Голлівуд давно привчив нас до галасливих та непристойно дорогущих науково-фантастичних блокбастерів, в яких завжди щось вибухає, знеструмлюється, реве та стогне, наче той Дніпр широкий, та веде до катастрофічних наслідків. Та іноді трапляються малопомітні представники жанру. Вони йдуть зовсім іншим шляхом, категорично ігноруючи оте все високобюджетне неподобство, адже замість них глядачу пропонується щось абсолютно інше. «Хроніки Веспер» якраз з таких. У рецензії нижче розповідаємо, чим саме автори цієї стрічки намагаються завоювати свого глядача.

«Хроніки Веспер» / Vesper

Жанр постапокаліптична драма
Режисери Крістіна Буожите, Бруно Сампер
У ролях Раффіелла Чепмен, Едді Марсан. Розі МакЕвен, Річард Брейк, Мелані Гейдос
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb 

В майбутньому на людство не чекає нічого доброго. Через експерименти з ГМО воно буде змушене боротися за власне виживання, адже Земля піддасться екологічній катастрофі. У результаті багатії оселяться в безпечних та гарно захищених містах, відомих як цитаделі, а всі інші вестимуть жалюгідне існування, яке полягає у вічних пошуках вбогої їжі та хоч якихось ресурсів.

13-річна Веспер живе у лісовій халупі разом з паралізованим батьком, з яким вона спілкується за допомогою спеціального дрона, слідкує за справністю хитромудрого пристрою, що підтримує життєдіяльність чоловіка, готує якусь гидку жижу з нещодавно виловленими личинками та проявляє хист до науки.

Крім того, дитина мріє колись потрапити до цитаделі. Одного разу у лісі Веспер натикається на молоду непритомну білявку, до тіла якої вже присмокталися рослини-паразити, щоб висмоктати життєву силу. Та благородна дівчинка рятує стражденну, хоча й не підозрює, що ця зустріч виявиться для неї доленосною.

«Хроніки Веспер» – результат копродукції Литви, Франції та Бельгії, а також здебільшого плід фантазії литовки Крістіни Буожите та француза Бруно Сампера. Для них це вже не перша спільна робота, а їхня історія далека від звичних голлівудських блокбастерів, хоча й увібрала в себе деякі притаманні їм риси.

З одного боку стрічка підпадає під жанр підліткової антиутопії, помноженої на постапокаліптичний survival, та з іншого, навіть з огляду на доволі типову фабулу, становить щось дуже далеке від умовних «Голодних ігор» чи «Шаленого Макса». Очевидно, що тут ми маємо авторський проєкт, котрий надає перевагу діалоговим сценам над спецефектами та фільмуванням на свіжому повітрі, а не в запиленій кімнаті із зеленими стінами.

Не дивлячись на дуже скромний бюджет у 5 мільйонів євро, тутешній химерний світ, особливо рослинний, виглядає дуже цікаво, нагадуючи щось середнє між заворожливою Зоною з «Анігіляції» Алекса Ґарленда та похмурими роботами Ганса Рудольфа Ґіґера. Щоправда, рослини, отруйна пліснява, що розповсюджується, наче лід в «Післязавтра» Роланда Еммеріха, важке дартвейдерівське дихання в одній зі сцен та декілька дивовижних пейзажів – ось, по суті, і все фантастичне, що фігурує у кадрі.

В усьому іншому події відбуваються в цілком звичних декораціях, можна сказати, навмисне бідних, враховуючи жалюгідне становище світу, в якому змушені існувати герої. Біда «Хронік Веспер» у тому, що фільм позбавлений виразного авторського висловлювання. Довготривалі діалоги, від яких не гріх і задрімати ненароком, не ведуть до чогось такого, щоб цю фантастику можна було вважати не просто привабливою, а й справді видатною.

Розмови тут взагалі нерідко порожні. Так, змістовно це кіно здається серйознішим та складнішим, ніж, наприклад, мейнстримна антиутопія на кшталт якої-небудь «Аліти. Бойового ангела», де головна героїня, хоч і з іншою метою, але теж прагнула дотягнутися до недосяжних еліт. Проте навіть найменшому натяку на розвиток важливої думки, що проходила б тонкою червоною ниткою крізь сюжет, важко конкурувати з всепоглинальним смутком, навіяним неквапливою, медитативною оповіддю.

Безумовно, значним досягненням можна назвати перфоманс британки Раффіелли Чепмен, бо в той час, як Річард Брейк вкрай професійно зображає нерухомий овоч, юне дарування видає впевнене перевтілення. При цьому Чепмен має незвичайну зовнішність: трішки молода Мілла Йовович, трішки, можливо, Ума Турман, ця акторка має усі шанси досягти гарних висот.

А ще у кадрі в епізодичній ролі була помічена Мелані Гейдос – жінка з рідким генетичним захворюванням, котру можна побачити в горорі «Астрал: Останній ключ» чи навіть у кліпі Rammstein. Сцену за участі Мелані глядач точно запам’ятає.

«Хроніки Веспер» явно виділяється з ряду типових жанрових представників, намагається міркувати про екологічні проблеми, а також торкається теми материнства й підліткових переживань. Та всі ці розмови, втиснуті у постапокаліптичний сетинг, не мають жодних підстав достукатися до глядача, що безмежно сумує.