Цей матеріал – не редакційний
Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Якщо ви вважаєте, що слово «Cyberpunk» вигадали розробники з польської студії CD Projekt Red, то ви сильно помиляєтесь. Адже «кіберпанк» – це неосяжний жанр зі своєю стилістикою та шедеврами, у яких найчастіше описують світ майбутнього, де високий розвиток технологій йде поруч з низьким соціальним рівнем, брудом та розрухою…
Моє знайомство з кіберпанком
Перший свій фільм з елементами кіберпанку я побачив у далекому дитинстві – це була картина «Згадати все» з Арнольдом Шварценеггером. Тоді я вважав це типовою науковою фантастикою, нічого не чув про фільм «Blade Runner» (1982) чи про якихось там «електроовець» Філіпа Діка… Стрічка очима дитини здавалася неймовірною, а Шварц, як завжди кришив чергових негідників не просто в промисловому масштабі, а ще й в міжпланетному.
Як і багато людей, далеких від цієї теми, я зацікавився жанром кіберпанку тільки у 2013 році після перегляду епічного трейлера – Cyberpunk 2077, від польських розробників.
Навколо гри крутилось багато новин, і всі розуміли, що потрібен деякий час, перш ніж її фактично випустять. Cyberpunk 2077 – буквально одна з найочікуваніших ігор в історії (крім «Чекалкера» звісно), саме тому було так багато галасу після її випуску. Заручники завищених очікувань жалілися на величезну кількість багів, ошукані фанати в ярості масово повертали кошти, з усіх усюд виливались тонни гнівних оглядів… Серед цього буревію неможливо було не почути та не зацікавитися жанром. Так чому ж не розпочати цей процес з переглядів фільмів?
Що ж таке кіберпанк?
Кіберпанк – це безодня безнадійного майбутнього, яка проникає в середину твоєї душі. В цій прірві технології служать не стільки людству, скільки окремим її представникам, в ній правлять корпорації, а серед високого розвитку кібернетичних технологій процвітає бідність та низький соціальний рівень. Як правило, у світі кіберпанку попередньо відбулася катастрофа глобального масштабу, наклавши свій відбиток на порядок речей у суспільстві майбутнього. Нерідко, в цьому жорстокому світі не вижити без модифікації свого тіла і тоді постає питання: ти – людина, чи вже щось інше?
Місце, де високі технології розбиваються об низькі моральні принципи можна описати місткою фразою: «High tech. Low life». Вперше термін «cyberpunk» придумав і використав Брюс Бетке в 1983 році як назву для свого оповідання, яке до сучасного кіберпанку має слабке відношення і стосувалося швидше його персонажа. Цей напрямок орієнтувався на молодіжну аудиторію, схильною до протесту.
Ця нова форма наукової фантастики виявилася темнішою, песимістичнішою і куди реалістичнішою, ніж її попередники. Вона зародилася за часів інформаційної революції, коли багато хто почав помічати, як технологічний прогрес змінює наш світ. В цій реальності він вже аж ніяк не служить на благо людства, а натомість перетворює людей на заручників нової дійсності. Кіберпанк розкриває нам дивовижну картину суспільства, де глибока бідність стикається з нероздільною владою корпорацій, а уряди зникають в тіні нових володарів світу.
Джерела жанру, атмосфера та сюжет
Роман «Чи сняться андроїдам електровівці?» написаний в 1968 році Філіпом Діком, вважається прото-кіберпанком. Він екранізований в культовий фільм «Той, що біжить по лезу» у 1982-му. Це сталося через рік після того, як коротку розповідь Вільяма Гібсона «Джонні Мнемонік» опублікували в журналі Omni. Вона допомогла перенести концепції прото-кіберпанку в масову культуру. Вплив атмосфери Японії та її економічно-технологічного стану спостерігається в літературі 1980-х років і вже значно пізніше накладає свій відбиток на антураж фільмів та гри Cyberpunk 2077.
Сюжети кіберпанку зосереджуються на конфлікті між штучними інтелектами, хакерами та мегакорпораціями і здебільшого відбуваються у найближчому майбутньому на Землі, а не в «далеких-далеких галактиках», як у Зоряних війнах чи «Дюні» Френка Герберта. Нерідко візуальний стиль жанру перегукується з фільмами у стилі «Нуар», в яких відображена атмосфера песимізму, недовіри, розпачу та цинізму, а більшість сцен – нічні або навмисно затемнені.
Головні герої
Основними персонажами кіберпанк літератури є антигерої, які зазвичай опиняються у ситуаціях, де від них мало що залежить, чи взагалі немає контролю над тим, що відбувається. Вони починають свою історію у ролі підлеглих чи невдах, проте невдовзі намагаються вибратися з цього становища. Персонажі нерідко є аутсайдерами суспільства і не здатні протистояти реальності світу, що їх оточує.
Мій ТОП-5 фільмів
Перед написанням цієї статті упродовж декількох тижнів я оновлював в пам’яті всі свої улюблені кіберпанк хіти. Деякі з них постали для мене у «іншому світлі», хоча бачив їх не в перше. Життєвий досвід завжди накладає свій відбиток: у фільмі, який раніше сприймався скептично, в наступний раз можна роздивитися шедевр з подвійним і потрійним дном.
5 місце: “Я – Закон!”
Назва: «Суддя Дредд» (Judge Dredd)
Рік випуску: 1995
Бюджет: 85 млн.$
Режисер: Денні Кеннон
Головна роль: Сільвестр Сталлоне
Дія картини розгортається у похмурому майбутньому. Після екологічної катастрофи людство зосередилося у кількох величезних містах, де його мешканці намагаються вижити за будь-яку ціну. Стіну навколо МЕГА СІТІ оточує випалена пустеля, іменована Проклятою Землею. У місті панує свавілля анархічних банд, на Проклятій Землі ж лютують мутанти та людожери, які лише віддалено нагадують людей. Для того, щоб утримати міста від анархії, були придумані Судді – нова влада, що поєднує функції поліції, суду присяжних та катів. Вони стали єдиною опорою закону в цьому жорстокому світі. Судді самостійно розшукують злочинців, розслідують їхні справи та на місці без суду і слідства виносять вирок, що не підлягає оскарженню.
Сам фільм заснований на коміксі, якщо розбирати його покроково, то випливає мільйон ляпів і огляд може скотитися в треш. Але попри логічні прогалини у сценарії та здоровому глузді, тут досить непогано передали атмосферу кіберпанку, хоч і без «нуарності».
Головний персонаж – суддя Дредд попався на гачок власних переконань: «Я – закон» (с) Але закон як виявилось – це “дишло” і колишній поліціянт/прокурор/суддя/кат в одному флаконі вже сам опиняється поза законом. У стрічці є все те, що притаманне кіберпанку: величезне місто з нотками безнадії, автократична влада, люди-кіборги, банди злочинців, штучний інтелект. Проте, не вистачає основного – глибокого, чи хоча б «прийнятного» змісту.
З усім тим, я помістив його на 5-те місце за те, що в часи його випуску було не так багато фільмів у такій стилістиці, причому з досить непогано візуалізованою атмосферою майбутнього. Окрема повага Слаю, роль залізного судді сидить на ньому так само ефектно, як і поліцейський костюм.
4 місце: “За свою мрію треба битися”
Назва: «Аліта: Бойовий ангел» (Alita: Battle Angel)
Рік випуску: 2019
Бюджет: 170 млн.$
Режисер: Джеймс Кемерон, Джон Ландау
Головна роль: Роза Салазар
«Аліта: Бойовий ангел» – фантастичний бойовик з елементами кіберпанку, знятий за мотивами японської манги GUNNM про дівчину-кіборга, що втратила пам’ять. Над проєктом працювали автор «Титаніка» Джеймс Кемерон та автор «Від заходу до світанку» Роберт Родрігес. Ідея екранізувати японську мангу, яка стала відома в США під назвою «Бойовий ангел Аліта», з’явилася у Джеймса Кемерона ще 1999 року, проте режисер сфокусував свою увагу на «Аватара». Щоб сценарій не пропав даремно, він віддав історію своєму другові Роберту Родрігесу. Так через два десятиліття, у лютому 2019 року фільм вийшов у широкий прокат.
Дія стрічки розгортається через 300 років після Великої війни у XXVI столітті. Над мегаполісом Айрон-Сіті нависає місто обраних, на яке працює «нижній світ». Вціліле населення ділиться на кіборгів та звичайних людей, які не припиняють ворогувати один з одним. Одного разу Лікар Ідо виявляє на звалищі бездиханне кібернетиче тіло. Дівчина-кіборг нічого не пам’ятає після ремонту, але виявляється, що вона володіє бойовим мистецтвом. Лікар дає їй ім’я своєї загиблої доньки – Аліта. З цього починаються пошуки втрачених спогадів: Аліті доведеться пережити перше кохання, пройти найскладніші випробування з моторболу і вступити в бій із небезпечними злочинцями.
Фільм захоплює в першу чергу своїм візуалом, переглядається легко, обходиться без зайвих пошуків «сакральних сенсів», вміло керує емоціями глядача. Як на мене, фільм більше орієнтований на підліткову аудиторію, хоча і дорослим теж рекомендую до перегляду. Він цікавий, але дуже наївний та «поверхневий»: то намагається триматися першоджерела, то вбиває його найкращі ідеї своїм віковим рейтингом та «дитячим» сюжетом.
Це фільм для тих, хто скучив за видовищним кіберпанком і легкою постапокаліптикою.
3 місце: “Колись я заберу тебе наверх…”
Назва: «Елізіум» (Elysium)
Рік випуску: 2013
Бюджет: 115 млн.$
Режисер: Нілл Блумкамп
Головна роль: Метт Деймон
Головні події стрічки розгортаються у 2154 році, населення Землі розділене на два класи: представники еліти різного рангу та бідноти. Перші мешкають на створеній людьми розкішній космічній станції під назвою «Елізіум», другі змушені переживати усі негаразди жалюгідного існування на зруйнованій планеті, в стилі латиноамериканського гетто. На Елізіумі ідеальна екологія, розкішне життя, натуральна їжа, безпека і головне – надсучасні медичні капсули, які здатні вилікувати будь-які хвороби та подарувати необмежене життя.
Головний герой Макс просинається з думкою: «Як добре, що в мене є робота», адже таке щастя випадає не кожному. На жаль, нещасний випадок на виробництві ставить його перед вибором: померти за декілька днів від наслідків радіаційного опромінення, чи вступити в бій з системою заради єдиного шансу на виживання.
Хоч антураж фільму далекий від «нуарного» стилю кіберпанку, але інші елементи тут на місці:
– антиутопічний світ майбутнього (земля перетворена на промисловий придаток з дешевою робочою силою)
– розвинені інформаційні технології та кібернетика, кіборгізація, штучний інтелект поєднується з необмеженим та нерегульованим державним контролем за суспільством (тоталітаризм або авторитаризм) чи владою корпорації
– домінуванням транснаціональних корпорацій, мафії, соціальної нерівності, бідності
Цей фільм я передивився не менше 10 разів і кожен раз він віртуозно продовжує грати на емоціях, змушує вірити, переживати, співчувати та ненавидіти разом з головним героєм. Режисер вирішив показати життя «на дні» і розрив між багатими та бідними через призму фантастики з вкрапленнями кіберпанку. У фільмі чудово поставлені бойові сцени, багато драйву, емоцій та неперевершена гра Мета Деймона.
Елізіум заслуговую на 3-тє місце за свою атмосферу реалізму. За це варто подякувати Нілу Бломкампу, натхненням для якого послужили його враження від поїздки Мексикою, а також від соціального розшарування його рідної Південно-Африканської Республіки.
Нелегкий вибір переможця: “Ти знаєш, жити в страху – це бути рабом”
| «Той, хто біжить по лезу» | «Той, хто біжить по лезу 2049» | ||
| Рік випуску: | 1982 | Рік випуску: | 2017 |
| Бюджет: | 28 млн.$ | Бюджет: | 150 млн.$ |
| Режисер: | Рідлі Скотт | Режисер: | Дені Вільнев |
| Головна роль: |
Гаррісон Форд
|
Головна роль: |
Раян Гослінг, Гаррісон Форд
|
Існує величезна кількість “яскравих” фільмів, вони можуть похвалитися фантастичними бюджетами, дивовижними графічними ефектами, акторським складом, динамікою, постановкою бойових сцен і багато-багато ще чим, але… В більшості випадків, після їх перегляду не виникає того незвичайного стану, коли йдеш вулицею, не помічаючи нічого навколо себе, а в голові лунають слова головного персонажа.
Проходять тижні, слова породжують запитання та інтерес, а інтерес – дію. Ти починаєш шукати відповіді вже в інших місцях: книжках, фільмах, у своєму житті… Я думаю, вистачить пальців однієї руки, щоб перелічити шедеври, які змінили ваш погляд на життя і вплинули на основи прийняття рішень. Такі стрічки не можуть бути масовими, так само як мільйони портретів вуличних художників не замінять однієї Мона Лізи.
Щоб вирішити, кому віддати перше місце, я передивлявся фільми по декілька разів. Це необхідно для того, щоб переосмислити вже побачене раніше і пояснити самому собі, чому вибір саме такий, а не інакший. Blade Runner та його продовження – Blade Runner 2049 з однієї сторони майже цілісна композиція, хоча нюанс полягає в тому, що стрічка 1982 року є більш самодостатньою. Друга ж частина фільму втрачає без першої картини свій головний фундамент.
Атмосфера і технології
«Той, хто біжить по лезу» (1982) заворожує своїм оточенням і несе в собі відбиток 80-х років, в яких була знята картина. Тому світ високих технологій зосереджений в CRT моніторах, дивних електронних пристроях, автомобілях в стилі квадратної коробки, гігантських рекламних платформах, що парять у висоті… Таке бачення було властиво й іншим фантастичним стрічкам тих років, я це називаю «ретро-футуризм». Адже, тільки в ньому гігантські центри обробки даних можуть співіснувати з газетами, а люди не сидять цілими днями у своїх портативних «комунікаторах».
В першому фільмі триває нескінченна ніч, головного героя часто окутує туман, а темряву замість яскравих ламп розганяє контрастний неон. Складається враження, що місто живе в умовах суворої економії електроенергії.
В другій же частині «пузаті» екрани поступились місцем голографічним дисплеям, автомобіль мисливця за реплікантами комплектується дроном, з голосовим керуванням, а бос корпорації – Ніандер Волес дивиться на світ очима своїх мікродронів за допомогою нейро інтерфейсу. Права рука Волеса – реплікантка Лав, навіть не відволікаючись від сеансу манікюру, знищує з повітря жителів сміттєзвалища, керуючи системою наведення з безпілотника.
Не дивно, що творці «2049» адаптували сучасне бачення технологій майбутнього, які у 1982 році навряд чи могли прорахувати. В реальному світі між фільмами проміжок в 35 років, а по хронології всесвіту «Блейдранера» пройшло трошки менше (від подій коли Декард зустрів Рейчел).
У 2049-му місто вже значно світліше, особливо у приміщеннях, хоча, «нуарна» стилістика також збережена по аналогії з першою картиною. Але у покинутому Лас-Вегасі безпросвітна ніч змінюється на помаранчеве марево радіаційного міста в стилістиці класичного ядерного постапокаліпсису.
Почуття
Центральною лінією першого фільму був спалах сердечних почуттів Декарда до реплікантки Рейчел, хоча сам він стверджував, що в його справі їм не місце: «Смерть – це частина роботи» (с). Надалі низка подій, в основі яких лежить кохання, призведе до революції та нової надії для цілого виду реплікантів. Частина їх відмовиться бути рабами людей, яких перевершують у всьому, крім одного… Без кохання Декарда та Рейчел вони так би й не отримали головного – секрету продовження роду шляхом живородіння.
У «2049» офіцер Кей відчуває щось схоже на «любов» до своєї голографічної подруги Джої. Вона – продукт штучного інтелекту корпорації «Волес». Як бачимо, тут дві великі різниці: кохання між двома «живими» тепер недозволена розкіш. Однак, з появою у Кей еманатору (носій та візуалізатор цифрового розуму), його подруга змогла стати нерозлучною супутницею, ризикуючи своїм цифровим «життям». Ця лінія також достатньо емоційна, але виникає багато запитань на рахунок «справжності» почуттів Джої, адже вона все-таки продукт комп’ютерної логіки…
Філософія
Перша картина намагається донести до нас багато суперечливих запитань, як прямим текстом, так і мовою символізму – мистецтвом режисерського бачення. В основі картини лежать філософські основи, які зосереджені в наступних фразах:
Cōgitō ergō sum – «я думаю, отже, я існую»
Закон природи: зміна в органічній системі, що розвивається, веде до її загибелі. Не можна змінити генетичний код після того, як він почав діяти. Насолоджуйся тим часом, що тобі залишився.
Ти знаєш, жити в страху – це бути рабом.
Я бачив таке, що вам, людям, і не снилося. Вогонь бойових кораблів у сузір’ї Оріона. C-промені, що розрізають темряву Брами Тангаузера. I усе це буде втрачено – спливе, як сльоза на дощі. Час умирати.
У «2049» зроблено ставку на візуальну складову, а не філософію. Це, швидше, якісне продовження першого фільму, який достатньо сформулював свої ідеї та не потребує значного доповнення.
Символізм
На мою думку, в обох фільмах головне сказано не словами – це емоції головних персонажів, мова світла, тіні та речового символізму. Долоня Роя Батті пробита цвяхом, наштовхує на аналогію з християнським месією – спасителем. Останній бій проходить під дощем і перекликається з монологом «Сльоза на дощі».
Реплікант в останні секунди свого життя рятує свого ворога – Ріка Декарда. Якби він цього не зробив, то в майбутньому не народиться дитина, що стане надією реплікантів на свободу і продовження роду. Політ голуба після смерті моделі Nexus 6 дає чітке посилання на вознесіння і важливість його подвигу.
В «2049» також є свій символізм, але він не настільки витончений, як в першій картині. Останній бій проходить у хвилях океану, що наштовхує на думку: “Вода дає життя і вона ж його забирає”.
В момент смерті Лав, над плечима офіцера Кей дві лампи нагадують крила янгола, відсилаючи до її же слів: «Я – найкращий ангел»…
Музика
Звукове супроводження обох стрічок – це окремий жанр мистецтва. В першому фільмі вона створена грецьким композитором Вангелісом на його власній студії – Nemo Studios в 1982 році. В записі часто використовувався синтезатор Yamaha CS-80. У «2049» авторами музики були Ганс Ціммер і Бенджамін Волфіш.
Так хто ж переможець?
2 місце – Той, хто біжить по лезу 2049
1 місце – Той, хто біжить по лезу
На які кіберпанк фільми варто звернути увагу?
Крім вищенаведеного суб’єктивного топу є ще дуже багато чудових стрічок, тому наведу короткий перелік картин, з якими повинен ознайомитись справжній поціновувач кіберпанку:
«Штучний розум» (A.I. Artificial Intelligence) – 2001
«Трон: Спадок» (Tron: Legacy) – 2010
«Джонні Мнемонік» (Johnny Mnemonic) – 1995
«Творець» (The Creator) – 2023
«Першому гравцю приготуватися» (Ready Player One) – 2018
Трилогія «Матриця» – 1999-2003 (Саме трилогія, четверта частина – це збій в матриці)
«Термінатор 2: Судний день» (Terminator 2: Judgment Day) – 1991
«Згадати все» (Total Recall) – 1990
Доповнення від читачів ITC:
«Згадати все» (Total Recall) – 2012
«Привид у броні» (Ghost in the Shell) – 2017
«Суддя Дредд 3D» (Dredd) – 2012
Тепер слово за вами, шановні читачі, чекаю на ваш ТОП в коментарях.
Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.