Голлівуд давно привчив нас до галасливих та непристойно дорогущих науково-фантастичних блокбастерів, в яких завжди щось вибухає, знеструмлюється, реве та стогне, як той Дніпр широкий, та веде до катастрофічних наслідків. Та іноді трапляються малопомітні, але варті уваги представники жанру. Вони йдуть зовсім іншим шляхом, категорично ігноруючи оте все високобюджетне неподобство, адже замість них глядачу пропонується щось абсолютно інше. «Хроніки Веспер» якраз з таких. У рецензії нижче розповідаємо, чим саме автори цієї стрічки намагаються завоювати свого глядача.
«Хроніки Веспер» / Vesper
Жанр науково-фантастична драма
Режисери Крістіна Боузіте, Бруно Сампер
У ролях Раффіелла Чепмен, Едді Марсан. Розі МакЕвен, Річард Брейк, Мелані Гейдос
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
В майбутньому на людство не чекає нічого доброго. Через експерименти з ГМО воно буде змушене боротися за власне виживання, адже Земля піддасться екологічній катастрофі. У результаті багатії оселяться в безпечних та гарно захищених містах, що отримають назву цитаделі, а всі інші вестимуть жалюгідне існування, яке полягає у вічних пошуках вбогої їжі та хоч якихось ресурсів.
13-річна дівчинка на ім’я Веспер живе у лісовій халупі разом зі своїм паралізованим батьком, з яким вона спілкується за допомогою спеціального дрона, слідкує за справністю хитромудрого пристрою, що підтримує життєдіяльність чоловіка, готує якусь гидку жижу з нещодавно виловленими личинками та проявляє хист до науки. Крім того, дитина мріє колись потрапити до цитаделі.
Одного разу Веспер натикається у лісі на молоду непритомну білявку, до тіла якої вже присмокталися рослини-паразити, щоб висмоктати життєву силу. Та благородна дівчинка рятує стражденну, хоча й не підозрює, що ця зустріч виявиться для неї доленосною.
«Хроніки Веспер» – результат копродукції Литви, Франції та Бельгії, а також здебільшого плід фантазії литовки Крістіни Буозіт та француза Бруно Сампера. Для них це вже не перша спільна робота, тому нова історія далека від звичних голлівудських блокбастерів, хоча й увібрала в себе деякі притаманні їм художні тропи.
З одного боку стрічка підпадає під жанр підліткової антиутопії, помноженої на постапокаліптичний survival, та з іншого, навіть з оглядом на доволі типову фабулу, являє собою щось дуже далеке від умовних «Голодних ігор» чи «Шаленого Макса». Очевидно, що тут ми маємо авторський проєкт, котрий надає перевагу діалоговим сценам над спецефектами та фільмуванням на свіжому повітрі, а не в запиленій кімнаті із зеленими стінами.
При цьому, не дивлячись на дуже скромний бюджет у 5 мільйонів євро, тутешній химерний світ, особливо рослинний, виглядає дуже цікаво, нагадуючи щось середнє між заворожливою Зоною з «Анігіляції» Алекса Ґарленда та похмурими роботами Ганса Рудольфа Ґіґера. Щоправда, рослини, а також отруєна пліснява, що розповсюджується, наче лід в «Післязавтра» Роланда Еммеріха, важке дартвейдерівське дихання в одній зі сцен та декілька дивовижних пейзажів – ось, по суті, і все фантастичне, що фігурує в кадрі. В усьому ж іншому події відбуваються в цілком звичних декораціях, можна сказати, навіть навмисне бідних, враховуючи жалюгідне становище світу, в якому змушені існувати герої.
Біда ж «Хронік Веспер» бачиться у тому, що фільм позбавлений виразного авторського висловлювання, а довготривалі діалоги, від яких не гріх і задрімати ненароком, не ведуть до чогось, щоб цю фантастику можна було вважати не просто якоюсь мірою привабливою, а й справді видатною.
Розмови тут взагалі майже ні до чого не ведуть. Так, змістовно це кіно здається серйознішим та складнішим, ніж, наприклад, мейнстримова антиутопія на кшталт якої-небудь «Аліти. Бойового ангела», де головна героїня, хоч і з іншою метою, але теж прагнула дотягнутися до недосяжних еліт. Проте, тут навіть найменшому натяку на розвиток важливої думки, що проходить тонкою червоною ниткою крізь сюжет, важко конкурувати з всепоглинальним смутком, котрий навіює некваплива, ледь не медитативна оповідь.
Безумовно, значним досягненням можна назвати перфоманс британки Раффіелли Чепмен, бо в той час, як Річард Брейк вкрай професійно зображає нерухомий овоч, юне дарування видає дуже впевнене перевтілення. При цьому Чепмен має незвичайну зовнішність: трішки молода Мілла Йовович, трішки, можливо, Ума Турман, ця акторка має усі шанси досягти гарних досягнень. А ще у кадрі в епізодичній ролі була помічена Мелані Гейдос – це жінка з рідким генетичним захворюванням, котру можна побачити в горорі «Астрал: Останній ключ» чи в одному з кліпів Rammstein. Сцену за участі Мелані глядач точно запам’ятає.
«Хроніки Веспер» явно виділяється з ряду типових жанрових представників, намагається міркувати про екологічні проблеми, а також торкається теми материнства й підліткових переживань. Та всі ці розмови, втиснуті у науково-фантастичний сеттинг, не мають жодних підстав достукатися до глядача, що сумує.