроладу.
Босів у грі не багато, є канонічний бос-вертоліт, та щось екзотичне типу… комбайна. Я не жартую, і насправді доволі простий по механіках бос, як і все у цій грі, але складний у проходженні. Насправді гра добре збалансована по складності, і якісь завтики сприймаються як черговий челендж на який потрібно витратити трішки більше часу. І все б так і було, аж поки справа не дійшла до фінального гада, власне самого Боса. Midnight Fight Express на власному прикладі показує, як зруйнувати загалом хороші враження від гри поламаним та абсолютно не чесним фінальним поєдинком.
Пам’ятаєте, як у класичних Mortal Kombat противник міг затиснути нас на краю арени й вовтузити до фінального подиху без жодних шансів вирватися? Фінальний бос цієї гри постійно користується цим вмінням. Збиває з ніг і лежачого б’є не даючи змоги піднятися, або ж затискає у куту і робить те саме. Я вже не кажу про повно хаотичність атак які практично неможливо зчитати та пів десятка рядових противників які постійно заважають, хоча по ідеї мали б дати нам якусь зброю для легшого вбивства боса. Не допомагає навіть револьвер який є у головного героя, та наділений кількома видами патронів — звичайний, електрошокер, дезорієнтаційний та ще кілька. Він має довге перезаряджання та лише на кілька секунд виводить з ладу рядових противників, а на боса практично не діє, якщо той вже почав свою атаку, так навіть шокер його не зупинить.
На його проходження я витратив близько 40 хвилин, і в рамках концепції гри, при якій кожна місія проходиться за 5-10 хвилин це просто поганий баланс та викручування складності не зрозуміло заради чого. Перебивши сотні ворогів фінальний бос має бути складним та цікавим, але ця складність має показувати лише що він справді крутіший за пересічних противників, але Якоб Дзвінель, розробник гри, чомусь вирішив, що ця різниця має бути як між дитячим садочком (прості противники) та Залізною Людиною (Бос).
Після проходження кожної місії нараховується рейтинг та відкриваються додаткові випробування та завдання. Пройти місію за певний час, не пропустивши жодного удару чи без смертей, або ж зібрати всі колекційні предмети, тут це золоті зуби які випадають з противників, але що б зібрати усі 10 потрібно пройти місію кілька разів. Та чи захочеться вам це робити велике питання, хоча розробник зробив ставку на повторні проходження. Можна вимкнути всі діалоги та проміжні заставки, вони тут промотуються швиденько, як відеокасети. Також гра має кілька режимів складності, та окремий, який дозволяє налаштувати параметри під себе, що теж повинно зробити гру цікавішою.
Подібна гра не могла обійти стороною культурний спадок кіно та ігор. Тут вам і Сини Анархії, і Кайлер Терден якому потрібно натовкти пику і Кінь Бо Джек, і сплайсери з Bioshock і покликання на Бейна з Бетмена, і The Last of Us Part II, і ще цілий вагон впізнаваних персонажів, подій та сетингів. Навіть фантастиці знайшлося місце, але тут без спойлерів, часами гра справді вміє здивувати.
Midnight Fight Express справді хороша гра, тим паче коли розумієш, що зроблена вона лише однією людиною. Та дрібні недопрацювання, клішований сюжет під час якого кілька разів викрикуєш «Оце так несподіванка!» та дисбалансний фінальний бос, не дозволяють поставити гру в один рядок з хітами які я згадав на початку огляду.