Популярний український письменник Макс Кідрук повернувся після трьох років роботи над романом “Нові Темні Віки. Колапс”. Це реальна цеглина у буквальному сенсі та набагато більше у переносному, адже ще до того, як книга вийшла з друку, сайт видавництва “Бородатий Тамарин” впав під тиском охочих зробити передзамовлення, а тепер, коли “Колапс” нарешті у руках читачів, постає питання: чи виправдав він ажіотаж? Коротка відповідь “Так”, а довга займе решту цього тексту.
Плюси:
захопливий і неприємно достовірний образ майбутнього; серйозна наукова база; персонажі з психологічною глибиною; масштабне і якісне видання; сміливість не пропонувати простих відповідей на складні запитання; посилення всіх провідних ліній “Колонії” до точки неповернення
Купити в “Бородатий Тамарин”Мінуси:
великий обсяг з нерівномірним темпом; наукові вставки подекуди гальмують динаміку; забагато другорядних персонажів без повноцінного розвитку
Купити в “Бородатий Тамарин”“Нові Темні Віки. Колапс”
Автор Макс Кідрук
Видавництво “Бородатий Тамарин”
Мова Українська
Кількість сторінок 944
Обкладинка Тверда
Рік видання 2026
Розмір 150×235 мм
Сайт tamarinbooks.com
Після “Колонії”, яка у 2022 році для мене фактично перевизначила поняття “українська наукова фантастика”, продовження мало не просто бути хорошим, а мало бути як мінімум не гіршим, ніж перша книга. Адже вона виконала роль блискучого розставляння фігур на шаховій дошці. Нагадаю, що по сюжету події відбуваються у 2141 році. Людство вже має колонії на Марсі, на Землі була пандемія “клодис”, плюс невідома, можливо позаземна хвороба, яка вражає вагітних жінок.
Також їй загрожують різноманітні кліматичні катастрофи. На додачу до цього на Червоній планеті маємо наростаюче протистояння між людьми та народженими на Марсі. І ось у “Колапсі” усі ці фігури починають рухатися, і роблять це ну дуже стрімко в бік катастрофи, яку читач передчуває вже з перших розділів.
Дія другої книги відбувається буквально відразу після фіналу першого тому, але календарно це вже 2142 рік. Також порівняно з “Колонією” темп і масштаб подій зростають суттєво. Марс охоплює відкрита війна, адже кривавий заколот першого народженого на Марсі зруйнував десятиліття відносної стабільності на планеті. Водночас корпоративні еліти виявляються нездатними на компроміс, а їхнє его коштує тисячам людей життя.
На Землі ситуація ще похмуріша. SDI-агент, відомий з першої книги як патоген, що вбиває вагітних, виявляє нову, моторошну властивість. Тепер він вражає рослини, зупиняючи створення кисню. Паралельно немовлята, інфіковані цим агентом, зазнають метаморфозу і перебудовують метаболізм на безкисневий тип існування. Тобто відбувається фактичне біологічне витіснення одного виду іншим. В українській діаспорі на Марсі тліє інший тип конфлікту. Агрохолдинг “Томуто” залишився без лідера, громада на межі розколу, тому їм треба обрати заміну Ґорану. І десь далеко, на межі видимого Всесвіту, вчені фіксують вуглецевий світ, існування якого не вкладається в жодну наявну парадигму.
Як бачимо, Макс Кідрук не дає читачеві передихнути, тому подій тут ну дуже багато. А якщо ви підзабули детальні події “Колонії”, то на початку “Колапсу” є стислий переказ подій першої книги, яке, на мою думку, таким товстунцям просто необхідно. Тим паче й персонажів тут дуже багато і навіть після прочитання синопсиса “Колонії” я ще деякий час пригадував тих чи інших героїв. Але я читав перший том ще у 2022 році, тому нормально з того часу щось забути. Але якщо ви спеціально читали “Колонію” недавно, під вихід “Колапсу” то і без переказу все будете пам’ятати.
“Нові Темні Віки. Колапс” сильно відрізняється від переважної більшості сучасної наукової фантастики. Адже Макс Кідрук свідомо відмовився від зручних виходів для своєї епічної історії. Також тут немає героїчного рятівника, який у потрібний момент знаходить рішення. Також тут немає злодія, усунення якого все виправить, але все ж таки є росіяни, які, як завжди, створюють хаос і гадять усім, бо така їх природа.
У “Колапсі” є реалістичним системи, які деградують чи руйнуються через внутрішню логіку власних вад. Наприклад, через гординю певних людей, через нездатність визнавати помилки інших людей, через ігнорування сигналів серйозного погіршення клімату Землі, які були очевидні ще на ранніх стадіях тощо. Мені здається письменник свідомо обирає оцю моральну сірість як основний інструмент, бо так воно є в житті.
Макс Кідрук пише тверду наукову фантастику з великими вкрапленнями технотрилера, тому метафорам тут не місце. А якщо вони й є, то взагалі не бувають випадковими. Наприклад, препарат теломід, що подовжує молодість марсіанам і землянам стає фактично інструментом соціальної сегрегації. Саме через нього доступ до довшого життя перетворюється на привілей і маркер влади. Ну й росія у XXII столітті ще існує і продовжує свою класичну деструктивну поведінку, що не змінилася за сотні років. Тобто це така собі авторська думка про те, що прогрес та плин часу взагалі не лікують жодні соціокультурні хвороби.
Наукова складова роману заслуговує на окрему розмову. І коли я вище писав про тверду наукову фантастику в “Колапсі”, то мав на увазі це в найбільш буквальному сенсі слова. Тут дуже багато наукових термінів та понять, пояснень та теорій, розповідей про термодинаміку вивільнення метану з гідратів, фізику нейтринних спалахів, механіку SDI-агента, антибіотикорезистентність і так далі. Але головне, що це не просто декорації для побудови історії, а реальні сюжетні двигуни та невід’ємна частина книги.
Макс Кідрук, сам в минулому науковець, використовує науку для реального пояснення через своїх героїв неминучості катастрофи яка насувається на людство. І коли читач розуміє механізм того, як патоген вбиває рослинність і знижує концентрацію кисню в атмосфері, то його жах стає справжнім, адже це більш-менш реальне пояснення проблеми.
Звичайно, тут багато фантастичних припущень, бо все ж таки це фантастика, але як де тільки можна автор реально використовує науку для створення історії, тому саме наука робить цей твір максимально реалістичним, а від цього жахаючим. Адже в голову крадуться думки, що все частина з цього може трапитися з нами насправді.
Паралельно з усім цим “Колапс” також є книгою про людей. Персонажі тут не тільки функції та рупори авторських ідей, а справжні люди зі своїми конкретними вадами і мотивами. Водночас вони не розвиваються аж занадто сильно, бо все ж таки це наукова фантастика, ще й технотрилер, тому на першому місці тут сама подія та загальний сюжет, якийсь комусь потрібно рухати.
“Нові Темні Віки. Колапс” має більше ніж 900 сторінок тексту з різними доповненням, поясненнями, словниками тощо. Звісно, така велетенська книга не може читатися однаково. Є глави, які пролітають на одному диханні, а є розділи, настільки насичені науковими поясненнями, що темп в них трохи просідає. Це нормальна властивість жанру і авторського методу, але читач повинен це розуміти і бути готовим.
“Колапс” важко назвати книгою для пляжного читання, адже вона вимагає уваги, але й повертає її з відсотками. Кількість персонажів також залишається великою, і деякі з них у масштабі майже тисячосторінкового тексту розмиваються на периферії, не отримуючи повноцінного розвитку. У “Колонії” ця проблема теж існувала, і у “Колапсі” вона, на жаль, нікуди не зникла.
Водночас з цим, “Колапс” читається настільки легко та безпроблемно, наскільки це взагалі може бути в межах цього жанру. Такого захоплення від читання складних наукових пояснень ви навряд чи ще десь відчуєте. Але факт залишається фактом.
Хтось може сказати, що “Колапс” поступається “Колонії” у свіжості, адже перша книга мала ефект відкриття, коли весь цей ретельно вибудуваний всесвіт виникав перед читачем уперше. А тут продовження починається в уже знайомому просторі, і умовна перша сотня сторінок витрачена на відновлення зв’язку з персонажами і ситуаціями, а не на захоплення від нового. Але попри це “Колапс” читається ще завзятіше та майже одним махом, тому що бере глибиною, масштабом наслідків, емоційною вагою рішень персонажів, а також сміливістю автора, з якою Макс Кідрук відмовляється від будь-яких потурань читачеві.
Звичайно, не можемо не поговорити про саме видання. “Нові Темні Віки. Колапс” від видавництва “Бородатий Тамарин” виглядає круто, стильно та жанрово. У книги чудова обкладинка та якість видання, тут дуже багато мап та детальних ілюстрацій. Шкода, що немає лясе, але дають в подарунок тематичну закладинку.
Також варто розуміти, що читати цю книгу через її розмір та вагу фізично важко. В мене часто боліли руки та зап’ястки, тому старався читати лежачи і ставити її на живіт, чи сидячи за столом. Така ціна подібних цеглин. Добре, що наче буде електронна та аудіоверсія, але у якомусь із застосунків, а не окремими файлами.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: