Складна система кілець, що обертаються навколо Сатурна – один із найзахопливіших видів нашої Сонячної системи. Астрономи спостерігали за нею протягом століть, і лише нещодавня стаття, опублікована в Planetary Science Journal, розкрила її приховану особливість.
Астроном Бен-Джаффель з Інституту астрофізики в Парижі вивчив дані, отримані з 5 космічних апаратів, які спостерігали за Сатурном протягом 40 років. Виявилось, що планета нагрівається через взаємодію кілець з верхніми шарами її атмосфери.
Самі кільця складаються з крижаних і кам’янистих уламків, які обертаються навколо Сатурна з різною швидкістю. Вони повільно розпадаються, а їх фрагменти одразу захоплюються гравітацією планети. Це явище добре відоме завдяки дослідженням зонда NASA Cassini, який занурився в атмосферу планети у 2017 році, однак вплив часточок на атомарний водень став несподіванкою для дослідників.
Бен-Джаффель використав точні спостереження спектрографа телескопа Габбла, порівнявши УФ-дані з інформацією інших космічних місій – зонду Cassini, апаратів «Вояджер» 1977 року та місії International Ultraviolet Explorer (IUE), запущеної у 1978 році.
Дані, які раніше позначались як шум на детекторах, переглянули – після калібрування дослідники чітко побачили, що «спектри узгоджені в усіх місіях». Завдяки точці відліку Габбла щодо швидкості передачі енергії з атмосфери, що вимірювалась протягом десятиліть, тепер вчені знають, що в атмосфері Сатурна спостерігається надмірне виробництво ультрафіолету.
Цей процес нагрівання викликають часточки кілець Сатурна, які у вигляді крижаного дощу опускаються в атмосферу планети. Отриману інформацію надалі можна застосувати для вивчення далекого космосу, зокрема пошуку подібних систем кілець біля екзопланет.
«Ми лише на початку дослідження впливу кільцевих характеристик на верхні шари атмосфери планети. Згодом ми зможемо отримати ще більше реальної інформації про атмосфери далеких світів», — сказав Бен-Джаффель.
Джерело: NASA