30 листопада на Netflix вийшла комедія «Родинний обмін», сюжет якої заснований на дитячій книжці Емі Крауз Розенталь Bedtime for Mommy 2010 року. У рецензії нижче розповідаємо, чи вдалося авторам фільму озвучити якусь свіжу думку стосовно багаторазово використаного тропу «обмін тілами». Або хоча б весело пожартувати.
Плюси:
легка святкова атмосфера; достатня кількість смішних епізодів; непогані комедійні партії від Еда Гелмса та Дженніфер Гарнер
Мінуси:
абсолютна вторинність та, як наслідок, передбачуваність сюжету; присутність сумнівного гумору; менш яскраві виступити молодих акторів у порівнянні зі старишими колегами
«Родинний обмін» / Family Switch
Жанр сімейна комедія
Режисер МакДжі
У ролях Дженніфер Гарнер, Ед Гелмс, Емма Маєрс, Брейді Нун, Маттіас Швайгхьофер
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Напередодні Різдва лос-анджелеська родина Вокерів виглядає заклопотаною і не надто дружньою. Тато Білл — колишній рокер і трошки дурник, який сумує за минулими днями зіркової юності та животіє на посаді вчителя музики. Мама Джесс — енергійна та в міру сурова архітекторка, яка от-от отримає довгоочікуване підвищення. СіСі — дівчина-підліток, що має неабиякий хист до футболу і мріє про спортивну кар’єру. Ваятт — допитливий вундеркінд, який претендує на вступ до Єльського університету. Десь там, на тлі, завжди бавляться малюк Майлз та французький бульдог Піклз.
Одного разу, коли уся сім’я влаштовує похід в обсерваторію, щоб подивитися на дивовижний парад планет, трапляється прикра неприємність, через яку ламається величезний телескоп. Але і це ще не все: наступного ранку спантеличені Вокери з жахом виявляють, що магічним чином помінялися тілами. СіСі та Ваятт опинилися в тілах матері та батька відповідно і навпаки. І це вже не кажучи про трансформації, що сталися з Майлзом і Піклзом. Здається, знадобиться справжнє різдвяне диво, щоб повернути усе на свої місця.
Фільми про обмін тілами міцно зайняли свою нішу у кінематографі, зокрема, комедійному жанрі, а висловити якісь нові думки на цю тему сьогодні, напевно, неможливо. На екрані «радощі» знаходження у чужій шкурі проявилися вже у всіх можливих варіаціях. Тілами обмінювались: ціпонька-старшокласниця та 40-річний лобуряка-шахрай, конфліктні мати й донька у шалену п’ятницю, заклопотаний сім’янин і безтурботний гультіпака та навіть школярка з маніяком. І це ще далеко не увесь список.
Що там казати, якщо і сама Дженніфер Гарнер колись приміряла на себе образ 13-річної дівчинки у тілі дорослої жінки. Щобільше, відсилання на цей факт є у «Родинному обміні». З огляду на вищесказане, немає нічого дивного, що стрічка не пропонує хоч би щось нове, чого б не було у численних попередників. Та й сподіватися на це було б наївно.
«Родинний обмін» без спротиву приміряється зі своєю кричущою вторинністю та намагається балансувати між комедією з жартами про випуск газів та відрижку і теплим затишним кіном, що оспівує сімейні цінності. В якісь моменти це вдається, в інші — щонайменше викликає щире здивування.
Режисер МакДжі, який колись ставив високобюджетні блокбастери («Ангели Чарлі», «Термінатор: Спасіння прийде»), склалося враження, давно вгамував власні амбіції та покинув цю невдячну справу. На певному етапі кар’єри постановник зосередився на невибагливому контенті для Netflix, і, як бачимо, робота у цьому напрямку триває і досі. Ця співпраця дозволяє залучати пристойних акторів і таким чином підвищувати залученість аудиторії.
У «Родинному обміні» основна ставка робиться не на силу гумору, а саме на акторські відіграші, причому здебільшого це стосується тандему Гелмс-Гарнер.
Спостерігати за тим, як колишня Бена Аффлека видає добрячу відрижку чи летить догори дриґом зі сходів, як то кажуть, і сміх, і гріх, але видовище досить веселе. Інша справа, що молодше покоління взагалі ніяк не виділяється. Емма Маєрс з «Венздей» та Брейді Нун у модній шкірянці не здатні хоч чимось запам’ятатися.
У підсумку фільм не те щоб сильно вартий уваги, але дивитися можна. З сюжетної точки зору це повнісінька, передбачувана нісенітниця з достатньою кількістю крінжових моментів (згадаймо хоча б обмін немовля-пес). Однак в цілому стрічці до снаги розвеселити, а більшого від неї й не вимагається. Особливо ж виграшно ця різдвяно-сімейна комедія виглядає на тлі вже геть невдалих святкових фільмів, як, наприклад, ті, про котрі ми писали нещодавно (тут і ще отут).