Українське кіно поступово підбирається до жанрів, де раніше не працювало і “На драйві” якраз із таких спроб. Це історія про перегони, а також про молодих людей, які опинилися у прифронтовому Харкові з постійними тривогами і обстрілами, але вони все одно намагаються жити, ризикувати та відчувати хоч щось, окрім постійної тривоги. Фільм заходить на знайому територію екшену, але робить це через дуже локальний контекст. Питання лише в тому, чи вистачає йому внутрішнього наповнення, щоб не залишитися просто черговою гарною ідеєю.

Плюси:

сильний і незвичний для нашого кіно сетинг; вдалі сцени перегонів; жива молодіжна енергія; влучне поєднання підліткової історії та воєнної реальності

Мінуси:

нерівний сценарій; просідання темпу поза екшеном; не до кінця розкриті персонажі; місцями відчутна технічна нестабільність

6.5/10

Оцінка
ITC.ua

“На драйві”

Жанр пригоди, екшен
Режисер Артем Литвиненко
У ролях Іван Довженко, Едуард Поляков, Іоланта Богдюн, та ін.
Прем’єра 9 квітня 2026 року, кінотеатри

Ден і Арта — двоє друзів із Харкова, які щойно закінчили школу і намагаються зрозуміти, що робити далі у світі, де це саме “далі” виглядає максимально розмитим. Випадкова знахідка підземного паркінгу з покинутими авто стає для них шансом втекти від реальності хоча б на кілька годин. Вони організовують нелегальні перегони, запускають онлайн-трансляції та поступово занурюються у цей новий для себе світ азарту, ризику і грошей.

В новому фільмі “На драйві” чудово працює сама ідея. Не в сенсі “хлопці ганяють на машинах”, бо таке ми бачили десятки разів в голлівудському кіно, а саме в тому, як ця історія вмонтована в українську реальність. Підземний паркінг розбомбленого ТРЦ у Харкові як місце, де підлітки намагаються вирвати собі хоч якусь подобу нормальності є дуже сильним образом. У ньому одночасно є і втеча від реальності, і спроба її пережити, і навіть певний підлітковий протест проти світу, який надто швидко зробив їх дорослими.

Через це фільм у своїх найкращих моментах чіпляє не просто як історія про швидкість, а як історія про молодих людей, які живуть у країні, де “звичайне життя” давно стало розкішшю. У цьому сенсі “На драйві” дуже влучно ловить двоїсту природу сучасного українського підліткового досвіду: з одного боку — війна, руїни, тривоги і страх, з іншого — бажання жити, веселитися, закохуватися, змагатися, дуріти і не дозволяти катастрофі забрати взагалі все. І коли фільм тримається саме цієї інтонації, він реально працює.

Але далі починається те, через що стрічку хочеться і похвалити, і добряче посварити одночасно. Бо при всій силі задуму сценарій тут дуже нерівний. Є сцени, де “На драйві” справді влучає в нерв. Наприклад, коли герої мовчки сидять у тій самій бетонній коробці, коли між ними накопичується напруга, коли швидкість відчувається не як атракціон, а як спосіб вимкнути голову хоча б на кілька хвилин. А є моменти, де кіно раптом починає спрощувати саме себе, ніби боїться зануритися глибше, бо ж треба ще і перегони показати, і любовний конфлікт дотиснути, і ритм не загубити.

Через це персонажі не завжди встигають стати по-справжньому об’ємними. Ти розумієш, ким вони мають бути в цій історії, але не завжди встигаєш до кінця відчути їх зсередини. Особливо це стосується того, як фільм балансує між історією дружби і історією суперництва. Тут є правильні заготовки, є очевидне бажання показати, як війна і безвихідь деформують навіть найпростіші людські зв’язки, але інколи все це виглядає так, ніби стрічці банально не вистачає ще кількох сильних сцен, щоб окремі емоції справді добити до кінця.

Не можна сказати, що фільм порожній або суто декоративний. Навпаки, у ньому є відчутна жива енергія. І найкраще “На драйві” відчуває себе саме тоді, коли перестає намагатися бути “великим висловлюванням”, а просто чесно показує молодість. Онлайн-трансляції, ставки, дурнуватий азарт, бажання комусь щось довести, спроба зловити славу хоча б у локальному цифровому мікросвіті — усе це виглядає правдиво саме для сьогоднішнього покоління.

Тут немає старечого повчального тону про “сучасну молодь”, і це великий плюс. Фільм не дивиться на своїх героїв зверхньо, не робить з них або жертв, або ідіотів. Він скоріше намагається зрозуміти, чому для них та сама швидкість стає формою терапії, а перегони в руїнах — мало не єдиним місцем, де вони відчувають контроль над власним життям.

Що ж до самих перегонів, то тут стрічка виглядає найбільш упевнено. Вона не завжди технічно бездоганна, але там, де потрібно створити відчуття швидкості, ризику і клаустрофобного напруження під землею, у неї це виходить. Камера в такі моменти оживає, простір паркінгу починає працювати як окремий персонаж, а бетон, темрява, світло фар і відлуння моторів формують ту атмосферу, якої від цього фільму й чекаєш. Саме тут “На драйві” справді виправдовує свою назву. Інша річ, що поза самими заїздами ритм іноді просідає. Деякі драматичні сцени не дотягують до тієї ж сили, яку мають перегони, і через це складається враження, ніби фільм місцями живе у двох різних режимах: один — енергійний, молодий, по-хорошому нахабний, другий — трохи більш телевізійний, де конфлікти подані пряміше і простіше, ніж хотілося б.

Акторський склад загалом справляється добре, і це ще один плюс картини. Іван Довженко та Едуард Поляков не виглядають у цій історії чужими або випадковими, адже у них є потрібна для такого кіно юна нервовість, трохи сирувата, але жива емоція і відчуття, що перед тобою не картонні персонажі, а реальні хлопці, які дуже хочуть урвати собі хоч шматок нормального життя. Але знову ж таки, саме сценарій не завжди дає цим персонажам простір розкритися так, як вони того заслуговують. Тобто проблема не в акторах, а в тому, що фільм інколи поспішає там, де варто було б трохи довше побути поруч із героями.

Технічно “На драйві” теж залишає подвійне враження. З одного боку, у нього є справді сильні рішення: робота зі світлом у підземних сценах, фактура зруйнованого простору, окремі ракурси під час перегонів, спроба зробити міський екшен не “під Голлівуд”, а з локальним відчуттям місця. З іншого, фільм не всюди однаково стабільний. Десь монтаж класно підкручує адреналін, а десь навпаки ніби розсипає сцену на шматки. Десь музика допомагає, а десь ледь не занадто наполегливо підказує, що саме зараз ти маєш відчути.

Але навіть з цими зауваженнями стрічка не виглядає технічно безпорадною. Швидше навпаки — видно, що кіно реально хотіло бути жанровим, хотіло працювати через форму, через ритм і через видовищність, і в українському контексті це вже важливо саме по собі.

Висновок:

“На драйві” — фільм, що більше цікавий у своїй ідеї, атмосфері й окремих сценах, ніж у цілісності виконання. Він має сильний сетинг, живу молодіжну енергію і справді вдалі моменти, коли поєднання війни, швидкості та підліткового максималізму починає працювати на повну.

Але так само він просідає в драматургії, нерівно розкриває героїв і не завжди дотягує ті сенси, які сам же закладає на старті. Це хороша спроба українського жанрового кіно вийти на нову територію, і саме за цю спробу стрічку хочеться поважати, навіть якщо без застережень полюбити її буде складніше.