Нова екранізація “Буремного перевалу” завжди подія, адже історія, створена Емілі Бронте, вважається однією з найтемніших і найемоційніших історій кохання у світовій літературі. Чергова спроба перенести її на великий екран намагається осучаснити знайомий сюжет і переосмислити персонажів для нового покоління. Проте чи зміг фільм зберегти атмосферу роману і його глибину, чи просто став черговою адаптацією класики? Спробуймо розібратися.
Плюси:
атмосферна операторська робота; сильна готична візуальна стилістика; кілька емоційно напружених сцен; спроба осучаснити класичний матеріал
Мінуси:
сильне спрощення сюжету порівняно з книгою; поверхневе розкриття персонажів; затягнутий темп оповіді; втрата психологічної глибини роману; слабкі другорядні персонажі; відсутність хімії між головними героями; фільм більше нагадує стильний фанфік, ніж повноцінну адаптацію
“Буремний перевал” / Wuthering Heights
Жанр романтика, драма
Режисер Еміральд Фіннел
У ролях Марго Роббі, Джейкоб Елорді, Елісон Олівер, Гонг Чау, та ін.
Прем’єра 12 лютого 2026 року, кінотеатри
Екранізації класики завжди опиняються перед вибором або максимально триматися книги, або ризикнути і переосмислити матеріал під сучасного глядача. Іноді режисери намагаються всидіти на двох стільцях одночасно. Саме це і намагається зробити новий “Буремний перевал”. Але виглядає це так, ніби автори самі не до кінця розуміють, яку саме історію хочуть розповісти. У трейлерах усе виглядало як смілива і свіжа інтерпретація класики, проте сам фільм часто нагадує сильно спрощену і місцями навіть згладжену версію роману.
Картина розповідає історію руйнівного зв’язку між Гіткліфом і Кетрін Ерншоу. Їхні стосунки завжди балансували між любов’ю, одержимістю і взаємною ненавистю. У романі ця історія розгорталася через складну структуру з різними часовими пластами, що створювало масштаб відчуттів і трагедії. Фільм же сильно звужує історію і концентрується майже виключно на романтичній лінії двох головних персонажів. Через це оповідь стає простішою, але водночас втрачає об’єм і глибину.
Найбільше від цього страждає саме психологія персонажів. У книзі Гіткліф складний антигерой, сформований приниженнями, самотністю і бажанням довести свою значущість. У фільмі його образ виглядає більш прямолінійним. Він залишається похмурим, закритим, емоційно нестабільним, але стрічка майже не пояснює, як саме він таким став. Через це частина його трансформації виглядає різкою і не до кінця переконливою.
Кетрін також втратила частину глибини. У романі її внутрішній конфлікт між любов’ю і соціальними амбіціями був одним із головних рушіїв сюжету. Тут же вона часто виглядає імпульсивною і хаотичною. Її рішення іноді здаються не драматичними, а просто нелогічними, через що стосунки персонажів більше нагадують емоційні гойдалки, ніж трагедію двох травмованих людей.
Другорядні персонажі теж залишають дивне враження. У книзі вони формували цілий світ і показували, як руйнівні стосунки головних героїв відгукуються на долях інших. У фільмі ж більшість із них існує радше як сюжетний інструмент. Вони з’являються тоді, коли це потрібно сценарію, і майже одразу зникають, не залишаючи після себе відчуття живих людей.
Через усе це стрічка поступово починає виглядати як дуже дорогий і красиво знятий фанатський переказ роману. Вона залишає ключові події, знайомі імена і загальний каркас історії, але втрачає емоційну вагу першоджерела. Події ніби повторюють книгу, але без тієї психологічної глибини, яка робила її настільки сильною.
Темп фільму теж працює не завжди вдало. Стрічка намагається створити атмосферу повільної готичної драми, але часто ця повільність перетворюється на затягнутість. Деякі сцени виглядають дуже красиво, але не несуть достатньо сенсу, і через це емоційний контакт з історією поступово слабшає.
Візуально фільм справді сильний. Вересові пустки, холодні інтер’єри маєтків, приглушені кольори, усе це створює правильний готичний настрій. Камера часто довго затримується на пейзажах, ніби намагаючись передати внутрішній стан персонажів. Але проблема в тому, що атмосфера не може повністю замінити драматургію. Вона працює лише тоді, коли під нею є зміст, а тут із цим не завжди складається.
Акторські роботи залишають неоднозначні відчуття. Джейкоб Елорді та Марго Роббі окремо виглядають дуже переконливо. Елорді намагається показати внутрішню темряву Гіткліфа через погляди, мовчання і дрібні деталі поведінки. Роббі додає Кетрін потрібної емоційної нестабільності і внутрішнього конфлікту. Вона добре передає суперечливість героїні у її боротьбу між почуттями та прагненням до соціального статусу. Але коли персонажі з’являються разом, то виникає головна проблема — між ними майже не відчувається тієї руйнівної пристрасті, між ними банально немає хімії.
Найбільше розчаровує те, що фільм ніби боїться показувати жорсткість цієї історії. Там, де роман не соромився демонструвати психологічну темряву персонажів, стрічка намагається згладити кути та зробити історію більш доступною для широкої аудиторії. Через це вона втрачає ту саму емоційну глибину, яка колись зробила цей твір культовим.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: