Берегова охорона США оприлюднила результати розслідування Морської ради щодо обставин трагедії батискафу “Титан” від OceanGate.

Зазначається, що 300-сторінковий звіт щодо обставин катастрофи, внаслідок якої загинули п’ятеро людей, включно із гендиректором OceanGate Стоктоном Рашем, свідчить про халатність та нехтування правилами безпеки. 18 червня 2023 року батискаф “Титан” здійснив комерційне занурення біля затонулого легендарного лайнера “Титанік” поблизу узбережжя Ньюфаундленда. 

Стоктон Раш особисто керував підводним апаратом. Разом з ним на борту перебували пасажири, що заплатили чималу суму, щоб взяти участь у зануренні. Серед них, зокрема, був французький дослідник морських глибин Поль-Анрі Наржоле, британський бізнесмен Хаміш Хардінг, пакистано-британський бізнесмен Шахзада Дауд та його син Сулейман Дауд.

Приблизно о 10:47 ранку зв’язок з підводним апаратом зник. На той момент “Титан” вже занурився на глибину у 3 тис. 346 метрів. На борту батискафа пролунав голосний гуркіт. Протягом наступних чотирьох днів від судна не надходило ніяких сигналів. У цей час проводилась пошуково-рятувальна операція.

Уламки батискафа виявили на дні океану. Корпус підводного апарату зазнав тиску у 2 тис. 236 кг на квадратний сантиметр, що призвело до миттєвої загибелі всіх, хто був на борту. “Титан” просто розвалився на шматки.

З того моменту берегова охорона США почала ретельне розслідування. Були опитані всі, хто брав участь у будівництві та експлуатації батискафа, а також експерти у сфері підводного суднобудівництва. Окрім цього слідчі ретельно вивчили уламки “Титана” та інші матеріали, що залишились після його будівництва.

У звіті вказується, що “Титан” мав доволі незвичайну конструкцію як для підводного судна. Його завершили будувати у 2021 році. Він являв собою, за описом, пілотоване комерційне судно без документів, реєстрації, сертифікації і класифікації.

Загальна довжина “Титана” складала 6,7 м, а вага — 10 тис. 432 кг. На борту корпуса завдовшки 2,4 м могла розміститись команда з 5 людей. Корпус батискафа був виготовлений з вуглецевого композиту, скрученого з вуглецевих ниток довжиною 13 см у 5 шарів, завтовшки 2,5 см кожен, і приклеєних з обох кінців до напівсферичних титанових кришок, при цьому передня кришка була забезпечена 58,4-сантиметровим усіченим акриловим вікном для забезпечення видимості.

Батискаф рухали чотири електродвигуни Innerspace, і теоретично він мав би працювати на глибині до 4 тис. метрів. Цей корпус з вуглецевого композиту був вкрай незвичайним і сильно відрізнявся від сталевих і титанових, що зазвичай використовуються.

Такі композити виготовляються з вуглецевих ниток, закріплених у смолі. Вони мають як значну кількість переваг, включно із набагато меншою вагою, так і серйозні недоліки. Зокрема, перепади тиску та температури призводять до деградації вуглецевого композиту. Тоді як метали в умовах високого тиску і навантаження деформуються, вуглецеві композити значно крихкіші і отримані ними пошкодження майже неможливо полагодити. 

Якщо виготовлення було недостатньо ретельним, ламіновані композити можуть мати дефекти, що включають в себе порожнечі, забруднення, бульбашки, складки та пористість. Ці дефекти можуть погіршити стан апарату у разі пошкодження корпусу і потрапляння води всередину матеріалу. 

Окрім цього наявних даних щодо поведінки та реакції цих композитів на багаторазове занурення майже не має. Ситуацію погіршувало те, що до циліндричного корпусу болтами до титанових кілець були прикручені титанові кришки. Самі кільця були прикріплені до корпусу клеєм. Навіть з точки зору попереднього проєктування, це створює велику кількість уразливих місць.

Як Стоктон Раш особисто рухав “Титан” до трагічної загибелі

У той же час Морська рада, за результатами розслідування обставин катастрофи, виявила погане керівництво, халатність, неналежні стандарти і загальне нехтування правилами безпеки. У звіті зазначається, що OceanGate загалом досягла успіху, використовуючи неналежні методи роботи.

На етапі проєктування та у процесі випробувань не були враховані ключові принципи конструкції “Титану”. В OceanGate не проводили аналізу на предмет того, як підводний апарат реагуватиме на багаторазові занурення в умовах високого тиску.

“Титан” місяцями стояв під снігом і дощем у Ньюфаундленді, де температура коливалася вгору і вниз, і буксирувався на тисячі кілометрів бурхливим морем без перевірки того, як це вплине на нього. Керівництво OceanGate також проігнорувало рекомендації Boeing щодо оцінки підводного апарату “Титан”. Зокрема, рекомендація Boeing включала необхідність діагонального нанесення шарів на корпус для підвищення міцності та додавання зовнішнього шару захисної піни. 

Загалом намотування ниток на корпусі піддавалося лише візуальному контролю, що призвело до появи великої кількості небезпечних дефектів, які послаблювали загальну структурну цілісність корпусу.

На довершення до всього, сама рада директорів OceanGate визнавала корпоративну культуру компанії токсичною. Багато інженерів, що працювали над “Титаном”, навряд чи мали відповідну кваліфікацію, а навчання пілотів було формальним. Стоктон Раш перебрав на себе всі ключові обов’язки та ігнорував інші думки і поради.

Раш також ігнорував попередження від інших, уникав офіційного нагляду та нехтував правилами безпеки на тлі фінансових проблем і затримок. Він навіть скоротив кількість болтів, що використовуються для кріплення торцевих кришок, з 18 до 4, оскільки це скорочувало час на їх встановлення.

Все це призвело до того, що на момент занурення 18 червня 2023 року “Титан” перебував у вкрай жалюгідному стані. Розслідування виявило дефекти клею, що утримував титанові кільця, до яких кріпились торцеві кришки.

Було також зафіксоване розходження дефектних шарів корпусу. Неправильне ставлення і нехтування правилами безпеки під час експлуатації призвели до того, що в результаті занурення у “Титана” або відірвалась кришка на носу, або взагалі зруйнувалась вся носова частина підводного апарату.

Джерело: New Atlas