5 грудня на сервісі Apple TV+ завершився показ 10-серійного шпигунського трилера “Останній рубіж”, за сюжетом якого на Алясці відбувається падіння літака, що перевозив групу ув’язнених. Вцілілі злочинці опиняються на волі, що стає великою проблемою для місцевого маршала. Такий розвиток подій цілком міг вписатися у жанр прямолінійного бойовика десь родом з 90-х (згадуємо “Повітряну в’язницю” (1997) з Ніколасом Кейджем), але творці шоу пішли дещо іншим шляхом. В огляді нижче будемо розбиратися, яким саме та що у підсумку з цього вийшло.

“Останній рубіж” / The Last Frontier

Жанр шпигунський трилер, бойовик, драма
Творці Джон Бокенкамп, Річард Д’Овідіо
У ролях Джейсон Кларк, Домінік Купер, Гейлі Беннет, Сімона Кесселл, Даллас Голдтут, Елфрі Вударт, Джон Слеттері, Кліфтон Коллінз-молодший, Джонні Ноксвілл
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Під час повітряного транспортування ув’язнених на Алясці відбувається авіакатастрофа, внаслідок якої вщент набитий злочинцями літак падає в рясні сніги неподалік Фербенкса. Серед них — особливо небезпечний і фантастично винахідливий зрадник в рядах ЦРУ Гевлок, на якого полює його прибула на місце аварії колишня колега Сідні Скофілд.

Тим часом місцевий федеральний маршал Френк Ремнік з непохитністю звиклої до морозів людини очолює групу з пошуку вцілілих втікачів, що раптово обрушилися в цю тиху місцину прямо з неба. Ситуація ускладнюється низкою зловісних таємниць, які привезла з собою Скофілд, і це ризикує перетворити операцію з затримання мерзотників в небезпечну шпигунську гру. Очевидно лише одне: у Фербенксі та прилеглих лісах, навіть попри звичну для цих країв морозну погоду, найближчим часом буде дуже гаряче.

Починається “Останній рубіж” багатообіцяльно. Після авіакатастрофи злочинці в помаранчевих робах розбігаються по засніженій окрузі, немов таргани на кухні, коли вмикається світло. І це становить ще той головний біль для і без того сумного маршала. Але перед тим він стане учасником надзвичайно захопливої та добре зафільмованої, у стилі “Рейда” (2011), сцени засідки, коли в’язні більше нагадують ходячих мерців, від яких мають відбиватися ошелешені правоохоронці.

Таким бадьорим початком багато в чому маємо завдячувати Сему Харгрейву — режисеру обох “Евакуацій” з Крісом Гемсвортом, де подібний екшн був єдиною причиною існування нетфліксівської дилогії. Та згодом з’ясовується, що цей серіал — точно не про екшн. Принаймні останній стоїть явно не на першому місці. І що сама історія — не про жменю смертельно небезпечних втікачів. Точніше, вони виступають лише побічними квестами основної, шпигунської сюжетної лінії. І це не йде на користь історії.

Промовистою виглядає страждальницька доля Гевлока у виконанні Домініка Купера. Мало того, що у флешбеках бідоласі доводиться переховуватися у Хабаровську, то він ще й примудряється без суттєвих наслідків для здоров’я пережити авіатрощу, падіння у прірву та дві автомобільні аварії, причому останні протягом одного дня. Цей тип не ЦРУшник, а супермен. Є тут і своя Аманда Воллер, якщо ми вже згадали за супергероїку.

В якийсь момент в сценаристів вселяється дух “Форсажу”, помноженого на “Місію неможливу”: достатньо знати, що у кадрі взаємодіють вантажівка, гелікоптер, край вищезгаданої прірви та боротьба за пістолет. При цьому сценаристи ніби ненароком і дуже зручно для себе випилюють низку більше непотрібних для історії персонажів — вибачай, Джонні Ноксвілл, та приводів для жартів у тебе так і не знайдеться.

Поки за вікном, дарма що настала календарна зима, господарює осіння похмурість, потроху уявляєш, як фіналізуєш рецензію словами на кшталт “зате зимові пейзажі тут просто дивовижні”. Але навіть вони не в силах замаскувати той факт, що увесь місцевий екшн тьмяніє на тлі до чорта заплутаної і не такої щоб сильно захопливої шпигунської метушні, що стрімко набирає обертів. Утікачі натомість різко стають елементом другорядним.

Щобільше, епізоди, присвячені окремим персоналіям — божевільному конспірологу, скаженим тіткам чи навіженому лікарю — здаються такими, що добряче відволікають від основної арки та гальмують її розвиток.

Помітне пожвавлення відбувається у кульмінаційних епізодах, коли творці нарешті перестають розпорошуватися на усілякі дурниці та розкривають карти. Розвішані на стінах рушниці починають вистрілювати. Напруга досягає свого апогею. Такий розвиток подій виводить доволі кволий серіал на той рівень, коли про витрачений час наче вже й не жалкуєш. Та чи не запізно це відбувається?

Почути в “Останньому рубежі” можна Unchained Melody (що також звучала у культовому “Привиді” (1990) Джеррі Цукера) та навіть Scorpions. Побачити — титр Kyiv, а не Kiev, як то було в першій “Місії неможливій” у 96-му. А ще, наприклад, трагічний флешбек, а буквально через 10 хвилин — карикатурну сценку з в’язнем-здоровилом, що виринула десь зі слепстіка.

У цьому серіалі позамежна фантастичність сюжету зустрічається з натурними зніманнями на тлі реального холоду. Фігурують кати з ФСБ та поганці з ЦРУ. Відбувається блекаут серед білих снігів і святкування замість похорон. Сусідять нудьга і щира цікавість до показаного. Має місце обман глядацьких очікувань і жанрові кліше. Є гойдалки та мінливість, котрі постійно супроводжують історію.