Шведські науковці з Каролінського інституту виявили відмінності у крові людей-довгожителів.

Якщо раніше довгожителі вважались чимось рідкісним і незвичайним, то починаючи з 70-х років минулого століття, їхня чисельність приблизно зростає вдвічі кожні 10 років. Спроби науковців збагнути секрети довголіття включають в себе  вивчення складної взаємодії генетичної схильності та факторів образу життя.

Нещодавнє дослідження науковців з Каролінського інституту виявило деякі загальні біомаркери, включно із рівнями холестерину та глюкози у людей, вік яких перевищив 90 років. Досі дослідження довгожителів часто були невеликими за масштабом і фокусувалися на обраній групі, наприклад, за винятком довгожителів, які живуть у будинках для людей похилого віку.

Проведене шведськими науковцями дослідження, виявилось наймасштабнішим з усіх. Вони порівнювали профілі біомаркерів, виміряні протягом життя в людей-довгожителів, та в тих, хто жив менше.

Дослідження включало в себе дані про 44 тис. громадян Швеції похилого віку, які пройшли оцінку на стан здоров’я у віці 64–99 років і склали вибірку так званої “когорти Аморіс”. За учасниками спостерігали протягом 35 років. З них 1 тис. 224 особи, або 2,7%, дожили до 100 років. Переважна більшість (85%) довгожителів була жінками.

У дослідження були включені 12 біомаркерів крові, пов’язаних із запаленням, метаболізмом, функцією печінки та нирок, а також потенційним недоїданням та анемією. Всі вони були пов’язані зі старінням або смертністю у попередніх дослідженнях. 

Біомаркером, пов’язаним із запаленням, стала сечова кислота — продукт життєдіяльності організму, що утворюється під час перетравлення певних продуктів харчування. Дослідники також розглянули маркери, пов’язані з метаболізмом, що включало загальний рівень холестерину та глюкози, а також маркери, пов’язані з функцією печінки, такі як аланінамінотрансфераза (АлАТ), аспартатамінотрансфераза (АсАТ), альбумін, гамма-глутамілтрансфераза (ГГТ), лужна фосфатаза (ЩФ) та лактатдегідрогеназа (ЛД).

До того ж дослідники аналізували рівень креатиніну, пов’язаний з функцією нирок, а також рівень заліза та загальну залізозв’язувальну здатність (ОЖСС), пов’язану з анемією. Було вивчено рівень альбуміну — біомаркера, пов’язаного з харчуванням. 

Науковці з’ясували, що у тих, хто дожив до 100 років, зазвичай, спостерігались нижчий рівень глюкози, креатиніну та сечової кислоти після шістдесяти років. Хоча медіані значення більшості біомаркерів у довгожителів і людей молодших 100 років суттєво не відрізнялися, довгожителі рідко демонстрували вкрай високі чи низькі значення. 

Наприклад, у дуже невеликої кількості довгожителів рівень глюкози на початку життя був вищим за 6,5 ммоль/л або рівень креатиніну вище 125 мкмоль/л. За багатьма біомаркерами як у довгожителів, так і у людей молодше 100 років, значення виходили за межі діапазону, що вважається нормальним у клінічних рекомендаціях.

Науковці виявили, що всі 12 біомаркерів, виключаючи лише аланін та альбумін, пов’язані з ймовірністю дожити до 100 років. Люди з п’яти груп із найнижчим рівнем загального холестерину та заліза мали менші шанси дожити до 100 років порівняно з тими, у кого ці показники були вищими. У учасників дослідження з вищими рівнями глюкози, креатиніну, сечової кислоти і маркерів функції печінки також були нижчими шанси дожити до 100 років.

У абсолютних показниках відмінності щодо деяких біомаркерів були досить незначними, тоді як різниця у показниках інших біомаркерів була більш значною. Наприклад, для сечової кислоти абсолютна різниця склала 2,5 процентних пункти. Це означає, що у людей з групи з найнижчим рівнем сечової кислоти ймовірність дожити до 100 років становила 4%, тоді як у групі з найвищим рівнем сечової кислоти до 100 років доживали лише 1,5%.

Результати дослідження були опубліковані у журналі GeroScience

Джерело: The Conversation; ScienceAlert