29 березня на платформі Netflix відбулася прем’єра пригодницького бойовика «Плата за страх». Це адаптація однойменного роману французького письменника Жоржа Арно, що побачив світ у 1949 році, а разом з тим і рімейк першої його екранізації — трилера з Івом Монтаном у головній ролі, котрий вийшов на екрани чотирма роками пізніше. Та стрічка давно стала класикою кіно, отримавши головні призи Каннського та Берлінського кінофестивалів, а також Британської кіноакадемії. У рецензії нижче розповідаємо, на що може претендувати новий фільм з огляду на те, що він пропонує глядачу.
Плюси:
герої таки довезуть пиво до супермаркета
Мінуси:
майже все у цьому фільмі виглядає абсурдно і сміховинно
«Плата за страх» / Le salaire de la peur
Жанр пригодницький бойовик
Режисер Жульєн Леклерк
У ролях Франк Гастамбід, Альбан Ленуар, Ана Жирардо, Соф’ян Зермані
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Дев’ять місяців тому у неназваній арабській країні стався держпереворот. Тоді ж мужній лисий тілоохоронець Фред вирішив заволодіти легкими грошима вбитого урядовця, взявши на справу свого брата Алекса. Та хлопці явно не все продумали, адже прямо під час злому сейфу останнього заарештовують і кидають за ґрати.
В актуальному таймлайні змучений почуттям провини герой, умовно назвемо його Він Дизель на мінімалках, береться за дуже ризиковану місію від нафтової компанії. Так він зможе звільнити Алекса.
Оскільки одна зі свердловин зазнала аварії неподалік богом забутого селища, єдиним варіантом запобігти масштабній катастрофі керівники контори бачать підрив об’єкта. Тож команді відважних найманців належить перетнути на забитих нітрогліцерином вантажівках 800 кілометрів пустелі, що контролюється до зубів озброєними бандами.
Новітня «Плата за страх» — рімейк, якого ніхто не просив. З урахуванням того, що однойменний роман Жоржа Арно вже отримав видатну французьку («Плата за страх» Анрі-Жоржа Клузо, 1953) і як мінімум достойну американську («Чаклун» Вільяма Фрідкіна, 1977) кіноадаптації, поява стрічки Жульєна Леклерка виглядає сильно необов’язковою.
Ледь не з дебютних кадрів місцевий сюжет хизується типовими атрибутами «бешок» родом з 90-х, ніби попереджаючи глядача, що на нього чекає прямолінійне невибагливе кіно про хороших хлопців у скрутних обставинах.
Не встигли ми до ладу познайомитися з персонажами, як в перші п’ять хвилин з них злітає одяг і відбувається любовна сцена, котра не несе жодного емоційного навантаження. Просто незнайомі та наразі нецікаві нам люди хвилину другу зображають пристрасть на камеру. Ще через декілька хвилин відбудеться бійка зі ставками у в’язниці між тим самим невдачливим братом Віна Дизеля на мінімалках та м’язистим бугаєм, і спробуйте здогадатися, хто переможе.
А далі перед глядачем постає простенька історія про сповнену небезпек подорож серед безкраїх пустельних пісків. Акцент робиться більшою мірою на саспенс на зупинках, ніж драйв під час руху (перевірка документів на блокпостах, перетин мінного поля, перестрілка з озброєними бойовиками тощо), що обумовлено скоріше можливостями бюджету, ніж бажанням наелектризувати атмосферу. Однак виконаний цей квест на такому примітивному рівні, що аж сміх бере.
Біда у тому, що тутешні міни розриваються тільки в тому випадку, коли з ними контактує черговий статист, а для справжніх крутих хлопців то не перешкода. Не дивуйтесь, якщо вам здасться, ніби вони везуть ящики з «Львівським Світлим», а не супервибухонебезпечною речовиною, перестрілки поруч з якою можуть погано скінчитися.
Франк Гастамбід, відповідальний за ганебне «Таксі 5» (2018), за прикладом одного популярного стрітрейсера (або іншого лисого перевізника, тут вже кому як) намагається вдавати непробивну суворість та вправно приборкує неслухняну коробку передач. Утім, навіть серед випаленої сонцем пустелі його лисина блищить не так яскраво, як у голлівудських колег. Албан Ленуар грає хлопця, котрий і швець, і жнець, і в дуду грець, адже в пику б’є добре, мінні поля розміновує підручними засобами, а головне — терпить вибрики брата-недоумка.
Ближче до псевдодраматичної кінцівки творці оговтуються і згадують, що знімають для релізу на Netflix, а не VHS. Тож героїня Ани Жирардо на ім’я Клара запам’ятається не лише кадрами топлес, але й сценою, де вона з завзятістю солдата з постапокаліптичного майбутнього, назвемо його умовно Кайл Різ, на ходу жбурлятиме вибухівку у впертих переслідувачів.
«Плата за страх» — кіно настільки сміховинне, що не потягне навіть на стерпний аперитив перед «Фуріозою», яка обіцяє шалені перегони на максимальних обертах у тому самому сетингу безмежних пустель. Тут же у нас подорож надто недолуга, щоб витрачати на неї час. Назвемо це просто поганим кіно, цього разу вже без усіляких умовностей.